Урок позакласного читання з розповідей Джека Лондона. Твір на тему: як ви оцінюєте вчинок малюка джеррі? (дж. лондон. "на берегах сакраменто") Чому вчить оповідання на берегах сакраменто

Твори Д. Лондона знайомі кожному любителю пригодницької літератури. Його герої – сміливі, вольові, рішучі люди, які можуть знайти вихід із будь-якої ситуації. Саме такою людиною можна назвати чотирнадцятирічного хлопчика з оповідання "На берегах Сакраменто". Відгуки читачів свідчать про те, що його вчинок цілком заслуговує на назву «подвиг».

Знайомство з Джеррі - сином та батьком

Епіграфом до розповіді став уривок із пісні моряків. Її часто співав головний герой - хлопчик з рудим волоссям, блакитними очима і білою шкірою, вкритою ластовинням. Він ніколи не бачив моря, але багато чув про нього від свого батька, старого Джері. Колись той вирішив піти з корабля, щоб подивитися на річку Сакраменто та так і осів тут. Одружився, вступив на копальню «Жовта мрія», де продовжував працювати до цього дня. Його робота наглядача при тросах полягала в тому, щоб переправляти на інший берег вагонетку з рудою.

Після смерті Маргерет сам став виховувати сина, Джеррі молодшого, віддавши йому все своє кохання. Так починається оповідання "На берегах Сакраменто".

Залишився за господаря

Зустріч малюка Джеррі з Холлом, наглядачем троса копальні «Жовтий дракон», дає зрозуміти, що його батько ще напередодні вирушив до Сан-Франциско. Хлопчик залишився один, чим дуже пишався. Він намагається поводитись у розмові як дорослий і навіть, дізнавшись, що Холл вирушає в ущелину полювати, зауважує: «Схоже, що дощ збирається».

Погода справді зіпсувалася, і Джеррі вирушив у будинок, звідки вже не збирався сьогодні виходити.

Короткий зміст «На берегах Сакраменто»: зав'язка

Опівдні пролунав стукіт у двері, і в кімнату «увірвалися» подружжя Спіллен. Вони шукали Холла, тому що їм потрібно було терміново перебратися на другий берег. Ці послуги мешканцям надавав лише «Жовтий дракон». Дізнавшись, що доглядач вирушив у ущелину, вони дуже засмутилися. За річкою стався вибух на копальні, і серйозно постраждав отець місіс Спіллен. Тепер у подружжя залишався один вихід - переправитися тросом, за яким дивився старий Джеррі.

У нелегку ситуацію ставить свого молодого героя Джек Лондон. На берегах Сакраменто настала криза, і «Жовта мрія» вже досить довго не діяла. До того ж, трос не був призначений для перевезення людей. Хлопчик не наважується взятися за переправу, тому що він ніколи не робив цього сам, без нагляду батька. Нарешті містеру Спіллен вдалося переконати його в тому, що іншого способу потрапити на той берег просто немає.

Джеррі знав, як залякати трос, але зараз йому доводилося це робити одному. Причому у вагонетці замість руди були люди, а злива та вітер неймовірно посилилися.

Люди в небезпеці

Завдання Джеррі полягало в тому, щоб регулювати швидкість вагонетки. Для цього потрібно було стежити за барабаном, що крутився. Наразі переправу ускладнював сильний поривчастий вітер та відсутність видимості. Здавалося, що подружжя, що вирушили в дорогу, тут же поглинула безодня.

Одночасно з навантаженою вагонеткою з іншого берега рухалася порожня кабіна, що допомагала зберігати рівновагу. Спочатку все йшло добре. Однак у якийсь момент трос зупинився і ніяк не реагував на дії хлопчика. Це означало одне - давно не працював механізм зіпсувався, і люди повисли десь там у темряві над бурхливою річкою. Поки хлопчик оглядав барабан в надії знайти несправність, хмари розсіялися, і в якийсь момент він побачив і бушуючу Сакраменто, і містера і місіс Спіллен, що повисли над нею. Що робити: залишити все як є чи спробувати витягти людей із цього полону – перед таким вибором ставить свого героя Джек Лондон.

"На берегах Сакраменто": кульмінація

Джеррі, який розумів, що причину несправності слід шукати на іншому березі, помчав до "Жовтого дракона"... Але в другому барабані малюк неполадок не знайшов. Містер Спіллен оглянув вагонетку. Її коліщатка теж були справні. Значить, вся річ у порожній вагонетці.

Хлопчик не мав часу на роздуми. Короткий зміст «На берегах Сакраменто» не включає деталі, що передували небезпечній «подорожі». Взявши необхідні інструменти, спорудивши петлю, що грала для нього роль кабінки, Джеррі вирушив тросом у зворотному напрямку. Його коліна тремтіли від страху, всередині все завмирало, але він, обдираючи долоні, уперто рухався до своєї мети. Близько півтори години знадобилося йому на те, щоб поставити колесо, що вискочило на місце. Це було непросто. Часом здавалося, що все безнадійно, і він ніколи не впорається із заржавілим механізмом. Але хлопчик знову і знову робив нову спробу, поки на думку не спало рішення. Усунути поломку допоміг старий цвях, який якимось дивом завалявся в кишені.

Видершись у вагонетку, втомлений і виснажений психологічно Джеррі попрямував до берега.

Розв'язка

Діставшись до місця, хлопець неквапом виліз. Потім укріпив вагонетку. І тільки після цього впав на землю і заплакав. Нестерпний біль у здертих долонях, пережитий страх, неймовірна нервова напруга, нарешті, радість за врятованих людей - все це спричинило сльози, яких він зовсім не соромився.

На високому березі, на двісті футів, що піднімається над річкою Сакраменто, у невеликому будиночку живуть батько і син: старий Джеррі та малюк Джеррі. Старий Джеррі - моряк у минулому, залишив море і найнявся на роботу на золоту копальню «Золота Мрія». Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, але сімейне життя було недовгим: Маргарет померла, щойно син навчився ходити.

Велику користь старі моряки зробили при влаштуванні підвісної дороги через річку Сакраменто. Цією дорогою у вагонетках переправляли руду: униз рухалася наповнена вагонетка і одночасно вгору – порожня: канатна дорога діяла під дією сили тяжіння. Тут він і залишився жити з сином, працюючи сторожем при вже покинутому руднику. Милішою за течією був ще один рудник, «Жовтий Дракон», з діючим канатним шляхом: нею користувалися і для переправи людей через річку.

У старого Джеррі у Старому Світі помер брат, треба було поїхати на кілька днів у місто – залагодити справи. Малюк Джеррі залишився на господарстві. Майже водночас сторож "Жовтого Дракона", Холл, вирушив на полювання, і затримався через негоду.

У самий розпал зливи в будиночок до малюка Джеррі увірвалися сусіди, містер і місіс Спіллен - фермери, що жили на самоті за дванадцять від річки. Їм повідомили, що батько місіс Спіллен, який працював на копальні на протилежному березі річки, отримав важке каліцтво і вмирає, треба терміново прибути до нього. Скористатися звичним шляхом – підвісною дорогою «Жовтого Дракона» було неможливо: Холл, який обслуговував дорогу, був відсутній. Вся надія була на дитину Джеррі.

Спиляні посідали у вагонетку. З великим побоюванням Джеррі пустив дорогу: він вперше робив це без нагляду батька. Сильна злива, вітер, води річки, що здулися, у двохстах футах під канатом – і вагонетка, що раптово застопорилася на півдорозі… Спилленам загрожувала загибель. Чотирнадцятирічного Джеррі довелося на мотузковій петлі підбиратися до вагонетки, що хитається над прірвою, і виправляти поломку (одне з двох коліс, на яких була підвішена вагонетка, зіскочило з троса, і той заклинився намертво).

Спиляні благополучно переправилися на інший берег, Джеррі повернувся до себе додому. З роздертими в кров руками, він тільки на твердій землі дав волю нервам і розплакався. Він зробив хорошу справу, але жалкував лише про одне: шкода, що батько цього не бачив!

У розповіді багато повчального. Джеррі зробив свій маленький подвиг завдяки практичним навичкам, почуттю людського обов'язку, здатності приймати ризиковані, але необхідні рішення.

Картинка або малюнок На берегах Сакраменто

Інші перекази та відгуки для читацького щоденника

• Некрасов

  Микола Олексійович Некрасов народився 28 листопада 1821 р. Його батько був поручником полку, що квартирував у м. Немирові Вінницького повіту, де народився майбутній поет.

• Короткий зміст Фаулз Колекціонер

  Фредерік Клегг - молодий чоловік, який працює діловодом у місцевій Ратуші. Закоханий у Міранду Грей, студентку, з якою ніяк не може знайти приводу познайомитись.

• Короткий зміст Коли Сплячий прокинеться Уеллс

  Книга «Коли Сплячий прокинеться» є науково – фантастичний роман і вважається найпершим фантастичним твором футуристичної епохи. Книга була написана у 1899 році.

• Короткий зміст Чуковський Айболіт

  Що може бути кращим, ніж добрі казки, які вчать наших дітей добру? Одним з явних представників таких казок є Айболіт. Автор показує та закликає бути добрим. Важливо допомагати всім і тоді отримуватимеш натомість тільки гарне

• Короткий зміст Лермонтов Демон

  Високо у небі літав Демон. Він літав споконвіку і його не приваблювало нічого внизу, а тільки викликало бурю ненависті та злості. Злий дух усюди, де тільки бачив, сіяв ненависть у серцях людей для власного задоволення. Його влада була безмежною.

Джек Лондон

НаберегахСакраменто

The Banks of the Sacramento (1903)

Зі збірки "Для хоробрості"

Переклад Марії Шишмарьової

Лондон Д. Зібрання повістей та оповідань (1911-1916): М., "Престиж Бук", 2011.

Дують вітри, ох-хо-хо!

До Калі-фор-ні-і.

Багато-- чути - золота

Там, на Сакраменто!

Він був лише хлопчиськом, співаючим дискантом морську пісню, яку співають моряки всієї земної кулі, стоячи біля шпиля і піднімаючи якір, щоб відплисти до порту Фріско. Це був тільки хлопчик, що ніколи не бачив моря, але перед ним, у двохстах футах нижче, мчала річка Сакраменто. Звали його молодийДжері, а від батька, старогоДжеррі, він навчився цій пісеньці і успадкував копицю яскраво-рудого волосся, блакитні бігаючі очі і білу шкіру з неминучими ластовинням. Старий Джеррі був моряком і півжиття плавав морями, вічно переслідуваний словами цієї дзвінкої пісні. А якось він заспівав її вже всерйоз, в одному азіатському порту, пританцьовував навколо шпиля з двадцятьма товаришами. І в Сан-Франциско він розпрощався зі своїм кораблем і з морем і відправився подивитися на власні очі на береги Сакраменто. І золото йому довелося побачити: він знайшов місце на руднику "Жовта мрія" і виявився надзвичайно корисним при проведенні через річку великих тросів, що проходили на висоті двохсот футів. Потім йому доручили нагляд за тросами, лагодження їх та спуск вагонеток. Він полюбив свою роботу і став невід'ємною приналежністю копальні "Жовта мрія". Незабаром він закохався в гарненьку Маргерет Келлі, але вона залишила його і молодого Джеррі, тільки-но той почав ходити, - залишила для того, щоб заснути останнім довгим сном серед високих суворих сосен. Старий Джеррі не повернувся до моря. Він залишився біля своїх тросів, віддавши їм і молодому Джеррі все своє кохання. Настали для "Жовтої мрії" важкі часи, а він, як і раніше, залишався на службі у компанії, сторожив занедбане майно. Але того ранку його не було видно. Тільки молодий Джеррі сидів на приступці хатини і співав стару пісеньку. Він приготував і на самоті з'їв свій сніданок, а зараз вийшов подивитися на світ. На відстані двадцяти футів від нього стояв сталевий комір, навколо якого оббігав нескінченний трос. Біля брами притулилася прикріплена до нього вагонетка для руди. Спостерігаючи очима за запаморочливим бігом тросів до протилежного берега, він міг розгледіти інший воріт та іншу вагонетку. Механізм рухався силою тяжіння; в силу власної тяжкості навантажена вагонетка переправлялася через річку, а водночас інша вагонетка поверталася назад порожньою. Навантажену вагонетку розвантажували, а порожню наповнювали рудою, і переправа повторювалася, повторювалася десятки тисяч разів з того дня, як старий Джеррі став наглядачем при тросах. Молодий Джеррі обірвав свою пісню, почувши кроки, що наближаються. Високий чоловік у синій сорочці, з рушницею на плечі, вийшов із мороку сосен. Це був Холл, сторож рудника "Жовтий дракон", троси якого перетинали Сакраменто милішими вище. - Здорово, малюку! - привітався він. - Ти що тут робиш? - Наглядаю за тросом, - Джеррі намагався говорити розв'язно, наче це була звичайнісінька справа. - Тата ж ні! -- Куди він пішов? - спитав чоловік. - У Сан-Франциско. Ще вчора увечері. У нього брат помер за морем, і він пішов поговорити з адвокатами. Раніше ніж завтра до ночі не повернеться. Джеррі говорив з гордістю - адже на нього впала відповідальність доглядати за майном "Жовтої мрії", жити одному на скелі над річкою і самому куховарити собі обід. - Ну, то ти будь обережніший, - сказав Холл, - і не дуритись з тросом. Я йду до ущелини Кульгавої Корови, може, підчеплю там оленя. - Схоже, що дощ збирається, - зауважив Джеррі з розважливістю дорослого. - Не дуже боюся промокнути, - розреготався Холл, зникаючи за деревами. Пророцтво Джеррі щодо дощу більш ніж виправдалося. До десятої години сосни захиталися і застогнали, забрязкали вікна хатини, і полив дощ, що підхльостував дикими поривами вітру. О пів на дванадцяту хлопчик розвів вогонь і рівно о дванадцятій сів за обід. Сьогодні вже йому не вийти з дому, вирішив він, вимивши посуд і поставивши його на місце; і він подумав, як вимокне Холл і чи вдасться йому підчепити оленя. В годину пролунав стукіт у двері, а коли він відчинив її, у кімнату, підганяє шквалом, ввалилися, хитаючись, чоловік і жінка. Це були містер і місіс Спіллен, власники ранчо, що жили в відокремленій долині, миль за дванадцять у бік від річки. - Де Хол? - спитав Спіллен; він говорив уривчасто і швидко. Джеррі помітив, що він нервує і рух його різання, а місіс Спіллен ніби сильно чимось стурбована. То була худа, зблікла, змучена жінка; життя, наповнене тяжкою нескінченною працею, наклало на її обличчя свій грубий друк. І те ж життя зігнуло плечі її чоловіка, зробило його руки вузлуватими, а волосся курно-сірим. - Він пішов на полювання до Кульгавої Корови, - відповів Джеррі. - Ви хотіли перебратися на той бік? Жінка почала тихенько плакати, а Спіллен упустив якийсь прокльон і пішов до вікна. Джеррі приєднався до нього і виглянув назовні, де за частою зливою не видно було тросів. Жителі лісів цієї частини країни зазвичай переправлялися через Сакраменто тросом "Жовтого дракона". За цю послугу з них стягувалася скромна плата, а компанія "Жовтий дракон" платила з цих грошей платню Холлу. - Нам треба перебратися на той бік, Джеррі, - сказав Спіллен, показуючи пальцем через плече на свою дружину. - З її батьком трапилося лихо в Кловер-Ліф. Вибух пороху. Чи виживе. Ми щойно про це дізналися. Джеррі відчув внутрішній трепет. Він знав, що Спіллени хотіли переправитися тросом "Жовтої мрії", а за відсутності батька він не наважувався взяти на себе таку відповідальність, тросом ніколи не користувалися для переправи пасажирів, а по суті кажучи, він довгий час був взагалі без жодного вживання. - Може, Холл скоро повернеться, - сказав він. Спіллен похитав головою і спитав: - Де твій батько? - У Сан-Франциско, - коротко відповів Джеррі. Спіллен застогнав і, стиснувши кулак, люто вдарив по долоні іншої руки. Його дружина заплакала голосніше, і Джеррі почув її шепіт: - А тато вмирає, вмирає! Сльози заволокли його очі, і він стояв у нерішучості, не знаючи, що йому зробити. Але Спіллен вирішив його. - Слухай, малюку, - твердо сказав він, - ми з дружиною переправимося цим вашим тросом. Чи пустиш ти його для нас? Джеррі трохи відсахнувся. Він це зробив несвідомо, відступаючи інстинктивно перед чимось небажаним. - Дивіться, чи не повернувся Холл? - запропонував він. - А як не повернувся? Знову Джеррі завагався. - Ризик я беру на себе, - додав Спіллен. - Хіба ти не розумієш, малюку, що нам будь-що потрібно переправитися? Джеррі неохоче кивнув головою. - І немає ніякого сенсу чекати на Холла, - продовжував Спіллен. - Ти знаєш не гірше за мене, що зараз він не може повернутися. Ну, то йдемо! "Не дивно, що місіс Спіллен була зовсім перелякана, коли вони допомагали їй влізти у вагонетку для руди", - так, принаймні, думав Джеррі, дивлячись у прірву, що здавалася бездонною. Дощ та туман, що клубився під шаленими ударами вітру, приховували протилежний берег, до якого було сімсот футів; скеля біля їхніх ніг стрімко падала вниз, гублячись у темряві, що клубилася. Здавалося, до дна не двісті футів, а добра миля. - Готово? - спитав він. - Нехай її! - заволав Спіллен, намагаючись заглушити рев вітру. Він вліз у вагонетку біля дружини і взяв її руку в свою. Джеррі глянув на це несхвально. - Вам знадобляться ваші руки, щоб триматися, вітер як рве! Чоловік і жінка розчепили руки і міцно вхопилися за край вагонетки, а Джеррі повільно та обережно відпустив гальмо. Воріт почав обертатися, нескінченний трос почав рухатися, і вагонетка повільно ковзнула в безодню; її коліщата бігли нерухомим тросом, до якого вона була підвішена. Не вперше Джері пускав трос, але йому вперше довелося це робити без батька. Користуючись гальмом, він регулював швидкість вагонетки, а регулювати було необхідно, оскільки іноді, під сильними ударами вітру, вона шалено розгойдувалася взад і вперед, а один раз, перед тим, як суцільна дощова стіна її приховала, вона, здавалося, ледь не викинула свого. вантажу. Після цього Джеррі міг визначити просування вагонетки тільки тросом, і він уважно стежив за ним у міру того, як трос ковзав навколо ворота. - Триста футів, - шепотів він, дивлячись на позначки троса, - триста п'ятдесят, чотириста, чотириста... Трос зупинився. Джеррі опустив гальмо, але трос не рухався. Джеррі схопив його обома руками і щосили потяг. Щось зіпсувалося. Але що? Він не міг здогадатися, йому не було видно. Піднявши голову, він розгледів невиразні обриси порожньої вагонетки, що переправлялася з протилежного берега зі швидкістю, що дорівнює швидкості навантаженої вагонетки. Від берега її відокремлювало близько двохсот п'ятдесяти футів. Звідси він зробив висновок, що десь там, у сірій темряві, на висоті двохсот футів над річкою і на відстані двохсот п'ятдесяти футів від протилежного берега, висять у нерухомій вагонетці Спіллен та його дружина. Три рази крикнув Джеррі на повну силу легень, але буря не принесла крику у відповідь. Почути їх не міг, не могли його почути і вони. Поки він стояв секунду нерухомо і розмірковував, хмари, що летіли, здавалося, піднялися і розсіялися. Він мигцем побачив унизу набряклі води Сакраменто, а вгорі - вагонетку з чоловіком і жінкою. Потім хмари нависли ще густіше, ніж раніше. Хлопчик уважно оглянув ворота і не знайшов жодних пошкоджень. Очевидно, зіпсувався комір на тому березі. Він жахнувся при думці про чоловіка і жінку, що повисли над прірвою в самому вирі бурі, що розгойдуються взад і вперед у тендітній вагонетці і не знають того, що відбувається на березі. І йому не хотілося думати про них, що висять там, поки він переправиться тросом "Жовтого дракона" до іншого коміра. Але тут він згадав, що в майстерні є блоки та мотузки, і бігав за ними. Мотузку він прив'язав до нескінченного троса і повис на ньому. Він тягнув доти, поки йому не стало здаватися, що руки у нього вискочили з суглобів і порвалися м'язи плеча. Але трос не рухався. Нічого не залишалося, як перейти на інший бік. Він уже встиг промокнути наскрізь і, не зважаючи на дощ, побіг до "Жовтого дракона". Буря мчала разом з ним і підганяла його. Але у ворота не було Холла, який би стежив за гальмом і регулював швидкість вагонетки. Він зробив це сам, пропустивши довкола нерухомого троса міцну мотузку. На півдорозі його наздогнав сильний порив вітру, що розгойдував трос, свистів і ревів навколо нього, штовхав і нахиляв вагонетку, і він ясніше уявив стан Спіллена і його дружини. І це свідомість додало йому сили, коли, благополучно переправившись на інший бік, він пробивав собі шлях назустріч бурі, до тросу "Жовтої мрії". З жахом він переконався, що комір перебуває у повній справності. На обох берегах усе було гаразд. Де ж зачіпка? Безперечно, посередині. Від цього берега вагон зі Спілленами був за двісті п'ятдесят футів. Крізь клуби пари він міг розгледіти чоловіка і жінку, що скорчилися на дні вагонетки, відданих до влади люті вітру та дощу. За хвилину затишшя між двома поривами вітру він крикнув Спіллену, щоб той оглянув коліщатка вагонетки. Спіллен почув його; він обережно піднявся на коліна і руками обмацав обидва коліщатка. Потім він обернувся обличчям до берега: — Тут усе гаразд, малюку! Джеррі почув ці слова; вони звучали слабо, ніби мчали здалеку. Але тоді – в чому ж справа? Залишалася лише інша, порожня вагонетка; він не міг її бачити, але знав, що вона висить десь над прірвою, на двісті футів далі за вагонетку Спіллена. Його рішення було ухвалено за одну секунду. Він був худорлявий і жилистий, і йому було лише чотирнадцять років. Але все життя його протікало в горах, а батько виклав йому початок "морської справи", і він не особливо боявся висоти. У ящику з інструментами біля ворота він знайшов старий англійський ключ, короткий залізний прут і кільце нової манільсої мотузки. Марно шукав він шматок дошки, з якого можна було б зробити щось на кшталт "боцманського сидіння". Під рукою були тільки великі дошки, а він не мав можливості їх розпиляти і довелося йому обійтися без сідла, хоч скільки зручного. Сідло він влаштував собі найпростіше. З мотузки він зробив петлю, що спускається з нерухомого каната, до якого було підвішено порожню вагонетку. Коли він сів у петлю, його руки якраз діставали до троса, а там, де мотузок терся об трос, він підклав свою куртку замість старого мішка, яким би він міг скористатися, якби міг його знайти. Швидко покінчивши з цими приготуваннями, він повис над пучкою, сидячи у мотузковому сідлі і перебираючи руками трос. Він захопив з собою англійський ключ, короткий залізний прут і кілька футів мотузки. Трос йшов трохи нахилено вгору, і йому доводилося, просуваючись, весь час підтягуватися, але з цим Джеррі було легше примиритися, ніж з вітром. Коли люті пориви вітру розгойдували його туди-сюди і, часом, ледь не перевертали, він дивився вниз, у сіру безодню, і відчував, що його охоплює страх. Трос був старий. Що, якщо він не витримає його тяжкості та тиску вітру? Він відчував страх, справжній страх, відчував, як у нього щемить під ложечкою, як тремтять коліна, і не міг зупинити це тремтіння. Але він мужньо виконував свій обов'язок. Трос був старий, потертий, з нього стирчали гострі кінці дроту, і на той час, коли Джеррі зробив першу зупинку і почав перегукуватися зі Спілленом, руки в нього були порізані і сочилися кров'ю. Вагонетка знаходилася саме під ним, на відстані кількох футів, і він міг пояснити стан речей та мету своєї подорожі. — Хотів би я допомогти! - крикнув йому Спіллен, коли він знову рушив у дорогу. - Але дружина зовсім розклеїлася. А ти, малюку, будь обережнішим! Я сам уплутався в цю справу, а рятувати мене доводиться тобі. - О, я впораюся! - вигукнув Джеррі. - Передайте місіс Спіллен, що вона зараз буде на березі. Під хльостким дощем, що зліпив його, він розгойдувався з боку в бік, як маятник, що швидко подорожував. Роздерті руки сильно хворіли, і він ледь не задихнувся від своїх вправ і від сили вітру, що вдаряв йому прямо в обличчя, коли нарешті опинився біля порожньої вагонетки. З першого ж погляду він переконався, що небезпечна подорож була зроблена недаремно. Переднє колесо, що розхиталося від довгого носіння, зіскочило з троса, і тепер трос був щільно защемлений між колесом і блоковим шківом. Одне було зрозуміло – колесо слід зняти з блоку; не менш ясним здавалося і те, що, поки він зніматиме колесо, вагонетку необхідно прикріпити до троса захопленої ним мотузкою. За чверть години йому вдалося лише зміцнити вагонетку. Чека, що з'єднувала колесо з віссю, заіржавіла і зігнулася. Він почав бити по ній однією рукою, а іншою міцно тримався за трос, але вітер, як і раніше, розгойдував і штовхав його, і удари рідко потрапляли в ціль. Дев'ять десятих сили йшло на те, щоб утриматись. Він боявся впустити англійський ключ і міцно прив'язав його до пензля носовою хусткою. Через півгодини Джеррі збив чеку, але витягти її не вдавалося. Десятки разів він готовий був у розпачі все кинути, і йому здавалося, що небезпека, яку він наражався, і всі його зусилля не привели ні до чого. Але тут його осяяла нова думка, і він почав з гарячковою поспішністю нишпорити по кишенях, доки не знайшов те, що шукав, - десятипенсовий цвях. Якби не цей цвях, який невідомо яким чином опинився в його кишені, йому довелося б повторити свою подорож тросом назад. Він засунув цвях у отвір чеки; тепер йому було за що вхопитися, і за секунду чека було знято. Потім він просунув під трос залізний прут і, діючи ним як важелем, вивільнив колесо, затиснуте між тросом та блоком. Після цього Джеррі поставив колесо на колишнє місце і за допомогою мотузки підняв вагонетку, доки колесо знову опинилося на своєму місці, на тросі. Все це забрало час. Минуло більше півтори години з того часу, як він дістався до порожньої вагонетки. І тільки тепер він міг спуститися зі свого сідла у вагонетку. Він зняв мотузку, що утримувала її, і колеса почали повільно обертатися. Вагонетка почала рухатися, і він знав, що десь там, унизу, вагонетка Спілленів - їм не видима, рухається так само, але в протилежному напрямку. В гальмі не було потреби, тому що його вага врівноважувала вага іншої вагонетки: незабаром він побачив скелю, що здіймається з хмарної глибини, і старий, добре знайомий воріт, що обертається. Джеррі виліз і зміцнив вагонетку. Він це зробив старанно та обережно, а потім вчинив зовсім не героїчно; він опустився на землю біля брами, не звертаючи уваги на хлющучий дощ, і розридався. Сльози його були викликані багатьом - частково болілими руками, частково втомою, частково реакцією після нервової напруги, що так довго його підтримував; а значною мірою були вдячністю за те, що чоловік та жінка були врятовані. Їх не було тут, щоб подякувати йому; але він знав, що десь там, по той бік ревучого потоку, вони поспішають стежками в Кловер-Ліф. Джеррі, хитаючись, дістався до хатини; коли він відчинив двері, його рука пофарбувала кров'ю білу ручку дверей, але він не звернув на це уваги. Він був надто гордий і задоволений собою, бо знав, що вчинив добре, і був досить прямодушний, щоб оцінити свій вчинок. Але він увесь час жалкував лише про одне: якби батько міг бачити! ..

Джек Лондон

На берегах Сакраменто

Дують вітри, ох-хо-хо!
До Калі-фор-ні-і.
Багато – чутно – золота
Там, на Сакраменто!

Він був лише хлопчиськом, співаючим дискантом морську пісню, яку співають моряки всієї земної кулі, стоячи біля шпиля і піднімаючи якір, щоб відплисти до порту Фріско. Це був тільки хлопчик, що ніколи не бачив моря, але перед ним, у двохстах футах нижче, мчала річка Сакраменто. Звали його молодий Джеррі, а від батька, старого Джеррі, він навчився цій пісеньці і успадкував копицю яскраво-рудого волосся, блакитні бігаючі очі і білу шкіру з неминучими ластовинням.

Старий Джеррі був моряком і півжиття плавав морями, вічно переслідуваний словами цієї дзвінкої пісні. А якось він заспівав її вже всерйоз, в одному азіатському порту, пританцьовував навколо шпиля з двадцятьма товаришами. І в Сан-Франциско він розпрощався зі своїм кораблем і з морем і відправився подивитися на власні очі на береги Сакраменто.

І золото йому довелося побачити: він знайшов місце на руднику "Жовта мрія" і виявився надзвичайно корисним при проведенні через річку великих тросів, що проходили на висоті двохсот футів.

Потім йому доручили нагляд за тросами, лагодження їх та спуск вагонеток. Він полюбив свою роботу і став невід'ємною приналежністю копальні «Жовта мрія». Незабаром він закохався в гарненьку Маргерет Келлі, але вона залишила його і молодого Джеррі, тільки-но той почав ходити, - залишила для того, щоб заснути останнім довгим сном серед високих суворих сосен.

Старий Джеррі не повернувся до моря. Він залишився біля своїх тросів, віддавши їм і молодому Джеррі все своє кохання.

Настали для «Жовтої мрії» лихоліття, а він, як і раніше, залишався на службі у компанії, сторожив занедбане майно.

Але того ранку його не було видно. Тільки молодий Джеррі сидів на приступці хатини і співав стару пісеньку. Він приготував і на самоті з'їв свій сніданок, а зараз вийшов подивитися на світ. На відстані двадцяти футів від нього стояв сталевий комір, навколо якого оббігав нескінченний трос. Біля брами притулилася прикріплена до нього вагонетка для руди. Спостерігаючи очима за запаморочливим бігом тросів до протилежного берега, він міг розгледіти інший воріт та іншу вагонетку.

Механізм рухався силою тяжіння; в силу власної тяжкості навантажена вагонетка переправлялася через річку, а водночас інша вагонетка поверталася назад порожньою. Навантажену вагонетку розвантажували, а порожню наповнювали рудою, і переправа повторювалася, повторювалася десятки тисяч разів з того дня, як старий Джеррі став наглядачем при тросах.

Молодий Джеррі обірвав свою пісню, почувши кроки, що наближаються.

Високий чоловік у синій сорочці, з рушницею на плечі, вийшов із мороку сосен. Це був Холл, сторож рудника «Жовтий дракон», троси якого перетинали Сакраменто милішими вище.

Здорово, малюку! – привітався він. - Ти що тут робиш?

Доглядаю за тросом, - Джеррі намагався говорити розв'язно, наче це була звичайнісінька справа. - Тата ж ні!

Куди він пішов? – спитав чоловік.

У Сан-Франциско. Ще вчора увечері. У нього брат помер за морем, і він пішов поговорити з адвокатами. Раніше ніж завтра до ночі не повернеться.

Джеррі говорив з гордістю - адже на нього впала відповідальність доглядати за майном «Жовтої мрії», жити одному на скелі над річкою і самому куховарити собі обід.

- Ну, то ти будь обережніший, - сказав Холл, - і не дуріти з тросом. Я йду до ущелини Кульгавої Корови, може, підчеплю там оленя.

Схоже, що дощ збирається, - зауважив Джеррі з розважливістю дорослого.

Не дуже боюся промокнути, - розреготався Холл, зникаючи за деревами.

Пророцтво Джеррі щодо дощу більш ніж виправдалося. До десятої години сосни захиталися і застогнали, забрязкали вікна хатини, і полив дощ, що підхльостував дикими поривами вітру. О пів на дванадцяту хлопчик розвів вогонь і рівно о дванадцятій сів за обід.

Сьогодні вже йому не вийти з дому, вирішив він, вимивши посуд і поставивши його на місце; і він подумав, як вимокне Холл і чи вдасться йому підчепити оленя.

В годину пролунав стукіт у двері, а коли він відчинив її, у кімнату, підганяє шквалом, ввалилися, хитаючись, чоловік і жінка. Це були містер і місіс Спіллен, власники ранчо, що жили в відокремленій долині, миль за дванадцять у бік від річки.

Де Хол? - спитав Спіллен; він говорив уривчасто і швидко.

Джеррі помітив, що він нервує і рух його різання, а місіс Спіллен ніби сильно чимось стурбована. То була худа, зблікла, змучена жінка; життя, наповнене тяжкою нескінченною працею, наклало на її обличчя свій грубий друк. І те ж життя зігнуло плечі її чоловіка, зробило його руки вузлуватими, а волосся курно-сірим.

Він пішов на полювання до Кульгавої Корови, - відповів Джеррі. – Ви хотіли перебратися на той бік?

Жінка почала тихенько плакати, а Спіллен упустив якийсь прокльон і пішов до вікна. Джеррі приєднався до нього і виглянув назовні, де за частою зливою не видно було тросів.

Жителі лісів цієї частини країни зазвичай переправлялися через Сакраменто тросом «Жовтого дракона». За цю послугу з них стягувалася скромна плата, а компанія «Жовтий дракон» платила з цих грошей платню Холлу.

Нам треба перебратися на той бік, Джеррі, - сказав Спіллен, показуючи пальцем через плече на свою дружину. - З її батьком трапилося лихо в Кловер-Ліф. Вибух пороху. Чи виживе. Ми щойно про це дізналися.

Джеррі відчув внутрішній трепет. Він знав, що Спіллени хотіли переправитися тросом «Жовтої мрії», а відсутність батька він не наважувався взяти на себе таку відповідальність, тросом ніколи не користувалися для переправи пасажирів, а по суті кажучи, він довгий час був взагалі без жодного вживання.

Може, Холл скоро повернеться, - сказав він. Спіллен похитав головою і спитав:

Де твій батько?

У Сан-Франциско, - коротко відповів Джеррі.

Спіллен застогнав і, стиснувши кулак, люто вдарив по долоні іншої руки. Його дружина заплакала голосніше, і Джеррі почув її шепіт:

А тато вмирає, вмирає!

Сльози заволокли його очі, і він стояв у нерішучості, не знаючи, що йому зробити. Але Спіллен вирішив його.

Слухай, малюку, - твердо сказав він, - ми з дружиною переправимося цим вашим тросом. Чи пустиш ти його для нас?

Джеррі трохи відсахнувся. Він це зробив несвідомо, відступаючи інстинктивно перед чимось небажаним.

Краще подивіться, чи не повернувся Холл? - Запропонував він.

А як не повернувся?

Знову Джеррі завагався.

Ризик я беру на себе, - додав Спіллен. - Хіба ти не розумієш, малюку, що нам будь-що потрібно переправитися?

Джеррі неохоче кивнув головою.

І немає ніякого сенсу чекати на Холла, - продовжував Спіллен. - Ти знаєш не гірше за мене, що зараз він не може повернутися. Ну, то йдемо!

«Не дивно, що місіс Спіллен була зовсім перелякана, коли вони допомагали їй влізти в вагонетку для руди», - так, принаймні, думав Джеррі, дивлячись у прірву, що здавалася бездонною.

Дощ та туман, що клубився під шаленими ударами вітру, приховували протилежний берег, до якого було сімсот футів; скеля біля їхніх ніг стрімко падала вниз, гублячись у темряві, що клубилася. Здавалося, до дна не двісті футів, а добра миля.

Готово? - спитав він.

Нехай її! - заволав Спіллен, намагаючись заглушити рев вітру. Він вліз у вагонетку біля дружини і взяв її руку в свою. Джеррі глянув на це несхвально.

Вам знадобляться ваші руки, щоб триматися, вітер як рве!

Чоловік і жінка розчепили руки і міцно вхопилися за край вагонетки, а Джеррі повільно та обережно відпустив гальмо. Воріт почав обертатися, нескінченний трос почав рухатися, і вагонетка повільно ковзнула в безодню; її коліщата бігли нерухомим тросом, до якого вона була підвішена.

Не вперше Джері пускав трос, але йому вперше довелося це робити без батька. Користуючись гальмом, він регулював швидкість вагонетки, а регулювати було необхідно, оскільки іноді, під сильними ударами вітру, вона шалено розгойдувалася взад і вперед, а один раз, перед тим, як суцільна дощова стіна її приховала, вона, здавалося, ледь не викинула свого. вантажу.

Після цього Джеррі міг визначити просування вагонетки тільки тросом, і він уважно стежив за ним у міру того, як трос ковзав навколо ворота.

Триста футів, - шепотів він, дивлячись на позначки троса, - триста п'ятдесят, чотириста, чотириста.

Трос зупинився. Джеррі опустив гальмо, але трос не рухався. Джеррі схопив його обома руками і щосили потяг. Щось зіпсувалося. Але що? Він не міг здогадатися, йому не було видно. Піднявши голову, він розгледів невиразні обриси порожньої вагонетки, що переправлялася з протилежного берега зі швидкістю, що дорівнює швидкості навантаженої вагонетки.

Вітер мчить – хо-хо-х'ю! -
Прямо до Каліфорнії.
Сакраменто – край багатий:
Золото гребуть – лопатою!

Худенький хлопчик тонким пронизливим голосом співав цю морську пісню, яку в усіх частинах світу горланять матроси, коли крутять лебідку, знімаючись з якоря, щоб рушити в порт Фріско. Це був звичайний хлопчик, який ніколи й моря в очі не бачив, але всього за двісті футів від нього – тільки спуститися з скелі – вирувала річка Сакраменто. Малюк Джеррі так звали його, бо ще був старий Джеррі, його батько; від нього-то і чув Малюк цю пісню і від нього ж успадкував яскраво-руді вихори, задерикуваті блакитні очі і дуже білу, усипану ластовинням шкіру.
Старий Джеррі був моряком, він добру половину свого життя плавав морями, а пісня матросу сама проситься на язик. Але одного разу, а якомусь азіатському порту, коли він разом із двадцятьма іншими матросами співав, вибиваючись із сил над проклятою лебідкою, слова цієї пісні вперше змусили його задуматися всерйоз. Опинившись у Сан-Франциско, він попрощався зі своїм кораблем і з морем і пішов подивитися на власні очі на береги Сакраменто.
Отут він і побачив золото. Він найнявся працювати на рудник "Золота мрія" і виявився надзвичайно корисним людиною при влаштуванні підвісної дороги на висоті двохсот футів над річкою.
Потім цей шлях залишився під його наглядом. Він стежив за тросами, тримав їх у справності, любив їх і незабаром став незамінним працівником на руднику "Золота мрія". А потім він полюбив гарну Маргарет Келлі, але вона дуже скоро покинула його і малютку Джеррі, який тільки-но починав ходити, і заснула непробудним сном на маленькому цвинтарі, серед великих суворих сосен.
Старий Джеррі не повернувся на морську службу. Він жив біля своєї підвісної дороги і все кохання, на яке здатна була його душа, віддав товстим сталевим тросам і малюкові Джеррі. Для рудника "Золота мрія" настали чорні дні, але і тоді старий залишився на службі у Компанії - вартувати занедбане підприємство.
Проте сьогодні вранці його не було видно. Один тільки малюк Джеррі сидів на ганку і співав стару матроську пісню. Він сам приготував собі сніданок і вже встиг упоратися з ним, а тепер вийшов подивитися на біле світло. Неподалік, кроків за двадцять від нього, височив величезний сталевий барабан, на який намотувався нескінченний металевий трос. Поруч із барабаном стояла старанно закріплена вагонетка для руди. Простеживши поглядом запаморочливий політ сталевих тросів, перекинутих високо над річкою, малюк Джеррі розрізняв далеко на тому березі інший барабан та іншу вагонетку.
Споруда ця наводилася в дію просто силою тяжкості: вагонетка рухалася, що захоплювалася власною вагою, а в цей час з протилежного берега рухалася порожня вагонетка. Коли навантажену вагонетку спорожняли, а порожню навантажували рудою, все повторювалося знову, повторювалося багато, багато сотень і тисяч разів, відколи старий Джеррі став наглядачем підвісної дороги.
Малюк Джеррі перестав співати, почувши кроки, що наближаються. Високий чоловік у синій сорочці з гвинтівкою на плечі вийшов із соснового лісу. Це був Холл, сторож на руднику "Жовтий Дракон", розташованому приблизно за милю звідси вгору за течією Сакраменто, де теж була перекинута дорога на той берег.
- Здорово, Малюк! – крикнув він. - Що ти тут робиш один?
- А я тут тепер за господаря, - відповів Малий Джеррі якомога недбаліше, ніби йому не вперше було залишатися одному. – Батько, знаєте, поїхав.
– Куди поїхав? - спитав Холл.
- У Сан-Франциско. Він ще вчора увечері поїхав. Брат у нього помер, десь у Старому Світі. Ось він і поїхав із адвокатом поговорити. Завтра увечері повернеться.
Все це Джеррі виклав з гордою свідомістю, що на нього покладено велику відповідальність – особисто сторожити рудник "Золота Мрія". Видно було в той же час, що він страшенно радий чудовій пригоді – можливості пожити зовсім одному на цій скелі над річкою і самому готувати собі сніданок, обід та вечерю.
- Ну, дивись, будь обережним, - порадив йому Холл, - не надумай балувати з тросами. А я ось іду подивитися, чи не вдасться підстрелити оленя в каньйоні "Колченогою Корови".
- Як би дощу не було, - поважно промовив Джеррі.
– А мені що! Промокнути, чи що, страшно? - засміявся Холл і, повернувшись, зник між деревами.
Пророцтво Джеррі щодо дощу збулося. Годині до десятої сосни заскрипіли, захиталися, застогнали, шибки у вікнах забрязкали, дощ захлинався довгими косими струменями. О пів на дванадцяту Джеррі розвів вогонь в осередку і, ледве пробило дванадцять, вмостився обідати.
"Сьогодні вже, звичайно, гуляти не доведеться", - вирішив він, старанно вимивши і прибравши посуд після їжі. І ще подумав: "Як, мабуть, вимок Хол! І чи вдалося йому підстрелити оленя?"
Близько години дня постукали у двері, і, коли Джеррі відчинив, у кімнату стрімко увірвалися чоловік і жінка, наче їх силоміць вітер. Це був містер і місіс Спіллен, фермери, що жили в долині, милях за дванадцять від річки.
- А де Хол? - захекавшись, уривчасто запитав Спіллен.
Джеррі помітив, що фермер чимось схвильований і кудись поспішає, а місіс Спіллен, мабуть, дуже засмучена.
То була худа, зовсім уже поблікла жінка, яка багато попрацювала на своєму віку; похмура, безпросвітна праця наклала на її обличчя важку печатку. Те ж тяжке життя зігнуло спину її чоловіка, викривило його руки і покрило волосся сухим попелом ранньої сивини.
- Він на полювання пішов у каньйон "Колченогою Корови". А вам що, на той бік, чи що, треба?
Жінка почала тихенько схлипувати, а у Спіллена вирвався вигук, що виражав крайню досаду. Він підійшов до вікна. Джеррі став поруч із ним і теж подивився у вікно, у бік підвісної дороги; тросів майже не було видно за густою пеленою дощу.
Зазвичай жителі навколишніх селищ переправлялися через Сакраменто канатною дорогою "Жовтого Дракона". За переправу належала невелика плата, з якої Компанія "Жовтого Дракона" платила платню Холлу.
- Нам треба на той берег, Джеррі, - сказав Спіллен. - Батька в неї, - він ткнув пальцем у бік дружини, що плаче, - задавило на руднику, в шахті "Кеверного Листа". Там вибух був. Кажуть, не виживе. А нам щойно дали знати.
Джеррі відчув, як у нього тьохнуло серце. Він зрозумів, що Спіллен хоче переправитися тросами "Золотої Мрії", але без старого Джеррі він не міг зважитися на такий крок, тому що їхньою дорогою не возили пасажирів, і вона вже давно перебувала в бездіяльності.
- А може, Холл скоро прийде, - промовив хлопчик. Спіллен похитав головою.
– А батько де? – спитав він.
- У Сан-Франциско, - коротко відповів Джеррі.
З хрипким стогом Спіллен люто ляснув кулаком по долоні. Дружина його схлипувала все голосніше, і Джеррі чув, як вона голосила: "Ах, не встигнемо, не встигнемо, помре ..."
Хлопчик відчував, що й сам ось-ось заплаче; він стояв у нерішучості, не знаючи, що робити. Але Спіллен вирішив його.
- Послухай, Малий, - сказав він тоном, що не допускає заперечень, - нам з дружиною треба переправитися будь-що по твоїй дорозі. Чи можеш ти нам допомогти у цій справі – запустити цю штуку?
Джеррі мимоволі відступив, ніби йому запропонували торкнутися чогось недозволеного.
- Я краще піду подивлюся, чи не повернувся Холл, - несміливо сказав він.
- А якщо немає? Джеррі знову зам'явся.
- Якщо станеться що, я за все відповідаю. Бачиш, Малий, нам до зарізу треба на той бік. – Джеррі нерішуче кивнув. - А чекати Холла немає жодного сенсу, - продовжував Спіллен, - ти сам розумієш, що з каньйону "Колченогою Корови" він не скоро повернеться. Так що йдемо, запусти барабан.
"Не дивно, що місіс Спіллен мав такий переляканий вигляд, коли ми допомагали їй забиратися у вагонетку", - мимоволі подумав Джеррі, глянувши вниз, у прірву, яка зараз здавалася зовсім бездонною.
Далекого берега, що знаходився на відстані сімсот футів, зовсім не було видно крізь зливу, гнані несамовитим вітром хмари, люту піну і бризки.
А стрімчак, на якому вони стояли, йшов прямовисною стіною прямо в бурхливу імлу, і здавалося, що від сталевих тросів туди, вниз не двісті футів, а принаймні миля.
– Готово? – спитав Джеррі.
– Давай! – на всю горлянку загорлав Спіллен, щоб перекричати вітер.
Він сів у вагонетку поруч із дружиною і взяв її за руку.
Джеррі це не сподобалося.
- Вам доведеться триматися обома руками: вітер сильно жбурляє? – крикнув він.
Чоловік з дружиною одразу ж розняли руки і міцно вхопилися за краї вагонетки, а Джеррі обережно відпустив гальмівний важіль. Барабан не поспішаючи закрутився, нескінченний трос почав розмотуватися, і вагонетка повільно рушила в повітряну прірву, чіпляючись ходовими колесами за нерухомий рейковий трос, простягнутий вгорі.
Джеррі вже не вперше пускав у хід вагонетку. Але досі йому доводилося робити це тільки під наглядом батька. Він обережно регулював швидкість руху за допомогою гальмівного важеля. Гальмувати було необхідно, тому що від шалених поривів вітру вагонетка сильно розгойдувалася, а перед тим, як зовсім сховатись за стіною дощу, вона так нахилилася, що мало не вивернула у прірву свої живі вантажі.
Після цього Джеррі міг судити про рух вагонетки лише з руху троса. Він дуже уважно стежив, як трос розмотується з барабана.
- Триста футів... - шепотів він, у міру того, як проходили позначки на кабелі, - триста п'ятдесят... чотириста... чотириста...
Трос зупинився. Джеррі смикнув важіль гальма, але трос не рухався. Хлопчик обома руками схопився за трос і потягнув його на себе, намагаючись зрушити його з місця. Ні! Десь явно зупинилося. Але де саме, він не міг здогадатися, і вагонетки не було видно. Він підняв очі вгору і насилу розрізнив у повітрі порожню вагонетку, яка повинна була рухатися до нього з такою ж швидкістю, як і вагонетка з вантажем віддалялася. Вона була від нього приблизно за двісті п'ятдесят футів. Це означало, що десь у сірій темряві, на висоті двохсот футів над окропом і на відстані двохсот п'ятдесяти футів від іншого берега, висять у повітрі застрялі в дорозі Спіллен з дружиною.
Три рази Джеррі гукав їх на всю силу своїх легень, але голос його тонув у шаленому реві негоди. Коли він гарячково перебирав у думці, що б таке зробити, хмари, що швидко біжать, над річкою раптом порідшали і розірвалися, і він на мить побачив Сакраменто, що здулася, внизу і вагонетку з людьми, що висіла в повітрі. Потім хмари знову зійшлися, і над річкою стало ще темніше, ніж раніше.
Хлопчик ретельно оглянув барабан, але не виявив у ньому жодних неполадок. Мабуть, щось несправне в барабані на тому березі. Страшно було уявити собі, як ці двоє висять над прірвою серед ревучої бурі, розгойдуючись у утлій вагонетці, і не знають, чому раптом зупинилася. І подумати тільки, що їм доведеться так і висіти доти, доки він не переправиться на той берег по тросах "Жовтого дракона" і не дістанеться злощасного барабана, через який все це трапилося!
Але тут Джеррі згадав, що в коморі, де зберігаються інструменти, є блок і мотузки, і з усіх ніг кинувся за ними. Він швидко прикріпив блок до троса і став тягнути - тягнув щосили, так що руки прямо відривалися від плечей, а м'язи, здавалося, ось-ось лопнуть. Проте трос не зрушив із місця. Тепер нічого іншого не залишалося, як перебратися на той берег.
Джеррі вже встиг промокнути до кісток, так що тепер стрімголов біг до "Жовтого дракона", навіть не помічаючи дощу. Вітер підганяв його, і бігти було легко, хоч і турбувала думка, що доведеться обійтися без допомоги Холла і не буде кому гальмувати вагонетку.
Він сам спорудив собі гальмо з міцної мотузки, яку накинув петлею на нерухомий трос.
Вітер з шаленою силою налетів на нього, засвистів, заревів йому у вуха, розгойдуючи і підкидаючи вагонетку, і малюк Джеррі ще ясніше уявив собі, як зараз тим двом – Спіллену та його дружині. Це додало йому мужності. Благополучно переправившись, він видерся по укосу і, насилу утримуючись на ногах від поривів вітру, але все ж таки намагаючись бігти, попрямував до барабана "Золотої мрії".
Оглянувши його, Малюк із жахом виявив, що барабан у повному порядку. І на цьому і на іншому кінці все справно. Де ж у такому разі застопорило? Не інакше, як посередині!
Вагонетка з подружжям Спілленов була від нього всього на відстані двохсот п'ятдесяти футів. Крізь рухливу дощову завісу Джеррі міг розрізнити чоловіка і жінку, що скорчилися на дні вагонетки і ніби віддані на роздратування розлюченим стихіям.
У проміжку між двома шквалами він крикнув Спіллену, щоб той перевірив, чи гаразд ходові коліщатка. Спіллен, мабуть, почув його, бо Джеррі бачив, як він, підвівшись на коліна, обмацав обидва коліщатка вагонетки, потім повернувся обличчям до берега:
- Тут все гаразд, Малий!
Джеррі ледве почув ці слова, але їхній сенс дійшов до нього. Так що все-таки трапилося? Тепер уже можна було не сумніватися, що вся справа в порожній вагонетці; її не було видно звідси, але він знав, що вона висить там, у цій жахливій безодні, за двісті футів від вагонетки Спіллена.
Він, не замислюючись, вирішив, що робити. Йому було всього чотирнадцять років, цього худорлявого, рухливого хлопчика, але він виріс у горах, батько присвятив його в різні таємниці матроського мистецтва, і він зовсім не боявся висоти.
У шухляді з інструментами біля барабана він розшукав старий гайковий ключ, невеликий залізний прут і цілу зв'язку майже нового манільського шпагату. Він безуспішно намагався знайти якусь дощечку, щоб змайструвати собі подобу матроської люльки, але під рукою нічого не опинилося, крім величезних тесин; розпиляти їх не було чим, і він змушений був обійтися без зручного сідла.
Сідло, яке Джеррі собі влаштував, було простішим: він перекинув канат через нерухомий трос, на якому висіла порожня вагонетка, і, затягнувши його вузлом, зробив велику петлю; сидячи в цій петлі, він легко міг дістати руками до троса і триматися за нього. А вгорі, де петля мала тертися об металевий трос, він підклав свою куртку, бо, як не шукав, ніде не міг знайти ганчірки чи старого мішка.
Нашвидкуруч закінчивши всі ці приготування, Джеррі повис у своїй петлі і рушив прямо в прірву, перебираючи руками трос. Він узяв із собою гайковий ключ, невеликий залізний прут та кілька футів мотузки. Шлях його лежав не горизонтально, а трохи вгору, але не підйом ускладнював його, а страшний вітер. Коли шалені пориви вітру шпурляли Джеррі то туди, то сюди і мало не перевертали навколо, він відчував, що серце в нього завмирає від страху. Адже трос зовсім старий... А раптом він не витримає його тяжкості і цих шалених натисків вітру – не витримає й обірветься?
Це був найвідвертіший страх. Джеррі відчував, як у нього смокче під ложечкою, а коліна тремтять дрібним тремтінням, яке він не в силах був стримати.
Але Малюк мужньо продовжував свій шлях. Трос був старий, роздертий, гострі кінці обірваних дротів, що стирчали на всі боки, в кров роздирали руки. Джеррі помітив це, коли вирішив зробити першу зупинку, і спробував докричатися до Спілленів. Їхня вагонетка висіла тепер прямо над ним, на відстані всього кількох футів, так що він уже міг пояснити їм, що трапилося і навіщо він пустився в цю подорож.
– Радий би допомогти тобі, – крикнув Спіллен, – та дружина в мене зовсім не в собі! Дивись, Малюк, будь обережнішим! Сам я напросився на це, але тепер, крім тебе, нас нема кому визволити.
- Та вже я вас не залишу! - крикнув йому у відповідь Джеррі.
Під сліпучим проливним дощем, бовтаючись з боку в бік, як скочений маятник, відчуваючи нестерпний біль у здертих долонях, задихаючись від зусиль і від стрімкої маси повітря, що вривалася в легкі, Джеррі, нарешті, дістався порожньої вагонетки.
З першого ж погляду хлопчик переконався, що недаремно здійснив цю страшну подорож. Вагонетка висіла на двох коліщатках; одне з них сильно постерлося за час довгої служби і зіскочило з троса, який був тепер намертво затиснутий між самим коліском та його обоймою.
Ясно було, що перш за все треба звільнити коліщатко з обойми, а на час цієї роботи вагонетку необхідно міцно прив'язати мотузкою до нерухомого троса.
Через чверть години Джеррі, нарешті, вдалося прив'язати вагонетку, це було все, чого він досяг. Чека, що тримала коліщатко на осі, зовсім заіржавіла і стала намертво. Джеррі щосили бив по ній однією рукою, а другою тримався, як міг, але вітер безперервно налітав і розгойдував його, і він часто промахувався і не потрапляв по чеку. Дев'ять десятих його зусилля йшло на те, щоб утриматися на місці; побоюючись упустити ключ, він прив'язав його до руки носовою хусткою.
Минуло вже півгодини. Джеррі зрушив чеку з місця, але витягти її не вдалося. Десятки разів він готовий був зневіритися, все здавалося марним - і небезпека, яку він себе наражав, і всі його старання. Але раптом його ніби осяяло. З гарячковою поспішністю він почав ритися в кишенях. І знайшов те, що йому було потрібно, – довгий товстий цвях.
Якби не цей цвях, який невідомо колись і як потрапив до нього в кишеню, Джеррі довелося б знову повертатися на берег. Просунувши цвях в отвір чеки, він, нарешті, вхопив її, і за хвилину чека вискочила з осі.
Потім почалася метушня з залізним прутом, яким він намагався звільнити коліщатко, що застрягло між тросом і обоймою. Коли це було зроблено, Джеррі поставив коліщатко на старе місце і, за допомогою мотузки підтягнувши вагонетку, посадив, нарешті, коліщатко на металевий трос.
Проте на це знадобилося чимало часу. Години півтори минуло з того часу, як Джеррі сюди дістався. І ось тепер він нарешті зважився вилізти зі свого "сідла" і стрибнути у вагонетку.
Він відв'язав мотузку, яка її тримала, і коліщатка повільно сковзали тросом. Вагонетка рушила. І хлопчик знав, що десь там унизу – хоч йому це й не було видно – вагонетка зі Спілленами теж рушила, тільки у зворотному напрямку.
Тепер йому вже не потрібне було гальмо, тому що вага його тіла досить врівноважувала тяжкість іншої вагонетки. І незабаром з темряви хмар з'явився високий стрімчак і старий, знайомий барабан, що впевнено обертався.
Джеррі зіскочив на землю і закріпив вагонетку.
Він зробив це спокійно і ретельно. А потім раптом – зовсім уже не по-геройськи – кинувся на землю біля самого барабана, незважаючи на бурю та зливу, і голосно розплакався.
Причин для цього було чимало: нестерпний біль у здертих руках, страшна втома і свідомість, що він, нарешті, звільнився від жахливої ​​нервової напруги, яка не відпускала його кілька годин, і ще – гаряче, захоплююче почуття радості через те, що Спіллен з дружиною тепер у безпеки.
Вони були далеко і, зрозуміло, не могли йому подякувати, але він знав, що десь там, за розлюченою річкою, що біснується, вони зараз поспішають стежкою до шахти "Конюшинного листа".
Джеррі, хитаючись, побрів до будинку. Біла ручка дверей пофарбувалась кров'ю, коли він узявся за неї, але він навіть не помітив цього. Хлопчик був гордий і задоволений собою, бо твердо знав, що вчинив правильно; а оскільки він ще не вмів хитрувати, то не боявся зізнатися самому собі, що зробив добру справу. Одне тільки маленьке жаль жаліло в серці: ах, якби батько був тут і бачив його!