20 століття очима письменників-фантастів.

Перспектива польотів у космос хвилювала людей задовго до того, як ці польоти стали можливими. Думки про невагомість, про подолання земного тяжіння розбурхували уми не тільки вчених, а й письменників-фантастів.

Першою людиною, яка пережила стан невагомості у вільному польоті, був, як відомо, Юрій Гагарін. 12 квітня 1961 - дата його історичного польоту - знаменує початок нової ери - космічної.

Що таке невагомість, зараз знає кожен, але ще в середині ХХ століття це було поняття умоглядне, що існувало лише в теорії, цікаве вузькому колу фахівців. Наприклад, у другому виданні БСЕ термін «невагомість» відсутня (тому 29 на літеру «Н» побачив світ 1954 року, за роки до запуску у СРСР першого штучного супутника Землі). Тим часом ефект зникнення тяжкості фантасти передбачали з давніх-давен. Чи не вперше він був передбачуваний у фантастичній книзі «Сон, або Астрономія Місяця», виданої латинською мовою у місті Франкфурт-на-Майні у 1633 році. Автор цього твору - німецький астроном Йоган Кеплер (1573-1630), переконаний послідовник Коперника, який відкрив три фундаментальні закони руху планет навколо сонця. Він написав свій "Сон", ще зовсім молодим, продовжував над ним довго працювати, але так і не встиг надрукувати. Рукопис, знайдений у паперах вченого, був опублікований його сином.

Фантастична розповідь про політ на місяць учня Тихо Браге, юного астронома на ім'я Дуракотус, супроводжується великими коментарями, які у кілька разів перевищують за обсягом опис самої подорожі та життя героя на Місяці. З цього твору видно, що Кеплер, хай і в наївній формі, зумів передбачити «перевантаження» організму людини при старті, стан невагомості під час польоту (щоправда, лише на одному невеликому відрізку) та амортизацію від удару при спуску на Місяць.

Пізніше Ісаак Ньютон у своїй головній праці «Математичні засади натуральної філософії» (1687), спираючись на закони руху планет, відкриті Кеплером, розробив основи небесної механіки. Це і дозволило визначити швидкості, необхідні для перетворення снаряда на штучний супутник Землі, для польоту в межах Сонячної системи та виходу в нескінченний простір Всесвіту (перша, друга та третя космічні швидкості).

Через два з половиною століття після появи кеплерівського «Сну», Жуль Верн подарував читачам свою знамениту місячну дилогію – «З Землі на Місяць» (1865 р.) і «Навколо Місяця» (1870 р.).

Поки що обмежимося розмовою про невагомість. У «нейтральній точці», на думку письменника, який повторив гіпотезу Кеплера, обидва тяжіння – місячне та земне – повинні взаємно врівноважитись. Внаслідок цього «вагон-снаряд» має втратити будь-яку вагу. Відбудеться це через відмінність мас обох планет 47/52 частини всього шляху.

«Стан рівноваги місячного та земного тяжіння, - стверджує письменник, - тривало трохи більше години. І ось як описується ефект невагомості: «різні предмети, зброя, пляшки, кинуті і надані самим собі, наче дивом трималися в повітрі… Витягнуті руки не опускалися, голови гойдалися на плечах, ноги не торкалися підлоги снаряда… деяку відстань від снаряда, повис у повітрі ... »(«Навколо Місяця, гл. 8).

Твори французького романіста багато років не виходили з поля зору Льва Миколайовича Толстого. Знайомство почалося з роману «Навколо Місяця». Толстого зацікавила гіпотеза «світу без тяжіння». Щоденникова запис – «Читал Верна» (17 листопада 1873 року) – супроводжується полемічними нотатками: «Рух без тяжіння немислимо. Рух є тепло. Тепло без тяжіння немислимо».

Найбільше Толстого спантеличило жартівливе припущення Мішеля Ардана, що якби вдалося позбутися шляхів тяжіння в земних умовах, то було б достатньо «тільки зусилля волі, щоб за своєю примхою злетіти в простір».

Толстой у дива не вірив. Під свіжим враженням роману Жюля Верна він звернувся до праць із фізики, але ніде не знайшов відповіді, чи справді в стані невагомості можливі довільні рухи. Чи не задовольнили його і листи Н.М. Страхова, який пояснював, що кішка, викинута з вікна, робить у повітрі параболу та падає на ноги. Отже, «рухи можливі незалежно від сили тяжіння». Толстого і це переконало, і тоді Страхов послався на вчення про інерції і навів витримки з «Математичних почав натуральної філософії» Ньютона.

Через 6 років, 1879 року, Лев Миколайович помітив у одному з листів до А.А. Фету: «У Верна є оповідання «Навколо Місяця». Вони там знаходяться у точці, де немає тяжіння. Чи можна в цій точці підстрибнути? Знаючі фізики по-різному відповідали».

Очевидно, великий письменник так і не знайшов розгадки, що мучила його проблеми. Життєвий досвід людини, що звикла до конкретного мислення, чинив опір умоглядної можливості рухів у стані невагомості з власної волі, хоча невагомість саму по собі він, очевидно, не заперечував.

Ще за життя Жюля Верна, геній російської науки К.Э. Ціолковський сформулював принципи дослідження світових просторів реактивними приладами, виклав свої думки про можливість проникнення людини в космос, про штучний супутник Землі, про умови життя за відсутності тяжіння.

«Прагнення до космічних подорожей закладено мені відомим фантазером Жюлем Верном, - писав Ціолковський, - Він пробудив роботу мозку у цьому напрямі. З'явилися бажання. За бажаннями виникла діяльність розуму. Звичайно, вона ні до чого не привела б, якби не зустріла допомогу з боку науки»

«Калузький мрійник», відірваний від наукових центрів, розробляв у провінційній глушині ідеї «зіркоплавання», але не міг їх оприлюднити. Цю місію поклав він відомий популяризатор точних наук Я.И.Перельман, одне із небагатьох ентузіастів, зуміли оцінити повною мірою прозорливість старшого сучасника. В 1915 він випустив книгу «Міжпланетні подорожі», настільки ж передчасну, як і грандіозні задуми Ціолковського. А роком раніше Перельман помістив у популярному журналі «Природа і люди» (1914, №24) науково-фантастичне оповідання «Сніданок у невагомій кухні», написане як додатковий розділ до роману «Навколо Місяця».

Вчений поправляє письменника: «Докладно розповівши про життя пасажирів усередині ядра, що летить, Жуль Верн упустив з уваги, що пасажири, як і взагалі предмети, під час подорожі були абсолютно невагомі!

Справа в тому, – продовжує автор, – що, підкоряючись силі тяжіння, всі тіла падають з однаковою швидкістю; сила земного тяжіння повинна була, отже, повідомити всі предмети всередині ядра таке ж прискорення, як і самому ядру. А якщо так, то ні пасажири, ні решта тіла в ядрі не повинні були тиснути на свої опори; втрачений предмет не міг наближатися до підлоги (тобто падати), а продовжував висіти в повітрі, з перекинутої судини не повинна була виливатися вода і т.д. Словом, начинка ядра повинна була на час польоту перетворитися на маленький світ, зовсім вільний від тяжкості.

Тим самим спростовується кеплерівська гіпотеза «нейтральної точки». Невагомість настає негайно, як тільки снаряду повідомляють космічну швидкість (не менше восьми кілометрів на секунду).

Художньою популяризацією ідей Ціолковського з того часу займалося багато фантастів, і серед них - Олександр Бєляєв, який у своєму романі «Стрибок у ніщо» багато уваги приділяє «зіркоплаванню» і, зокрема, проблемам подолання, як він їх називає, «двох панцирів Землі » - атмосферного та земного тяжіння при старті космічного корабля. За сюжетом для зльоту корабля було обрано точку на екваторі, до того ж що знаходиться на певному височини. Ось як пояснює причини такого вибору один із персонажів роману: «Саме тут існують найсприятливіші умови зльоту. Ракеті під час зльоту з землі необхідно пробитися через подвійний панцир: атмосфери та земного тяжіння. Найбільше тяжіння існує на полюсах, найменше - на екваторі, оскільки Земля дещо сплющена до екватора. До того ж на полюсах найменший, а на екваторі найбільший відцентровий ефект. Тому панцир тяжіння на екваторі мінімальний. Хоча на екваторі тіло важить на одну двісті частку менше, ніж на полюсі, для ракети важливе навіть таке зменшення ваги: ​​воно дає значну економію в запасі пального. Тепер про атмосферний панцир. Повітря, якого ми на око не помічаємо, є майже непереборною перешкодою дляшвидко рухомого тіла. Чим швидше рух, тим більший опір. При дуже високих швидкостях опір повітря майже таке велике, як і опір твердого тіла, - справжній сталевий панцир. Це не лише образне вираження. Метеори - падіння з неба каміння - рухаються з космічною швидкістю; врізаючись в атмосферу дрібніші метеори, розжарюючись через опір повітря, випаровуються, беручи в облогу найтоншим пилом. Жюль-верновські герої, що вилетіли з гармати в снаряді, повинні були в першу ж мить пострілу розбитись у коржик на дно снаряда. Щоб уникнути цієї сумної долі, ми збільшуватимемо швидкість ракети поступово. Ми повинні вибрати таке місце на земній кулі, де атмосферний панцир має найменшу товщину. Чим вищенад рівнем моря, тим панцир атмосфери тонший, тим легше, отже, пробити, менше треба витратити цього пального. На висоті шести кілометрів над рівнем щільність повітря вже приблизно вдвічі менша, ніж на рівні моря. Крім цього політ буде направлений по похилій 12 градусів на схід, тобто в тому ж напрямку,в якому обертається земна куля, щоб додати швидкість землі до швидкості ракети...»

Фантастика спрямована на майбутнє. Зображені Жюлем Верном та іншими письменниками – фантастами «чудеса техніки» завжди випереджають дійсність. Однак для науки немає нічого неможливого. Рано чи пізно передбачення фантастів здійснюються. Важко говорити про прогноз, розрахований на десять, п'ятдесят чи сто років. Йдеться про припущення, вірніше про рідкісну інтуїцію.

Без перебільшення, геніальну інтуїцію виявив Жюль Верн у місячній дилогії, зобразивши півострів Флориду місцем старту алюмінієвого циліндроконічного «вагона-снаряду» з трьома пасажирами, змусивши їх випробувати ефекти невагомості, побачити зворотний бік Місяця, повернутися до них , за чотириста кілометрів від берега, де їх виловлює американський корабель.

Це дивовижно збігається із загальновідомими фактами. Космічні кораблі «Аполлон» стартували зі Східного космодрому США (мис Канаверал у Флориді, позначений на географічній карті, що додається до першого видання «З Землі на Місяць»).

21 грудня 1968 року до Місяця було направлено космічний корабель «Аполлон-8» із космонавтами Френком Борманом, Джеймсом Ловеллом та Вільямом Андерсом. Першими люди побачили, як Земля, поступово зменшившись, перетворилася на одне з небесних тіл. Через три доби після старту на висоті близько ста тридцяти кілометрів над місячною поверхнею корабель перейшов на близькомісячну орбіту. Зробивши вісім витків, космонавти включили маршовий двигун і перевели корабель на трасу польоту до Землі. 27 грудня кабіна екіпажу з другою космічною швидкістю увійшла до земної атмосфери і після аеродинамічного гальмування опустилися на парашутах у заданому районі Тихого океану.

Усі етапи польоту до Місяця, крім висадки екіпажу, були виконані також «Аполлон-9» (березень 1969) і «Аполлон-10» (травень 1969). І, нарешті, у липні 1969 року космічний корабель «Аполлон-11» вперше здійснив посадку на Місяць.

За дивним збігом «Аполлон-8», який має приблизно такі ж розміри і вагу, як і снаряд Жюля Верна, облетів Місяць теж у грудні місяці і наводився за чотири кілометри від точки, вказаної романістом. (Для порівняння: висота снаряда «Колумбіади» 3,65 метра, вага – 5547 кілограмів. Висота капсули «Аполлона» 3,60 метра, вага – 5621 кілограм.)

Не тільки кількість учасників перельоту, місця старту і фінішу, траєкторії, розміри і вага алюмінієвого циліндроконічного снаряда, а й опір атмосфери, регенерація повітря і навіть телескоп з п'ятиметровим діаметром на вершині Лонгспік у Скелястих горах, за параметрами та роздільною здатністю дивно схожий на той. що нині встановлений у Маунт-Паломарській обсерваторії (Каліфорнія), - все це передбачено в романі, який випередив реальні можливості більше ніж на сто років!

Цікаві і припущення письменника про величезні матеріальні витрати, які вимагатиме космічний переліт, і можливе міжнародне співробітництво. Винахідливість і діяльність американців стимулюється ініціативою француза, а сам проект втілився в життя, тому що «Гарматний клуб» вирішив «звернутися до всіх держав з проханням про фінансову співучасть».

Найживіший відгук звернення зустріло у Росії. «Росія внесла величезну суму – 368 733 рублі. Цьому не доводиться дивуватися, зважаючи на інтерес російського суспільства до науки і успішний розвиток, досягнутий астрономією в цій країні завдяки численним обсерваторіям, головна з яких (мається на увазі Пулковська обсерваторія) обійшлася державі два мільйони рублів ». Усього ж на операцію «Колумбіада» було витрачено – за калькуляцією «Гарматного клубу» – 5 446 675 доларів! Сума величезна, враховуючи багаторазову девальвацію долара за минулі сто років, але зовсім незначна порівняно з реальною вартістю здійснення програми «Аполлон»: 25 мільярдів доларів.

Великі прозріння та геніальні здогади висловлювали у своїх творах не лише Жюль Верн, Олександр Бєляєв, а й багато інших письменників-фантастів. Деякі з їхніх пророцтв збулися, здогади підтверджені наукою, інші досі чекають свого часу. Можливо, всі ці письменники злегка суперечать один одному, а багато їх суджень помилкові, але їх величезна заслуга полягає вже в тому, що вони докладно і достовірно зобразили польоти задовго до виходу людини в космос.

Ряд дивовижних пророцтв Жюля Верна стали надбанням суспільства у його неопублікованому творі «Париж у XX столітті», про існування якого стало відомо в середині 90-х. Рукопис роману було знайдено випадково правнуком письменника, і це стало сенсацією.

Випереджаючи час

Читачів роману, написаного в 1863 році, Ж. Верн силою уяви переносить до Парижа 1960 року і докладно описує такі речі, про винахід яких у першій половині XIX століття ніхто і не здогадувався: вулицями міста рухаються автомобілі (щоправда, у Ж. Верна вони працюють не на бензині, а на водні для збереження чистоти навколишнього середовища), злочинців страчають за допомогою електричного випорожнення, а стоси документів передаються за допомогою приладу, що дуже нагадує сучасний факс.

Ймовірно, ці передбачення здалися видавцеві Етцелю занадто фантастичними, а може, він вважав роман занадто похмурим – так чи інакше, але рукопис був повернутий авторові і в результаті загубився серед його паперів на півтора століття.

У 1863 році знаменитий французький письменник Жуль Верн опублікував у «Журналі для освіти та відпочинку» перший роман із циклу «Незвичайні подорожі» – «П'ять тижнів на повітряній кулі». Успіх роману надихнув письменника; він вирішив і надалі працювати в цьому «ключі», супроводжуючи романтичні пригоди своїх героїв дедалі більш майстерними описами неймовірних, проте старанно продуманих наукових чудес, народжених його уявою. Цикл продовжили романи:

"Подорожі до центру Землі" (1864)
"З Землі на Місяць" (1865)
"20 000 льє під водою" (1869)
«Таємничий острів» (1874) тощо.

Загалом Жуль Верн написав близько 70 романів. У них він передбачив багато наукових відкриттів і винаходів у різних областях, у тому числі підводні човни, акваланги, телебачення і космічні польоти. Жуль Верн передбачав практичне застосування:

Електродвигунів
Електронагрівальні прилади
Електричні лампи
Гучномовців
Надсилання зображень на відстань
Електричного захисту будівель

Неймовірна подібність вигаданого та реального

Чудові твори французького письменника мали для багатьох поколінь людей важливий пізнавальний та виховний ефект. Так, в одній із фраз, висловленої фантастом у романі «Навколо Місяця» щодо падіння снаряда на місячну поверхню, була укладена ідея реактивного руху в порожнечі, ідея, згодом розвинена в теоріях К. Е. Ціолковського. Не дивно, що основоположник космонавтики неодноразово повторював:

«Прагнення до космічних подорожей закладено у мені Жюлем Верном. Він пробудив роботу мозку у цьому напрямі».

Космічний політ у подробицях, дуже близьких до реальних, вперше був описаний Ж. Вірном у творах «З Землі на Місяць» (1865) та «Навколо Місяця» (1870). Ця знаменита дилогія – видатний приклад «бачення крізь час». Вона була створена за 100 років до того, як пілотований політ навколо Місяця був реалізований на практиці.

Але що вражає найбільше, так це дивовижна подібність між польотом вигаданим (у Ж. Верна – рейс снаряда «Колумбіади») і реальним (мається на увазі місячна одіссея корабля «Аполлон-8», який у 1968 році здійснив перший пілотований політ навколо Місяця ).

Обидва космічні апарати – і літературний, і реальний – мали екіпаж, що складається з трьох людей. Обидва стартували в грудні з острова Флорида, обидва вийшли на близькомісячну орбіту («Аполлон» правда, зробив навколо Місяця вісім повних витків, у той час як його фантастичний «попередник» – лише один).

Аполлон, облетівши Місяць, за допомогою ракетних двигунів повернувся на зворотний курс. Екіпаж «Колумбіади» вирішив цю проблему схожим способом, використавши ракетну силу сигнальних ракет. Таким чином, обидва кораблі за допомогою ракетних двигунів перейшли на траєкторію повернення, щоб знову-таки в грудні наводиться в тому самому районі Тихого океану, причому відстань між точками приводнення становить всього 4 кілометри! Розміри та маса двох космічних апаратів також практично однакові: висота снаряда «Колумбіади» – 3,65 м, вага – 5 547 кг; висота капсули "Аполлона" - 3,60 м, вага - 5621 кг.

Великий фантаст передбачив усе! Навіть імена героїв французького письменника – Барбікен, Ніколь та Ардан – співзвучні іменам американських астронавтів – Борман, Ловелл та Андерс…

Як не фантастично все це звучить, але таким був Жуль Верн, точніше за його пророкування.

За матеріалами сайту iksinfo.ru

"Що б я не складав, що б я не вигадував, все
це завжди буде нижче дійсних можливостей
людини. Настане час, коли наука випередить фантазію.
Жюль Верн

Жуль Верн має славу не тільки одного з засновників фантастики, але й письменника, який, як ніхто інший, умів передбачати майбутнє і напрямок розвитку технологій. Справді, трохи знайдеться авторів, які б зробили стільки для популяризації науки і прогресу, скільки зробив великий француз. Сьогодні, у ХХІ столітті, ми можемо судити, наскільки часто він мав рацію.

Передвісник «АПОЛОНОВ»

Одне з найсміливіших пророцтв Верна — космічні подорожі. Звичайно, француз не був першим автором, який відправив своїх героїв до небесних сфер. Але до нього літературні астронавти літали лише чудовим чином. Наприклад, у середині XVII століття англійський священик Френсіс Годвін написав утопію "Людина на Місяці", герой якої вирушив до супутника за допомогою фантастичних птахів. Хіба що Сірано де Бержерак літав до Місяця не лише верхи на рисі, а й за допомогою примітивного аналога ракети. Однак про наукове обґрунтування космічного польоту письменники не замислювалися аж до XIX ст.

Першим, хто всерйоз взявся відправити людину в космос без допомоги «чортовини», став саме Жуль Верн — він покладався, природно, на силу людського розуму. Однак у шістдесяті роки позаминулого століття про освоєння космосу люди могли тільки мріяти, і наука всерйоз цим питанням ще не займалася. Французькому літератору доводилося фантазувати виключно на свій страх та ризик. Верн вирішив, що найкращим способом відправити людину в космос стане гігантська гармата, снаряд якої стане пасажирським модулем. Саме із снарядом пов'язана одна з головних проблем проекту «місячної гармати».

Сам Верн чудово розумів, що астронавтів у момент пострілу очікують на серйозні навантаження. Це видно з того, що герої роману З Землі на Місяць намагалися убезпечити себе за допомогою м'якої обшивки стін і матраців. Зайве говорити, що все це насправді не врятувало б людину, яка зважилася повторити подвиг членів «Гарматного клубу».

Втім, навіть якби мандрівникам удалося забезпечити безпеку, залишилися б ще дві практично нерозв'язні проблеми. По-перше, гармата, здатна запустити снаряд такої маси в космос, має бути просто фантастичною довжиною. По-друге, навіть у наші дні неможливо забезпечити гарматному снаряду стартову швидкість, що дозволяє подолати тяжіння Землі. Нарешті письменник не враховував опір повітря — хоча на тлі інших проблем з ідеєю космічної гармати це вже здається дрібницею.

У той самий час неможливо переоцінити вплив, наданий романами Верна на зародження та розвитку космонавтики. Французький письменник передбачив не лише подорож до Місяця, а й деякі його деталі — наприклад, розміри «пасажирського модуля», кількість членів екіпажу та зразкову вартість проекту. Верн став одним із головних натхненників космічної ери. Костянтин Ціолковський говорив про нього: «Прагнення до космічних подорожей закладено мені відомим фантазером Ж. Верном. Він пробудив роботу мозку у цьому напрямі». За іронією долі саме Ціолковський на початку XX століття остаточно обґрунтував несумісність задуму Верна з пілотованою космонавтикою.

ФАНТАСТИКУ В ЖИТТЯ

Майже через сто років після виходу «Людини на Місяці» проект космічної гармати знайшов нове життя. У 1961 році міністерства оборони США та Канади запустили спільний проект HARP. Його метою було створити гармати, що дозволяють виводити на низьку орбіту наукові та військові супутники. Передбачалося, що «суперпушка» дозволить суттєво скоротити витрати на запуск супутників — лише до кількох сотень доларів за кілограм корисної ваги. До 1967 року команда на чолі зі спеціалістом з балістичної зброї Джеральдом Буллом створила десяток досвідчених зразків космічної гармати і навчилася запускати снаряди на висоту 180 кілометрів — це при тому, що в США космічним вважається політ за межі 100 кілометрів. Проте політичні розбіжності між США та Канадою призвели до закриття проекту. Ця невдача не поставила хреста на ідеї космічної гармати. До кінця ХХ століття було зроблено ще кілька спроб втілити їх у життя, але досі нікому вдалося вивести гарматний снаряд на орбіту Землі.

ТРАНСПОРТ ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ

Насправді Жуль Верн найчастіше передбачав не появу нових технологій, а напрямок розвитку вже існуючих. Найбільш наочно це можна показати на прикладі знаменитого "Наутілуса".

Перші проекти і навіть робітничі прототипи підводних судів з'явилися задовго до народження самого Верна. Більше того, до моменту, коли він приступив до роботи над «20 000 льє під водою», у Франції вже спускали на воду перший механічний підводний човен, який охрестили «Пірнальником», — і Верн збирав про нього відомості, перш ніж зайнявся романом. Але що являв собою «Пірнальник»? На борту судна важко поміщалася команда з 12 осіб, воно могло занурюватися не більше ніж на 10 метрів і розвивати під водою швидкість лише в 4 вузли на годину.

На цьому фоні характеристики та можливості "Наутілуса" виглядали абсолютно неймовірними. Комфортабельний, як океанський лайнер, і чудово пристосований для тривалих експедицій підводний човен з глибиною занурення, який обчислювався кілометрами, і граничною швидкістю в 50 вузлів. Фантастика! Причому й досі. Як це неодноразово траплялося з Верном, він переоцінив можливості не лише сучасних йому, а й майбутніх технологій. Навіть атомні субмарини XXI століття не здатні змагатися у швидкості з «Наутілус» і повторювати ті маневри, які він проробляв граючи. Не можуть вони обходитися без дозаправки і поповнення запасів стільки часу, скільки міг «Наутілус». І, зрозуміло, з нинішніми підводними човнами нізащо не впорається одна людина — а Немо продовжував плавати на «Наутілуса» і після того, як втратив усю команду. З іншого боку, на судні була відсутня система регенерації повітря, для поповнення його запасу капітану Немо потрібно було раз на п'ять днів підніматися на поверхню.

РОЗМІРИ ГАРМАТИ, ЗДАТНОГО ЗАПУСТИТИ СНАРЯД У КОСМОС, ПОВИННІ БУТИ ПРОСТО ФАНТАСТИЧНИМИ.

ПЛАВУЧЕ МІСТО

У романі «Плавучий острів» французький романіст зробив пророцтво, яке поки що не збулося, але вже дуже скоро може втілитись у життя. Дія цієї книги розгорталася на штучному острові, на якому найбагатші люди Землі спробували створити собі рукотворний рай. Цю ідею в наш час готова втілити організація Seasteading Institute. Вона має намір до 2014 року створити навіть не одне, а кілька плавучих міст-держав. Вони будуть суверенітетом і жити за власними ліберальними законами, що має зробити їх вкрай привабливими для бізнесу. Одним із спонсорів проекту виступає засновник платіжної системи PayPal Пітер Тіль, відомий лібертаріанськими поглядами. НАВІТЬ АТОМНІ СУБМАРИНИ XXI СТОЛІТТЯ НЕ МОЖУТЬ СПІРНИЧИТИСЯ В ШВИДКОСТІ З «НАУТИЛУСОМ». Незважаючи на все це, не можна не визнати, що загальні тенденції розвитку підводних кораблів Верн передбачив з вражаючою точністю. Здатність субмарин здійснювати тривалі автономні подорожі, масштабні битви між ними, дослідження за допомогою морських глибин і навіть похід під льодами до полюса (Північному, звичайно, а не Південному — тут Верн помилився) — все це стало реальністю. Щоправда, лише у другій половині XX століття з появою технологій, про які Верн навіть не мріяв, зокрема атомної енергетики. Перший у світі атомний підводний човен символічно охрестили «Наутілус». Щоб розповісти про підкорення повітряної стихії, Верн вигадав Робура-завойовника. Цей невизнаний геній чимось нагадує Немо, але позбавлений романтики та шляхетності. Спочатку Робур створив повітряне судно "Альбатрос", яке піднімалося у повітря за допомогою пропелерів. Хоча зовні «Альбатрос» був схожий скоріше на звичайний корабель, його цілком можна вважати «дідусем» вертольотів. А в романі «Володар світу» Робур розробив зовсім неймовірний транспортний засіб. Його «Грозний» був машиною-універсалом: з однаковою легкістю переміщався повітрям, землею, водою і навіть під водою — і при цьому міг рухатися зі швидкістю близько 200 миль на годину (в наші дні це звучить смішно, але Верн вважав, що такий болід стане невидимим для людського ока). Ця універсальна машина так і залишилася вигадкою письменника. Наука відстає від Верна? Справа не лише в цьому. Така машина-універсал просто непрактична та невигідна. ПЕРЕДХІДНА ГІТЛЕРА Жуль Верн пішов із життя в 1905 році і не побачив жаху світових воєн. Але він, як і багато його сучасників, відчував наближення епохи масштабних конфліктів та появу нових руйнівних видів зброї. І, звичайно, французький фантаст намагався передбачити, якими вони виявляться. ЗАБУТИЙ ПРОВИДЕЦЬ Якби француза кінця XIX - початку XX століття запитали, хто найпереконливіше описує майбутнє, то в одному ряду з ім'ям "Жуль Верн" прозвучало б ім'я "Альбер Робіда". Цей письменник і художник теж робив чудові припущення про технології майбутнього, йому приписували майже надприродний дар передбачення. Робіда пророкував, що жоден будинок майбутнього не обійдеться без «телефоноскопа», який 24 години на добу транслюватиме найсвіжіші новини. Він описував устрою, у яких вгадуються прообрази сучасних комунікаторів. Поряд з Верном Робіда одним з перших заговорив про хімічну зброю і надпотужні бомби, які, незважаючи на малі розміри, володітимуть неймовірною руйнівною міццю. На своїх малюнках і книгах Робіда часто зображував літаючі машини, які прийдуть на зміну наземному транспорту. Це пророцтво не справдилося — поки що. Сподіватимемося, згодом і воно втілиться в життя. Серйозну увагу темі війни та зброї Верн приділив у романі «П'ятсот мільйонів бегуми». Головним лиходієм книги він зробив німецького професора Шульце — одержимого націоналіста з жагою до світового панування. Шульце винайшов гігантську гармату, здатну вражати ціль на відстані багатьох кілометрів, і розробив для неї снаряди з отруйним газом. Таким чином, Верн передбачив появу хімічної зброї. А у романі «Прапор батьківщини» француз взагалі зобразив суперснаряд «фульгуратор Рок», здатний знищити будь-яку будову в радіусі тисяч квадратних метрів, — аналогія з ядерною бомбою буквально напрошується. ГОЛОВНИМ ЗЛОДІЄМ РОМАНА «П'ЯТЬСІТ МІЛЬЙОНІВ БЕГУМИ» СТАВ ПРОФЕСОР ШУЛЬЦЕ — НІМЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТ З ЖАГАЮ СВІТНОГО ГОСПОДАРСТВА. При цьому Верн вважав за краще дивитись у майбутнє з оптимізмом. Небезпечні винаходи в його книгах губили, як правило, своїх творців - як помер від бомби, що заморожує, підступний Шульце. Насправді, на жаль, від зброї масової поразки страждав будь-хто, тільки не його творці. МИНУЛЕ СТОЛІТТЯ На зорі своєї кар'єри, в 1863 році, тоді ще маловідомий Жюль Верн написав роман «Париж у ХХ столітті», в якому намагався передбачити, як виглядатиме світ через століття. На жаль, чи не найпророчіша робота Верна не тільки не отримала визнання за життя письменника, а й побачила світ лише під кінець того самого XX століття. Перший читач "Парижа в XX столітті" - майбутній видавець "Незвичайних подорожей" - П'єр-Жюль Етцель забракував рукопис. Почасти через чисто літературні недоліки — письменник був ще недосвідчений, — а почасти оскільки Етцель вважав прогнози Верна занадто неймовірними і песимістичні. Редактор був упевнений, що читачі визнають книгу абсолютно неправдоподібною. Роман уперше побачив світ лише 1994 року, коли читачі вже могли гідно оцінити прозорливість фантаста. СЛОВО ВЧЕНОГО Не лише письменники-фантасти намагалися передбачити, в якому напрямку розвиватиметься наукова думка. У 1911 році видатного винахідника Томаса Едісона, сучасника Верна, попросили розповісти, яким він бачить світ сто років. Звичайно, найточніший прогноз він дав у тому, що стосувалося його області. Пар, за його словами, доживав останніми днями, і в майбутньому вся техніка, зокрема швидкісні потяги, працюватиме виключно на електриці. А основним засобом пересування стануть "велетні літальні машини, здатні переміщатися зі швидкістю двісті миль на годину". Едісон вважав, що в XXI столітті всі будинки та їхнє внутрішнє оздоблення будуть створюватися зі сталі, якій потім надаватиметься подібність до тих чи інших матеріалів. Книги, за словами винахідника, виготовлятимуться із надлегкого нікелю. Так що в одному томіку товщиною в пару-трійку сантиметрів і вагою кілька сотень грамів вміститься більше сорока тисяч сторінок - наприклад, вся Encyclopedia Britannica. Нарешті Едісон пророкував винахід... філософського каменю. Він вважав, що людство навчиться з легкістю перетворювати залізо на золото, яке стане настільки дешевим, що ми зможемо робити з нього навіть таксі та океанські лайнери. На жаль, фантазія навіть таких видатних людей, як Едісон сильно обмежена рамками сучасного їм світу. Навіть прогнози фантастів, які писали лише п'ятнадцять-двадцять років тому, вже сьогодні складно сприймати без поблажливої ​​усмішки. На цьому тлі прозорливість Едісона виглядає вражаючою. У Парижі «завтрашнього дня» височіли хмарочоси, люди подорожували на надшвидкісних електропоїздах, а злочинців стратили за допомогою електричного розряду. Банки користувалися обчислювальними машинами, які миттєво виконували найскладніші арифметичні операції. Звичайно, описуючи XX століття, письменник ґрунтувався на здобутках своїх сучасників. Наприклад, всю планету обплутує глобальна інформаційна мережа, але її основі лежить звичайний телеграф. Але навіть без воєн світ XX століття виглядає досить похмурим. Ми звикли вважати, що Верн надихався науково-технічним прогресом і оспівував його. А «Париж у XX столітті» демонструє нам суспільство, де високі технології поєднуються з жалюгідним життям. Людей турбують лише прогрес та нажива. Відправлено на звалище історії культуру, забуто музику, літературу та живопис. Тут, на щастя, Верн згущував фарби. На рахунку Жюля Верна ще багато прогнозів. Як збулися (на кшталт електричних куль з «20 000 льє під водою» та відеозв'язку в «Дні американського журналіста в 2889 році»), так і не втілених у життя (описана в «Робурі-завойовнику» зарядка від атмосферної електрики). Письменник ніколи не покладався на свою фантазію — він уважно стежив за передовими досягненнями науки і регулярно радився з вченими. Такий підхід разом із власною прозорливістю і талантом дозволив йому зробити стільки неймовірних і найчастіше влучних прогнозів. Звичайно, багато його пророків тепер здаються наївними. Але мало якому пророку в історії вдавалося так точно передбачити, як розвиватиметься технічна думка та прогрес.

Жуль Верн довів: на основі наукового прогнозу зухвала мрія – вічний двигун людства. Пише.

Письменник та світ

8 лютого 1828 року в сім'ї спадкового французького адвоката П'єра Верна народився первісток, якого назвали Жюль Габріель. Цей хлопчик, який мав бездоганно продовжити сімейну справу, наважився вибрати собі іншу дорогу в житті та став не просто видатним професійним письменником, одним із засновників жанру наукової фантастики, а справжнім «хрещеним батьком» для літераторів та науковців – сьогодення та майбутніх – з різних. частин світла.

Костянтин Ціолковський говорив: «Прагнення до космічних подорожей закладено у мені Жюлем Верном.Він пробудив роботу мозку у цьому напрямі».

Не забуватимемо про покоління читачів, які виросли на книгах Верна, перекладених 148 мовами. Їм теж є, за що дякувати письменнику: перш за все, за щеплене розуміння того, наскільки дивовижне, різноманітне і неосяжне світло.

Ми здатні пізнати світ, але ж диво: чим більше ми досліджуємо його, тим більше таємниць і загадок виникає, тим далі відсувається межа пізнання! Отже, люди йтимуть далі: вшир, углиб, вгору. 20 тисяч льє під водою, навколо світу за 80 днів – це не межа, ми здатні на набагато більше.

Подорож у мріях та наяву

Жуль Верн - "self made man". Людина приголомшливої ​​працездатності. Тільки уявіть: він працював з п'ятої ранку до восьмої вечора; добова норма – 24 книжкові сторінки. Адже крім художньої творчості, були ще наукові монографії та статті, нариси. Наприклад, «Підводний локомотив» (1857), «Ілюстрована географія Франції та її колоній» (1864), «Меридіани та календар» (1873). У старості, вже засліпивши, письменник продовжував диктувати тексти. Жодної слабкості, старезності – інтелект, розум здатні диктувати волю тілу, підпорядковувати його.

Але головне, Верн не провів все життя за письмовим столом - він подорожував світом, у тому числі морями і океанами на своїх яхтах «Сен-Мішель I», «Сен-Мішель II» і «Сен-Мішель III». Письменник відвідав безліч країн, крім, мабуть, Російської імперії: висадитися у Санкт-Петербурзі йому завадив сильний морський шторм. Але справжній творець може досягти будь-якого континенту або планети: дія 9 романів Жюля Верна з 66 розгортається в Росії.

Герой нашого часу

В 1863 Верн написав книгу «Париж у XX столітті», в якій докладно описав автомобіль, факс і електричний стілець. Видавець повернув йому рукопис, визнавши твір занадто неправдоподібним. В результаті «Париж у XX столітті» побачив світ лише у 1994 році – ось так недалекоглядний книговидавець може часом позбавити читачів справжнього дива та відкриття.

І до цього дня Верн залишається найбільшим віщуном в історії людства.Але на відміну від графа Каліостро та баби Ванги, він уважно стежив за досягненнями науки та консультувався з вченими; Верн нічого не вигадував, а передбачав напрямок розвитку вже існуючих технологій.

Як далеко позаду залишив Верн свій час, наблизившись до нас! Електричні кулі з "20 000 льє під водою" (1869), відеозв'язок з "Одного дня американського журналіста в 2889" (1889), суперснаряд, здатний знищити все в радіусі тисяч квадратних метрів, з "Прапору батьківщини" (1896). Жуль Верн описував все в найдрібніших деталях - правдиві виявилися і вони.

Так, старт місячної експедиції (роман "З Землі на Місяць прямим шляхом за 97 годин 20 хвилин", рік видання - 1865) був "здійснений" письменником зі Стоунз-Хілл у Флориді - це місце близько до розташування сучасного космодрому на мисі Канаверал. Або ще: у «П'ятсот мільйонів бегуми» (1879) головним лиходієм Верн зробив німецького професора Шульце – одержимого націоналіста з жагою світового панування.

Деякі з теорій Верна все ще чекають на своє «втілення». Наприклад, у його романі «Плаваюче місто» (1870) події розгорталися на штучному острові, де найбагатші люди Землі створили собі рукотворний рай. Цю ідею в наш час готова втілити організація Seasteading Institute. Організація має намір створити навіть не одне, а кілька плавучих міст-держав. Вони будуть суверенітетом і існувати за власними ліберальними законами, що має зробити їх вкрай привабливими для бізнесу. Одним із спонсорів проекту виступає засновник платіжної системи PayPal Пітер Тіль.

«Що б я не складав, що б я не вигадував, - писав Жуль Верн, - все це завжди буде нижче дійсних можливостей людини. Настане час, коли наука випередить фантазію».

Остання гора на дорозі

Жуль Верн написав продовження «Пригоди Артура Гордона Піма» – книги свого улюбленого автора Едгара По («Крижаний сфінкс», рік видання – 1897). А американський письменник Рей Бредбері пішов ще далі: він зробив самого Верна, якого глибоко поважав, героєм оповідання «Чудеса та дива! Передай далі!». Вийшло правдиво і змістовно - на березі океану Бредбері бере інтерв'ю у Верна, вкладаючи таку думку в його вуста:

«Я повстаю проти існування, позбавленого сенсу.Існування людства не виявиться позбавленим сенсу, стверджую я, якщо людство зможе видертися на цю останню височенну гору – космос.<…>Рід людський має заселити всі планети всіх зірок. Безперервне розселення наших колоністів на найдальших світах, щоб люди могли існувати вічно, зрештою відкриє нам сенс нашого довгого і часто нестерпно важкого шляху до вершини».

Звучить надто оптимістично і сміливо, особливо для тих, хто живе сьогодні в суспільстві, яке не думає, не вірить, не мріє і навіть вже по-справжньому не працює, воліючи одноманітно існувати, уткнувшись у смартфони та планшети, винайдені іншими, - у нелюбимій країні після нудної роботи Тим не менше, люди продовжують вдивлятися в зоряне небо і бажати, щоб наука перевершила найсміливішу мрію. І не просто бажати, а діяти. Так, американська некомерційна організація Inspiration Mars Foundation планує відправити в 2018 пілотовану експедицію для обльоту Марса. А проект Mars One, що базується в Нідерландах, ставить своїм завданням до 2023 здійснити пілотовану експедицію на Марс; для участі у місії відібрано й кількох білорусів.

Нам потрібно вкотре звірити календар із книгами Жюль Верна. І повірити, нарешті, у себе та інших. В осмислене життя, де є місце романтиці, і відкриття, і диву. Передай далі!

Промислове освоєння космосу Ціолковський Костянтин Едуардович

Дослідження світових просторів реактивними приладами (1926)* (фрагменти)

Дослідження світових просторів реактивними приладами (1926) *

(Фрагменти)

Передмова

Прагнення до космічних подорожей закладено мені відомим фантазером Ж. Верном. Він спонукав роботу мозку у цьому напрямку. З'явилися бажання. За бажаннями виникла діяльність розуму. Звичайно, вона ні до чого не повела б, якби не зустріла допомогу з боку науки.

Ніколи я не претендував на повне вирішення цього питання. Спершу неминуче йдуть: думка, фантазія, казка. За ними йде науковий розрахунок. І вже врешті-решт виконання вінчає думку. Мої роботи про космічні подорожі відносяться до середньої фази творчості. Більш ніж хто я розумію безодню, що розділяє ідею від її здійснення, тому що протягом мого життя я не тільки мислив і обчислював, але й виконував, працюючи також руками. Однак не можна не бути ідеї: виконанню передує думка, точним розрахунком - фантазія.

Ось що писав я М. Філіппову, редактору «Наукового огляду», перед тим як посилати йому свій зошит (видана в 1903): «Я розробив деякі сторони питання про підняття в простір за допомогою реактивного приладу, подібного до ракети. Математичні висновки, засновані на наукових даних і багато разів перевірені, вказують на можливість за допомогою таких приладів підніматися в небесний простір і, можливо, засновувати поселення поза земної атмосфери. Пройдуть, мабуть, сотні років, перш ніж висловлені мною думки знайдуть застосування, і люди скористаються ними, щоб розселятися не тільки з лиця землі, а й з усього Всесвіту.

Майже вся енергія Сонця зникає нині марно для людства, бо Земля отримує в 2 (точніше в 2,23) мільярди разів менше, ніж випромінює Сонце.

Що дивного в ідеї скористатися цією енергією! Що дивного в думці опанувати і безмежним простором, що оточує земну кулю…»

Всі знають, як неймовірно великий, як безмежний Всесвіт.

Всі знають, що і вся Сонячна система з сотнями своїх планет є крапкою в Чумацькому Шляху. І самий Чумацький Шлях є крапкою по відношенню до ефірного острова. Останній є точка у світі.

Проникни люди в сонячну систему, розпоряджуйся в ній, як господиня в будинку: чи розкриються тоді таємниці всесвіту? Анітрохи! Як огляд якогось камінця чи раковини не розкриє ще таємниці океану... Якби навіть людство опанувало інше Сонце, досліджував увесь Чумацький Шлях, ці мільярди Сонців, ці сотні мільярдів планет, - то й тоді ми сказали б те саме. І мільярди ці – крапка, і вони б не викрили всіх таємниць неба.

Чи давно був час, коли підняття на повітря вважалося блюзнірським замахом і каралося стратою, коли міркування про обертання Землі каралося спаленням. Невже і тепер судилося людям впадати в помилки такого ж гатунку!

План завоювання міжпланетних просторів

Загальний план

Ми можемо досягти завоювання сонячної системи дуже доступною тактикою. Вирішимо спочатку найлегше завдання: влаштувати ефірне поселення поблизу Землі як її супутник, на відстані 1-2 тис. км від поверхні, поза атмосферою. При цьому відносний запас вибухового матеріалу цілком доступний, тому що не перевищує 4-10 (порівняно з вагою ракети). Якщо ж скористатися попередньою швидкістю, отриманої на самій земній поверхні, цей запас виявиться зовсім незначним (про це попереду).

Оселившись тут стійко і суспільно, отримавши надійну і безпечну базу, освоївшись добре з життям в ефірі (у матеріальній порожнечі), ми вже легше будемо змінювати свою швидкість, віддалятися від Землі та Сонця і взагалі розгулювати, де нам сподобається. Справа в тому, що в стані супутника Землі та Сонця ми можемо вживати найменші сили для збільшення, зменшення та будь-якої зміни своєї швидкості, а отже, і нашого космічного становища. Енергії ж навколо велике достаток у вигляді ніколи не погасає, безперервного і незайманого випромінювання Сонця. Точкою опори або опорним матеріалом можуть бути негативні і особливо позитивні (атоми гелію) електрони.

Розвиток в ефірі індустрії у найширшому сенсі

Перші земні тварини зародилися у воді.

…Для переходу на сушу потрібні були м'язи, а переходу з повітря на порожнечу - розвиток промисловості, особливо моторної…<…>

…Пустота і незаймане сонячне світло вбивають. Протиотрутою служать: добре ізольовані багатокамерні житла, скафандри та штучний підбір істот. А кисень, вода, метали та інші необхідні речовини знаходяться майже у всіх каменях. Треба лише їх витягти. Цілі індустрії в ефірі, загалом, такі ж, як і на Землі, лише набагато ширші, незважаючи на те, що людині не потрібні будуть ні одягу, ні меблі, ні багато іншого.

План робіт, починаючи з найближчого часу

Тепер ми поговоримо про те, як можна розпочати роботу із завоювання космосу негайно, зараз. Зазвичай йдуть від відомого до невідомого, від швейної голки до швейної машинки, від ножа до м'ясорубки, від молотильних ланцюгів до молотарки, від коляски до автомобіля, від човна до корабля. Так і ми думаємо перейти від аероплана до реактивного приладу для завоювання Сонячної системи. Ми вже говорили, що ракета, летячи спочатку неминуче у повітрі, повинна мати деякі риси аероплана. Але ми вже доводили, що в ньому непридатні колеса, повітряні гвинти, мотор, проникність приміщення для газів, обтяжливі крила. Все це заважає йому отримати швидкість, більшу за 200 м/сек, або 720 км/год. Літак не буде придатний для цілей повітряного транспорту, але поступово стане придатним для космічних подорожей. Хіба і зараз аероплан, літаючи на висоті 12 км, не долає вже 70-80% усієї атмосфери і не наближається до сфери чистого ефіру, що оточує Землю! Допоможемо йому досягти більшого. Ось грубі щаблі розвитку та перетворення аеропланної справи задля досягнення вищих цілей.

1. Влаштовується ракетний літак з крилами та звичайними органами управління. Але бензиновий мотор замінений вибуховою трубою, куди слабким двигуном накачуються вибухові речовини. Повітряного гвинта немає. Є запас вибухових матеріалів і залишається приміщення для пілота, закрите чимось прозорим для захисту від зустрічного вітру, оскільки швидкість такого апарату більша за аеропланну. Цей прилад від реактивної дії підривання покотиться на полозах по змащених рейках (через невелику швидкість можуть залишитися колеса). Потім підніметься на повітря, досягне максимуму швидкості, втратить весь запас вибухових речовин і полегшений плануватиме як звичайний або безмоторний аероплан, щоб безпечно спуститися на сушу.

Кількість вибухових речовин і силу підривання треба поступово збільшувати, а також максимальну швидкість, дальність, а головне - висоту польоту. Зважаючи на проникність для повітря людського приміщення в літаку висота, звичайно, не може бути більше відомої рекордної висоти. Досить і 5 км. Мета цих дослідів - вміння керувати аеропланом (при значній швидкості руху), вибуховою трубою та плануванням.

2. Крила наступних літаків треба потроху зменшувати силу мотора і швидкість збільшувати. Доведеться вдатися до отримання попередньої, до підривання швидкості за допомогою описаних раніше засобів.

3. Корпус подальших аеропланів слід робити непроникним для газів та наповненим киснем з приладами, що поглинають вуглекислий газ, аміак та інші продукти виділення людини. Мета – досягати будь-якого розрідження повітря. Висота може перевищувати 12 км. Через велику швидкість при спуску для безпеки його можна робити на воду. Непроникність корпусу не дасть ракеті потонути.

4. Застосовуються описані мною керма, що діють добре в порожнечі і в дуже розрідженому повітрі, куди залітає ракета. Пускається в хід безкрилий аероплан, здвоєний або будований, надутий киснем, герметично закритий, добре плануючий. Він вимагає для підняття на повітря великої попередньої швидкості і вдосконалення пристроїв для розбігу. Додаткова швидкість дасть йому можливість підніматися вище і вище. Відцентрова сила може вже виявити свою дію та зменшити роботу руху.

5. Швидкість досягає 8 км/сек, відцентрова сила повністю знищує тяжкість і ракета вперше заходить за межі атмосфери. Політавши там, наскільки вистачає кисню та їжі, вона спірально повертається на Землю, гальмуючи себе повітрям та плануючи без підривання.

6. Після цього можна використовувати корпус простий, недвоєний. Польоти за атмосферу повторюються. Реактивні прилади дедалі більше віддаляються від повітряної оболонки Землі і перебувають у ефірі дедалі довше. Все ж таки вони повертаються, тому що мають обмежений запас їжі та кисню.

7. Робляться спроби позбутися вуглекислого газу та інших людських виділень за допомогою підібраних дрібнорослих рослин, що дають водночас поживні речовини. Над цим багато, багато працюють - і повільно, але все ж таки досягають успіху.

8. Влаштовуються ефірні скафандри (одягу) для безпечного виходу з ракети в ефір.

9. Для отримання кисню, їжі та очищення ракетного повітря вигадують спеціальні приміщення для рослин. Все це у складеному вигляді виноситься ракетами в ефір і там розкладається та з'єднується. Людина сягає великої незалежності Землі, оскільки видобуває кошти життя самостійно.

10. Навколо Землі влаштовуються великі поселення.

11. Використовують сонячну енергію не тільки для живлення та зручностей життя (комфорту), але й для переміщення по всій Сонячній системі.

12. Основують колонії в поясі астероїдів та інших місцях Сонячної системи, де лише знаходять невеликі небесні тіла.

13. Розвивається промисловість і розмножуються неймовірно колонії.

14. Досягається індивідуальна (особистості окремої людини) та суспільна (соціалістична) досконалість.

15. Населення Сонячної системи стає в сто тисяч мільйонів разів більшим від теперішнього земного. Досягається межа, після якої неминуче розселення по всьому Чумацького Шляху.

16. Починається згасання Сонця. Населення Сонячної системи, що залишилося, віддаляється від неї до інших Сонців, до раніше відлетілих братів.

З книги автора

«ПАНТЕРИ» З ІНФРАКРАСНИМИ ПРИЛАДАМИ Тема використання на танках «Пантера» інфрачервоних приладів нічного бачення заслуговує на окремий опис. Досі немає точної інформації про те, скільки ж всього танків отримало такі прилади, а також немає достовірних даних про

З книги автора

17.2.1. Дослідження та опис властивостей ДНК/РНК Будь-якому практичному використанню нанооб'єктів має передувати ретельне вивчення та опис їх властивостей, а також дослідження залежності властивостей від складу, структури тощо. Наприклад, біомолекулярний опис

З книги автора

16. Дослідження радіаційних характеристик факела Температура горіння факела: де LРф.к. – довжина факела M; x – вологовміст мазуту, кг/кг. Отримано при опаленні печей газифікованим мазутом.

З книги автора

Вільний простір* (фрагменти) Визначення вільного простору Вільним простором я називатиму таке середовище, в межах якого сили тяжіння або зовсім не діють на ті тіла, що спостерігаються, або діють дуже слабо в порівнянні з земним тягарем у неї

З книги автора

Поза Землею* (фрагменти) Герої науково-фантастичної повісті «Поза Землею» - люди різних національностей. Ціолковський дав їм імена великих учених (Ньютон, Галілей, Лаплас, Гельмгольц, Франклін). Їх російський колега - Ціолковський скромно назвав його Івановим - винайшов спосіб

З книги автора

Дослідження світових просторів реактивними приладами (1911) * (фрагменти) Картина польоту Відносні явища. Хоча до подорожі в простір «ой як далеко», але припустимо, що все готове: винайдено, здійснено, випробувано, і ми вже влаштувалися в ракеті та приготувалися

З книги автора

20. Дослідження точності механізмів У процесі дослідження механізмів аналізуються: причини виникнення помилок, передбачувані (очікувані) величини цих помилок, методи контролю помилок та перевірки приладів. Всі ці питання належать метрології, як невід'ємною

З книги автора

2.10. Вимоги охорони праці під час роботи з ртутними приладами Питання 193. У яких приміщеннях повинна проводитися робота з ртутними приладами (заповнення ртуттю, випорожнення судин, збирання та розбирання, ремонт)? Відповідь. Повинна проводитися в ізольованих приміщеннях,

З книги автора

Догляд за приладами запалення Щоденно перевірити зовнішнім оглядом стан переривника – розподільника, свічок запалювання та проводів низької та високої напруги. Перше та друге технічне обслуговування включає: – очистити прилади запалення всередині від пилу та