Вступ

За останні роки зміст фінансової звітності, порядок її підготовки та подання зазнали значних змін. Найбільш очевидне з цих перетворень зумовлено переходом компаній на МСФЗ, що триває в усьому світі. У багатьох регіонах МСФЗ застосовують уже протягом кількох років, при цьому кількість компаній, які планують такий перехід, постійно збільшується. З останньою інформацією про перехід різних країн з національних стандартів бухгалтерського обліку на МСФЗ можна ознайомитися на сайті pwc.com/usifrs за допомогою «Інтерактивної карти переходу на МСФЗ по окремих країнах» (Interactive IFRS adoption by country map).

Останнім часом помітно збільшився рівень впливу на МСФЗ політичних подій. Ситуація з держборгом Греції, проблеми у банківському секторі та спроби політиків вирішити ці питання призвели до посилення тиску на розробників стандартів, від яких очікують внесення змін до стандартів, насамперед до стандартів, що регулюють облік фінансових інструментів. Малоймовірно, що цей тиск зникне принаймні найближчим часом. Правління Комітету з Міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФЗ, англ. IASB) активно працює над вирішенням цих проблем, тому ми можемо очікувати внесення нових змін до стандартів, і цей процес триватиме протягом найближчих місяців і навіть років.

Принципи бухгалтерського обліку та застосування МФСО

Правління КМСФЗ має повноваження приймати МСФЗ та затверджувати інтерпретації цих стандартів.

Передбачається, що МСФЗ слід застосовувати підприємствам, орієнтованим отримання прибутку.

Фінансові звіти таких підприємств відображають інформацію про результати діяльності, фінансовий стан та рух грошових коштів, корисну для широкого кола користувачів у процесі прийняття ними фінансових рішень. До таких користувачів входять акціонери, кредитори, наймані працівники та суспільство загалом. Повний комплект фінансової звітності включає наступне:

• баланс (звіт про фінансове становище);
• звіт про сукупний дохід;
• опис облікової політики;
• Примітки до фінансової звітності.

Концепції, покладені в основу практики бухгалтерського обліку відповідно до МСФЗ, викладено у «Концептуальних засадах фінансової звітності», опублікованих Правлінням КМСФЗ у вересні 2010 року (далі – «Концепція»). Цей документ замінює собою «Основи підготовки та подання фінансової звітності» («Основи», або «Framework»). Концепція включає наступні розділи:

• Цілі підготовки фінансової звітності загального призначення, включаючи інформацію про економічні ресурси і зобов'язання підприємства, що звітує.
• Підприємство, що звітує (нині до розділу вносяться зміни).
• Якісні характеристики корисної фінансової інформації, а саме доречність та правдиве подання інформації, а також розширені якісні характеристики, що включають сумісність, перевірюваність, своєчасність та зрозумілість.

Інші розділи «Основ підготовки та подання фінансової звітності», випущених у 1989 році (нині до документу вносяться зміни), включають таке:

• основоположні припущення, принцип безперервності діяльності підприємства;
• елементи фінансової звітності, у тому числі які стосуються оцінки фінансового стану (активи, зобов'язання та капітал) та оцінки результатів діяльності (доходи та витрати);
• визнання елементів фінансової звітності, включаючи ймовірність отримання майбутніх вигод, надійність оцінки та визнання активів, зобов'язань, доходів та витрат;
• оцінка елементів фінансової звітності, включаючи питання оцінки за історичною вартістю та альтернативні варіанти;
• концепція капіталу та підтримання величини капіталу.

Щодо розділів Концепції, до яких вносяться зміни, Правління КМСФЗ випустило проект стандарту по підприємству, що звітує, та документ для обговорення по інших розділах Концепції, включаючи елементи фінансової звітності, визнання та припинення визнання, відмінності між капіталом та зобов'язаннями, оцінку, подання та розкриття інформації, фундаментальні концепції (такі як бізнес-модель, одиниця обліку, безперервність діяльності підприємства та підтримання величини капіталу).

Перше застосування МСФЗ – МФСО (IFRS) 1

При переході від національних стандартів бухгалтерського обліку до МСФЗ підприємство має керуватися вимогами МСФЗ 1. Цей стандарт застосовується до першої річної фінансової звітності підприємства, складеної відповідно до вимог МСФЗ, та до проміжної звітності, поданої відповідно до вимог МСФЗ (IAS) 34 «Проміжна фінансова звітність» за частину періоду, що охоплюється першою фінансовою звітністю МСФЗ. Стандарт також застосовується до підприємств при «повторному першому застосуванні». Основна вимога полягає у повному застосуванні всіх МСФЗ, які діяли станом звітну дату. Однак існує кілька необов'язкових звільнень та обов'язкових винятків, пов'язаних із ретроспективним застосуванням МСФЗ.

Звільнення торкаються стандартів, щодо яких Правління КМСФЗ вважає, що їхнє ретроспективне застосування може бути пов'язане з занадто великими практичними труднощами або може призвести до виникнення витрат, що перевищують будь-яку вигоду для користувачів. Визволення є необов'язковими.

Застосовуватися можуть будь-які або всі звільнення, або може не застосовуватись жодна з них.

Необов'язкові звільнення стосуються:

• об'єднань бізнесу;
• справедливої ​​вартості як умовну первісну вартість;
• накопичених різниць при перерахунку на іншу валюту;
• комбінованих фінансових інструментів;
• активів та зобов'язань дочірніх підприємств, асоційованих підприємств та спільних підприємств;
• класифікації раніше визнаних фінансових інструментів;
• операцій, що передбачають виплати, що ґрунтуються на акціях;
• оцінки справедливої ​​вартості фінансових активів та фінансових зобов'язань при первісному визнанні;
• договорів страхування;
• резервів на ліквідаційні заходи та відновлення довкілля у складі вартості основних засобів;
• оренди;
• концесійних угод про надання послуг;
• витрат на позики;
• інвестицій у дочірні підприємства, спільно контрольовані підприємства та асоційовані підприємства;
• одержання активів, переданих клієнтами;
• погашення фінансових зобов'язань пайовими інструментами;
• тяжкої гіперінфляції;
• спільну діяльність;
• витрат на розкривні роботи.

Винятки торкаються сфер обліку, в яких ретроспективне застосування вимог МСФЗ вважається недоцільним.

Наведені нижче винятки є обов'язковими:

• облік хеджування;
• розрахункові оцінки;
• припинення визнання фінансових активів та зобов'язань;
• неконтролюючі частки;
• класифікація та оцінка фінансових активів;
• вбудовані похідні фінансові інструменти;
• державні позики.

Порівняльна інформація готується та подається на основі МСФЗ. Майже всі коригування, що виникають внаслідок першого застосування МСФЗ, визнаються у нерозподіленому прибутку початку першого поданого у складі звітності по МСФЗ періоду.

Потрібно також подання звірки за певними статтями у зв'язку з переходом від національних стандартів до МСФЗ.

Подання фінансової звітності – МСФЗ (IAS) 1

коротка інформація

Метою фінансової звітності є надання інформації, яка буде корисна користувачам після ухвалення ними економічних рішень. Метою МСФЗ (IAS) 1 є забезпечення сумісності подання фінансової звітності як з фінансовою звітністю підприємства за попередні періоди, так і з фінансовою звітністю інших підприємств.

Фінансова звітність повинна складатися на основі припущення про безперервність діяльності, за винятком випадків, коли керівництво має намір ліквідувати підприємство, припинити його оргову діяльність або змушене діяти подібним чином через відсутність реальних альтернатив. Керівництво складає фінансову звітність з урахуванням принципу нарахування, крім інформації про рух коштів.

Встановленого формату фінансової звітності немає. Однак у основних формах фінансової звітності та примітках до них має бути розкрито мінімальний обсяг інформації. Посібник із застосування МСФЗ (IAS) 1 містить приклади допустимих форматів.

Фінансова звітність розкриває відповідну інформацію за попередній період (порівняльні дані), за винятком випадків, коли МСФЗ або його роз'яснення допускають або вимагають інше.

Звіт про фінансове становище (баланс)

Звіт про фінансове становище відбиває фінансове становище підприємства за станом певний час. Дотримуючись вимог щодо подання та розкриття певного мінімуму інформації, керівництво може дотримуватися власних суджень щодо форми її подання, у тому числі про можливість використання вертикального або горизонтального формату, а також про те, яка класифікаційна група має бути представлена ​​та яка інформація має бути розкрита в основному звіті та примітки.

У балансі мають бути наведені щонайменше такі статті:

• Активи: основні засоби; інвестиційне майно; нематеріальні активи; фінансові активи; інвестиції, що враховуються за методом пайової участі; біологічні активи; відкладені податкові активи; активи з поточного податку з прибутку; запаси; торгова та інша дебіторська заборгованість, а також кошти та їх еквіваленти.
• Капітал: випущений капітал та резерви, що належать до власників материнського підприємства, а також неконтролюючі частки володіння, представлені у складі капіталу.
• Зобов'язання: відстрочені податкові зобов'язання; зобов'язання щодо поточного податку на прибуток; фінансові зобов'язання; резерви; торгова та інша кредиторська заборгованість.
• Активи та зобов'язання, призначені для продажу: підсумкова сума активів, що класифікуються як призначені для продажу, та активів, включених до груп вибуття, що класифікуються як призначені для продажу; зобов'язання, включені до груп вибуття, що класифікуються як призначені для продажу відповідно до МСФЗ (IFRS) 5 «Довгострокові активи, призначені для продажу, та припинена діяльність».

Оборотні та необоротні активи, а також короткострокові та довгострокові зобов'язання відображаються у звіті як окремі класифікаційні групи, за винятком випадків, коли подання інформації, засноване на ступені ліквідності, забезпечує надійну та доречнішу інформацію.

Звіт про сукупний дохід

Звіт про сукупний дохід відбиває результати діяльності підприємства за певний період. Підприємства можуть на свій вибір відображати цю інформацію в одному або двох звітах. При відображенні інформації в одному звіті звіт про сукупний доход повинен включати всі статті доходів і витрат, а також кожен компонент іншого сукупного доходу, всі компоненти, що класифікуються за своїм характером.

Під час підготовки двох звітів всі компоненти прибутку або збитку відображаються у звіті про прибутки та збитки, за яким слідує звіт про сукупний доход. Він починається з підсумкової суми прибутку чи збитків за звітний період та відображає всі компоненти іншого сукупного доходу.

Статті, які мають бути відображені у звіті про прибутки та збитки та іншій сукупному доході

Розділ про прибутки та збитки у складі звіту про сукупний доход повинен як мінімум включати наступні статті:

• виторг;
• витрати на фінансування;
• частка підприємства у прибутку чи збитку асоційованих підприємств та спільної діяльності, що враховуються за методом пайової участі;
• витрати з податків;
• сума прибутку або збитку після податків від припиненої діяльності, включаючи прибутки або збитки після податків, визнані в результаті оцінки справедливої ​​вартості за вирахуванням витрат на продаж (або внаслідок вибуття) активів або групи, що вибувають (груп), що становлять припинену діяльність.

Додаткові статті та заголовки включаються до цього звіту, якщо таке подання доречне для розуміння фінансових результатів підприємства.

Істотні статті

Характер та суми суттєвих статей доходів та витрат розкриваються окремо. Така інформація може бути подана у звіті або у примітках до фінансової звітності. Подібні доходи/витрати можуть включати витрати, пов'язані з реструктуризацією; уцінку запасів чи вартості основних засобів; нарахування позовних вимог, а також доходи та витрати, пов'язані з вибуттям необоротних активів.

Інший сукупний дохід

У червні 2011 року Правління КМСФЗ опублікувало «Подання статей іншого сукупного доходу (Поправки до МСФЗ (IAS) 1)». Ці поправки передбачають поділ статей іншого сукупного доходу на ті, які надалі будуть рекласифіковані до складу прибутку чи збитку, та ті, що не будуть рекласифіковані. Дія цих поправок поширюється на річні звітні періоди, що починаються з 1 липня 2012 року та після цієї дати.

Підприємство має надати інформацію про коригування під час рекласифікації щодо компонентів іншого сукупного доходу.

Підприємство може надати компоненти іншого сукупного доходу у звіті або (а) за вирахуванням податкових ефектів, або (б) до відповідних податкових ефектів з відображенням сукупного податку щодо цих статей окремою сумою.

Звіт про зміни у капіталі

Наведені нижче статті відображаються у звіті про зміни у капіталі:

• загальний сукупний дохід у період, показує окремо підсумкові суми, які стосуються власникам материнського підприємства міста і до неконтролюючим часткам;
• для кожного компонента капіталу ефект ретроспективного застосування або ретроспективного перерахунку, визнаний відповідно до МСФЗ (IAS) 8 «Облікова політика, зміни у бухгалтерських оцінках та помилки»;
• для кожного компонента капіталу звіряння балансової вартості на початок та кінець періоду, з окремим розкриттям змін, обумовлених:
  • статтями прибутку чи збитку;
  • статтями іншого сукупного доходу;
  • операціями з власниками, що діють у цій якості, з окремим відображенням внесків, зроблених власниками, та розподілу на користь власників, а також змін у частках участі у дочірніх підприємствах, які не призводять до втрати контролю.

Підприємство має також надати суму дивідендів, визнану як виплати на користь власників протягом періоду, та відповідну суму дивідендів у розрахунку на акцію.

Звіт про рух коштів

Звіт про рух коштів розглядається в окремому розділі, присвяченому вимогам МСФЗ (IAS) 7.

Примітки до фінансової звітності

Примітки є невід'ємною частиною фінансової звітності. Примітки містять інформацію, яка доповнює інформацію про суми, розкриту в окремих формах звітності. Вони включають опис облікової політики, а також суттєвих оціночних значень і суджень, розкриття інформації про капітал та фінансові інструменти, що передбачають зобов'язання викупу, класифікованих як капітал.

Облікова політика, зміни в бухгалтерських оцінках та помилки – МСФЗ (IAS) 8

Підприємство застосовує положення облікової політики відповідно до вимог МСФЗ, які застосовуються до конкретних умов його діяльності. Однак у деяких ситуаціях стандарти надають можливість вибору; існують також інші ситуації, у яких МСФЗ не дають вказівок щодо порядку обліку. У таких ситуаціях керівництво має обрати відповідну облікову політику самостійно.

Керівництво, ґрунтуючись на своєму професійному судженні, розробляє та застосовує облікову політику з метою забезпечення отримання об'єктивної та надійної інформації. Надійна інформація має такі характеристики: правдиве уявлення, пріоритет змісту над формою, нейтральність, обачність і повнота. У разі відсутності стандартів МСФЗ або їх інтерпретацій, які можуть бути застосовані в специфічних ситуаціях, керівництво повинне розглянути можливість застосування вимог, передбачених у МСФЗ для вирішення аналогічних або схожих питань, і лише після цього розглянути визначення, критерії визнання, методології оцінки активів, зобов'язань, доходів та витрат, встановлених у «Концептуальних засадах фінансової звітності». Крім цього, керівництво може взяти до уваги останні визначення інших органів, які розробляють стандарти обліку, іншу додаткову літературу, присвячену бухгалтерському обліку, а також прийняту в галузі практику, якщо вона не суперечить положенням МСФЗ.

Облікова політика повинна застосовуватися послідовно для аналогічних операцій та подій (за винятком випадків, коли будь-який стандарт допускає або спеціально потребує іншого).

Зміни облікової політики

Зміни в обліковій політиці, пов'язані з прийняттям нового стандарту, враховуються відповідно до перехідних положень (якщо існують), встановлених у рамках цього стандарту. Якщо спеціальна процедура переходу не вказана, зміна політики (обов'язкова або добровільна) відображається ретроспективно (тобто за допомогою коригування вступних залишків), за винятком випадків, коли це неможливо.

Випуск нових/переглянутих стандартів, які ще не набули чинності

Зазвичай стандарти публікуються раніше терміну їх застосування. До цієї дати керівництво розкриває у фінансовій звітності факт того, що новий/переглянутий стандарт, що стосується діяльності підприємства, випущений, але ще не набрав чинності. Також потрібно розкрити інформацію про можливий вплив першого застосування нового/переглянутого стандарту на фінансову звітність компанії на основі наявних даних.

Зміни у бухгалтерських оцінках

Підприємство періодично переглядає бухгалтерські оцінки та визнає зміни в них за допомогою перспективного відображення результатів зміни оцінок у складі прибутку або збитку за звітний період, на який вони впливають (період, у якому відбулися зміни в оцінках та майбутні звітні періоди), за винятком тих випадків коли зміни в оцінках призвели до змін в активах, зобов'язаннях або капіталі. У такому разі визнання здійснюється шляхом коригування вартості відповідних активів, зобов'язань або капіталу у звітному періоді, в якому відбулися зміни.

Помилки

Помилки у фінансовій звітності можуть виникнути внаслідок неправильних дій або неправильної інтерпретації інформації.

Помилки, виявлені у наступному періоді, є помилками попередніх звітних періодів. Істотні помилки попередніх років, виявлені в поточному періоді, коригуються ретроспективно (тобто за допомогою коригування вступних показників, начебто звітність попередніх періодів спочатку не містила помилок), за винятком випадків, коли це неможливо.

Фінансові інструменти

Введення, цілі та сфера застосування

На фінансові інструменти поширюється дія наступних п'яти стандартів:

• МСФЗ (IFRS) 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», предметом якого є розкриття інформації про фінансові інструменти;
• МСФЗ (IFRS) 9 «Фінансові інструменти»;
• МСФЗ 13 «Оцінка справедливої ​​вартості», в якому подано інформацію про оцінку справедливої ​​вартості та відповідні вимоги щодо розкриття інформації для фінансових та нефінансових статей;
• МСФЗ (IAS) 32 «Фінансові інструменти: подання інформації», предметом якого є розмежування зобов'язань та капіталу, а також взаємозаліки;
• МСФЗ (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», який містить вимоги щодо визнання та оцінки.

Мета вищезазначених п'яти стандартів полягає в тому, щоб встановити вимоги щодо всіх аспектів бухгалтерського обліку фінансових інструментів, у тому числі щодо розмежування зобов'язань та капіталу, взаємозаліків, визнання, припинення визнання, оцінки, обліку хеджування та розкриття інформації.

Стандарти мають широку сферу застосування. Їхня дія поширюється на всі типи фінансових інструментів, включаючи дебіторську заборгованість, кредиторську заборгованість, інвестиції в облігації та акції (за винятком участі в дочірніх підприємствах, асоційованих та спільних підприємствах), позики та похідні фінансові інструменти. Вони також застосовуються до певних договорів на купівлю або продаж нефінансових активів (таких як сировинні товари), за якими може бути здійснений нетто-розрахунок за допомогою коштів або іншого фінансового інструменту.

Класифікація фінансових активів та фінансових зобов'язань

Спосіб класифікації фінансових інструментів, встановлений МСФЗ (IAS) 39, визначає метод подальшої оцінки та метод урахування наступних змін в оцінці.

До набрання чинності МСФЗ (IFRS) 9 у бухгалтерському обліку фінансових інструментів фінансові активи класифікуються за такими чотирма категоріями (згідно з МСФЗ (IAS) 39): фінансові активи, що оцінюються за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку; інвестиції, що утримуються до погашення; позики та дебіторська заборгованість; фінансові активи, наявні для продажу. При класифікації фінансових активів необхідно враховувати такі фактори:

• Чи є потоки коштів, що генеруються фінансовим інструментом, постійними чи змінними? Чи інструмент має дату погашення?
• Чи призначені активи на продаж? Чи має намір керівництво утримувати інструменти до погашення?
• Чи є фінансовий інструмент похідним або він містить вбудований похідний фінансовий інструмент?
• Чи інструмент інструмент на активному ринку?
• Чи класифікувало керівництво інструмент у конкретну категорію з визнання?

Фінансові зобов'язання оцінюються за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку, якщо вони визначені як такі (залежно від різних умов), призначені для торгівлі або є похідними фінансовими інструментами (за винятком випадків, коли похідний фінансовий інструмент є фінансовою угодою) гарантії або якщо він визначений як інструмент хеджування та ефективно працює). Інакше вони класифікуються як інші фінансові зобов'язання.

Фінансові активи та зобов'язання оцінюються за справедливою чи амортизованою вартістю залежно від їхньої класифікації.

Зміни вартості відображаються або у звіті про прибутки та збитки, або у складі іншого сукупного доходу.

Рекласифікація з перенесенням фінансових активів із однієї категорії до іншої дозволяється в обмежених випадках. При рекласифікації потрібно розкриття інформації з низки пунктів. Похідні фінансові інструменти та активи, які були класифіковані в рамках опції справедливої ​​вартості як «оцінені за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку чи збитку», не підлягають рекласифікації.

Види та основні характеристики

Фінансові інструменти включають різні активи та зобов'язання, такі як дебіторська заборгованість, кредиторська заборгованість, позики, дебіторська заборгованість, пов'язана з фінансовим лізингом, і похідні фінансові інструменти. Вони визнаються та оцінюються відповідно до вимог МСФЗ (IAS) 39, інформація про них розкривається відповідно до МСФЗ 7, а інформація про оцінку справедливої ​​вартості розкривається відповідно до МСФЗ 13 .

Фінансові інструменти є договірним правом або зобов'язанням отримати або виплатити кошти або інші фінансові активи. Нефінансові статті мають більш опосередковане, не обумовлене договором ставлення до майбутніх грошових потоків.

Фінансовий актив – це кошти; обумовлене договором право отримати кошти чи інший фінансовий актив від іншого підприємства; обумовлене договором право обмінятися фінансовими активами або фінансовими зобов'язаннями з іншим підприємством на умовах, потенційно вигідних для підприємства, або це інструмент інструмента іншого підприємства.

Фінансове зобов'язання – це обумовлене договором зобов'язання передати кошти чи інший фінансовий актив іншому підприємству чи зобов'язання обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством за умов, потенційно невигідних підприємствам.

Пайовий інструмент - це договір, що підтверджує право на залишкову частку в активах підприємства, що залишилися після відрахування всіх його зобов'язань.

Похідний фінансовий інструмент – це фінансовий інструмент, вартість якого визначається на підставі відповідної ціни чи індексу цін; йому потрібні невеликі початкові інвестиції чи такі не потрібні зовсім; розрахунки у ньому здійснюються у майбутньому.

Фінансові зобов'язання та капітал

Класифікація фінансового інструменту його емітентом або як зобов'язання (борговий інструмент), або як капітал (частковий інструмент) може вплинути на показники платоспроможності (наприклад, коефіцієнт відношення позикових коштів до власного капіталу) і прибутковості компанії. Це також може вплинути на дотримання спеціальних умов кредитних угод.

Ключовою характеристикою зобов'язання є те, що відповідно до умов договору емітент повинен (або від нього можуть вимагати) виплатити власнику такого інструменту кошти або передати інші фінансові активи, тобто він не може уникнути цього зобов'язання. Наприклад, облігаційна позика, за якою емітент зобов'язаний здійснювати виплату відсотків, а згодом погасити облігації грошима, є фінансовим зобов'язанням.

Фінансовий інструмент відноситься до категорії капіталу, якщо він встановлює право на частку в чистих активах емітента після відрахування всіх його зобов'язань або, інакше кажучи, якщо емітент за умовами контракту не зобов'язаний виплачувати кошти або передавати інші фінансові активи. Звичайні акції, якими будь-які виплати залишаються на розсуд емітента, є прикладом пайових фінансових інструментів.

Крім того, такі класи фінансових інструментів можуть визнаватись як капітал (при дотриманні певних умов такого визнання):

• фінансові інструменти із правом зворотного продажу (наприклад, частки учасників кооперативів або деякі частки у партнерствах);
• інструменти (або їх відповідні компоненти), які зобов'язують виплатити власнику інструменту суму, пропорційну частці чистих активів компанії, лише у момент ліквідації компанії (наприклад, деякі види акцій, випущених компаніями із встановленим терміном діяльності).

Поділ емітентом фінансових інструментів на боргові та пайові ґрунтується на встановленій договором суті інструмента, а не на його юридичній формі. Це означає, що, наприклад, привілейовані акції, що підлягають погашенню, які за своєю економічною суттю подібні до облігацій, враховуються аналогічно облігаціям. Таким чином, привілейовані акції, що підлягають погашенню, класифікуються як зобов'язання, а не як капітал, незважаючи на те, що з юридичної точки зору вони є акціями емітента.

Інші фінансові інструменти можуть бути не такими простими, як розглянуті вище. У кожному конкретному випадку необхідний детальний аналіз характеристик фінансового інструменту за відповідними класифікаційними ознаками, особливо з урахуванням того, що деякі фінансові інструменти поєднують елементи як пайового, так і боргового інструменту. У фінансовій звітності борговий та частковий компоненти таких інструментів (наприклад, облігацій, що конвертуються у фіксовану кількість акцій) відображаються окремо (частковий компонент представлений опціоном на конвертацію у разі задоволення всіх кваліфікаційних характеристик).

Відображення відсотків, дивідендів, доходів та збитків у звіті про прибуток та збитки ґрунтується на класифікації відповідного фінансового інструменту. Так, якщо привілейована акціяє борговий інструмент, то купон відбивається як відсотковий витрата. І навпаки, купон, який виплачується на розсуд емітента за інструментом, що розглядається як пайовий, відображається як розподіл капіталу.

Визнання та припинення визнання

Визнання

Правила визнання для фінансових активів та зобов'язань зазвичай не є складними. Підприємство визнає фінансові активи та зобов'язання у той момент, коли воно стає стороною договірних відносин.

Припинення визнання

Припинення визнання – це термін, який використовується визначення моменту списання з балансу фінансового активу чи зобов'язання. Ці правила складніші у застосуванні.

Активи

Компанія – власник фінансового активу може залучати додаткові кошти для фінансування своєї діяльності, використовуючи наявний фінансовий актив як забезпечення або як основне джерело коштів, з якого будуть проводитися виплати боргу. Вимоги МСФЗ 39 щодо припинення визнання визначають, чи є операція продажем фінансових активів (внаслідок чого підприємство припиняє їх визнання) або отриманням фінансування під забезпечення активами (у цьому випадку підприємство визнає зобов'язання у розмірі коштів, що надійшли).

Такий аналіз може бути досить простим. Наприклад, очевидно, що фінансовий актив списується з балансу після його безумовної передачі незалежної від підприємства третій стороні без будь-яких додаткових зобов'язань компенсувати їй пов'язані з активом ризики та без збереження прав на участь у його прибутковості. І навпаки, припинення визнання є неприпустимим, якщо актив було передано, але, відповідно до умов договору, всі ризики та потенційні доходи від активу залишилися за підприємством. Однак у багатьох інших випадках інтерпретація угоди складніша. Сек'юритизація та операції факторингу – приклади складніших операцій, стосовно яких питання списання з балансу потребує ретельного опрацювання.

Зобов'язання

Підприємство може припинити визнавати (списати з балансу) фінансове зобов'язання лише після його погашення, тобто коли зобов'язання буде виплачено, анульовано або припинено у зв'язку із закінченням терміну його дії, або при звільненні позичальника від зобов'язань кредитором чи за законом.

Оцінка фінансових активів та зобов'язань

Відповідно до МСБО 39, усі фінансові активи та фінансові зобов'язання оцінюються за справедливої ​​вартості за первісне визнання (плюс витрати на угоду у разі фінансового активу або фінансового зобов'язання, що не враховується за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку). Справедлива вартість фінансового інструменту – це ціна угоди, тобто справедлива вартість переданої чи отриманої винагороди. Проте в деяких обставин ціна угоди може не відображати справедливої ​​вартості. У таких ситуаціях справедливу вартість доречно визначати на основі відкритих даних поточних угод з аналогічними інструментами або на основі технічних моделей оцінки, використовуючи в них лише дані щодо доступних для спостереження ринків.

Оцінка фінансових інструментів після їхнього початкового визнання залежить від їхньої початкової класифікації. Усі фінансові активи після первісного визнання оцінюються за справедливою вартістю, за винятком позик та дебіторської заборгованості, а також активів, що утримуються до погашення. У виняткових випадках не переоцінюються також пайові інструменти, справедлива вартість яких не може бути надійно оцінена, а також похідні інструменти, пов'язані з тими пайовими інструментами, що не котируються, розрахунки за якими повинні бути здійснені шляхом поставки цих активів.

Позики та дебіторська заборгованість та інвестиції, що утримуються до погашення, оцінюються за амортизованою вартістю.

Амортизована вартість фінансового активу або фінансового зобов'язання визначається за допомогою методу ефективної ставки відсотка.

Фінансові активи, наявні на продаж, оцінюються за справедливою вартістю, зміни якої відбиваються у складі іншого сукупного доходу. При цьому для боргових інструментів, наявних для продажу, відсоткові доходи відносяться на рахунки прибутків та збитків з використанням методу ефективної ставки відсотка. Дивіденди від пайових інструментів, що є в наявності для продажу, відносяться на рахунок прибутків та збитків у момент встановлення прав власника на їх отримання. Похідні інструменти (включаючи вбудовані похідні інструменти, що підлягають окремому обліку) оцінюються за справедливою вартістю. Прибутки та збитки, що виникають внаслідок змін їхньої справедливої ​​вартості, визнаються у звіті про прибутки та збитки, за винятком змін справедливої ​​вартості інструментів хеджування при хеджуванні потоків грошових коштів або хеджуванні чистих інвестицій.

Фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою вартістю методом ефективної ставки відсотка, якщо вони не віднесені до категорії зобов'язань, що оцінюються за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку. Існують деякі винятки у вигляді зобов'язань щодо видачі кредиту та договорів фінансової гарантії.

Фінансові активи та фінансові зобов'язання, визначені як статі, що хеджуються, можуть вимагати додаткового коригування балансової вартості відповідно до положень обліку хеджування (див. розділ про облік хеджування).

Усі фінансові активи, за винятком оцінюваних за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку та збитку, підлягають перевірці щодо знецінення. Якщо існують об'єктивні ознаки того, що фінансовий актив знецінився, виявлений збиток від знецінення визнається у звіті про прибутки та збитки.

Похідні фінансові інструменти, вбудовані в основний договір

Деякі фінансові інструменти та інші договори поєднують похідні та непохідні фінансові інструменти в одному договорі. Частина договору, що є похідним фінансовим інструментом, називається вбудованим похідним фінансовим інструментом.

Специфіка такого інструменту полягає в тому, що деякі з грошових потоків договору змінюються аналогічно до самостійних похідних фінансових інструментів. Наприклад, номінал облігації може змінюватись одночасно з коливаннями біржового індексу. І тут вбудований похідний фінансовий інструмент є борговим похідним фінансовим інструментом, основу якого лежить відповідний біржовий індекс.

Вбудовані похідні фінансові інструменти, які не є тісно пов'язаними з основним договором, виділяються та враховуються як самостійні похідні фінансові інструменти (тобто як оцінювані за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку). Вбудовані похідні фінансові інструменти не є «тісно пов'язаними», якщо їхні економічні характеристики та ризики не збігаються з характеристиками та ризиками основного договору. У МСБО 39 наведено безліч прикладів, які допомагають визначити, виконується ця умова чи ні.

Аналіз договорів на наявність потенційних вбудованих похідних фінансових інструментів є одним із найскладніших аспектів МСФЗ (IAS) 39.

Облік хеджування

Хеджування - це економічна операція з використання фінансового інструменту (зазвичай похідного), спрямована на зниження (часткове або повне) ризиків статті, що хеджується. Так званий облік хеджування дозволяє змінити час визнання доходів і збитків для хеджованої статті або інструмента хеджування таким чином, щоб вони були визнані у звіті про прибутки та збитки в тому самому обліковому періоді, з метою відображення економічної суті застосування хеджування.

Для застосування обліку хеджування підприємство має забезпечити дотримання наступних умов: (а) на початку хеджування формально визначаються та документуються відносини хеджування між інструментом хеджування та кваліфікованою хеджованою статтею та (б) на початку хеджування та протягом усього терміну хеджування необхідно демонструвати, що .

Існує три види відносин хеджування:

• хеджування справедливої ​​вартості – хеджування схильності до ризику зміни справедливої ​​вартості визнаного активу або зобов'язання або твердого твердого зобов'язання;
• хеджування потоків грошових коштів – хеджування схильності до ризику зміни майбутніх потоків грошових коштів, пов'язаних з визнаним активом або зобов'язанням, твердим зобов'язанням або прогнозованою операцією, ймовірність якої більш ніж висока;
• хеджування чистих інвестицій – хеджування валютного ризику у частині чистих інвестицій у іноземну діяльність.

Для хеджування справедливої ​​вартості стаття, що хеджується, коригується на величину доходів або витрат, що відносяться до ризику, що хеджується. Коригування визнається у звіті про прибутки та збитки, де воно компенсуватиме відповідний дохід або витрату від інструмента хеджування.

Доходи та збитки від інструменту хеджування коштів, ефективність якого була встановлена, спочатку визнаються у складі іншого сукупного доходу. Сума, включена до іншого сукупного доходу, є найменшим показником справедливої ​​вартості інструмента хеджування та статті, що хеджується. Там, де інструмент хеджування має більш високу справедливу вартість, ніж стаття, що хеджується, різниця відображається в складі прибутку або збитку як показник неефективності хеджування. Відкладені доходи або витрати, відображені в іншому сукупному доході, рекласифікуються в прибуток або збиток, коли стаття, що хеджується, впливає на звіт про прибутки і збитки. Якщо хеджована стаття є прогнозованим придбанням нефінансового активу або зобов'язання, підприємство має можливість вибрати як облікову політику коригування поточної вартості нефінансового активу або зобов'язання на хеджуючий дохід або збиток на момент придбання або залишити відображення відкладених хеджуючих доходів або витрат у капіталі та рекласифікувати їх у прибуток збиток, коли стаття, що хеджується, вплине на прибуток або збиток.

Облік хеджування чистих інвестицій у іноземну діяльність проводиться аналогічно обліку хеджування потоків коштів.

Розкриття інформації

Останнім часом відбулися суттєві зміни у концепції та практиці управління ризиками. Для оцінки ризиків, пов'язаних з фінансовими інструментами, та управління такими ризиками було розроблено та впроваджено нові методи. Ці фактори, поряд із суттєвою волатильністю на фінансових ринках, призвели до необхідності отримання більшого обсягу відповідної інформації, забезпечення більшої прозорості інформації про схильність підприємства до ризиків, пов'язаних з фінансовими інструментами, та отримання інформації про те, як підприємство керує цими ризиками. Користувачам фінансової звітності та іншим інвесторам необхідна така інформація для формування суджень про ризики, яким піддається підприємство в результаті використання фінансових інструментів, та про відповідні доходи.

МСФЗ 7 і МСФЗ 13 встановлюють вимоги до розкриття інформації, необхідної користувачам для оцінки значущості фінансових інструментів з точки зору фінансового стану та фінансових результатів компанії, а також для розуміння природи та ступеня ризиків, що супроводжують ці інструменти. Такі ризики включають кредитний ризик, ризик ліквідності і ринковий ризик. МСФЗ 13 також вимагає розкриття інформації про трирівневу ієрархію оцінки справедливої ​​вартості та деякої специфічної кількісної інформації про фінансові інструменти, що знаходяться на найнижчому рівні ієрархії.

Вимоги, пов'язані з розкриттям інформації, застосовуються не тільки до банків та фінансових установ. Вони поширюються на всі підприємства, які володіють фінансовими інструментами, навіть такими простими, як запозичення, дебіторська та кредиторська заборгованість, кошти та інвестиції.

МСФЗ (IFRS) 9

У листопаді 2009 року Правління КМСФЗ опублікувало результати першої частини триетапного проекту із заміни МСФЗ (IAS) 39 новим стандартом МСФЗ (IFRS) 9 «Фінансові інструменти». Ця перша частина присвячена класифікації та оцінці фінансових активів та фінансових зобов'язань.

У грудні 2011 року Правління внесло зміни до МСФЗ 9 та змінило дату обов'язкового застосування стандарту для річних звітних періодів, що починаються з 1 січня 2013 року, на 1 січня 2015 року або після цієї дати. Однак у липні 2013 року Правління ухвалило попереднє рішення про подальше відстрочення обов'язкового застосування МСФЗ 9 та про те, що дата обов'язкового застосування стандарту має залишитися відкритою до завершення роботи над вимогами щодо знецінення, класифікації та оцінки. Дострокове застосування МСФЗ (IFRS) 9, як і раніше, дозволяється. Застосування МСФЗ 9 в ЄС ще не затверджено. Правління також внесло зміни до положень перехідного періоду, надавши звільнення від перерахунку порівняльної інформації та ввівши нові вимоги до розкриття інформації, що допоможе користувачам фінансової звітності зрозуміти наслідки переходу на модель класифікації та оцінки відповідно до МСФЗ (IFRS) 9.

Нижче наведено коротку інформацію про основні вимоги МСФЗ (IFRS) 9 (у поточній редакції).

МСФЗ (IFRS) 9 замінює множинні моделі класифікації та оцінки фінансових активів, передбачені МСФЗ (IAS) 39, єдиною моделлю, що має лише дві класифікаційні категорії: амортизовану вартість і справедливу вартість. Класифікація згідно МСФЗ 9 визначається бізнес-моделлю, прийнятою підприємством для управління фінансовими активами, та договірними характеристиками фінансових активів.

Фінансовий актив оцінюється за амортизованою вартістю за дотримання двох умов:

• мета бізнес-моделі полягає у утриманні фінансового активу для отримання передбачених договором потоків коштів;
• передбачені договором потоки коштів є виключно платежі основної суми боргу та відсотків.

Новий стандарт скасовує вимогу щодо виділення вбудованих похідних інструментів із фінансових активів. Стандарт вимагає класифікувати гібридний (складний) договір як єдине ціле або за амортизованою вартістю, або за справедливою вартістю, якщо передбачені договором потоки коштів не є виключно платежами основної суми боргу та відсотків. Два з трьох існуючих критеріїв оцінки за справедливою вартістю перестають застосовуватися відповідно до МСФЗ (IFRS) 9, оскільки бізнес-модель, заснована на справедливій вартості, передбачає облік за справедливою вартістю, а гібридні договори, які не відповідають критеріям передбачених договором грошових потоків, у їх повному обсязі класифікуються як відображені за справедливою вартістю. Умова вибору обліку за справедливою вартістю, передбачена в МСФЗ (IAS) 39, переноситься в новий стандарт – це означає, що керівництво, як і раніше, може класифікувати фінансовий актив при первісному визнанні як відображуваний за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку. якщо це значно зменшує кількість невідповідностей в обліку. Віднесення активів до категорії фінансових активів, що оцінюються за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку чи збитку, збереже у себе безвідкличний характер.

МСФЗ 9 забороняє рекласифікацію з однієї категорії в іншу, за винятком поодиноких випадків зміни бізнес-моделі підприємства.

Існує особливий посібник для пов'язаних договірними відносинами інструментів, які врівноважують кредитний ризик, що часто зустрічається у разі інвестиційних траншів при сек'юритизації.

Принципи класифікації МСФЗ 9 припускають, що всі пайові інвестиції повинні оцінюватися за справедливою вартістю. Однак керівництво має право прийняти рішення про відображення реалізованих та нереалізованих прибутків та збитків, отриманих у результаті змін справедливої ​​вартості пайових інструментів, крім призначених для торгівлі, у складі іншого сукупного доходу. МСФЗ 9 скасовує можливість обліку за собівартістю акцій, що не котируються, та похідних від них фінансових інструментів, але надає керівництво щодо випадків, коли собівартість може розглядатися як прийнятна оцінка справедливої ​​вартості.

Класифікація та оцінка фінансових зобов'язань відповідно до МСБО 9 не змінилася порівняно з МСБО 39, за винятком випадків, коли підприємство приймає рішення про оцінку зобов'язання за справедливою вартістю, зміни якої відображаються у складі прибутку або збитку. Для таких зобов'язань зміни справедливої ​​вартості, пов'язані зі зміною рівня власного кредитного ризику, окремо відображаються у складі іншого сукупного доходу.

Суми у складі іншого сукупного доходу, що належать до власного кредитного ризику, не переносяться до звіту про прибутки та збитки навіть у разі припинення визнання зобов'язання та реалізації відповідних сум. Однак цей стандарт дозволяє перенесення всередині капіталу.

Як і раніше, у тих випадках, коли похідні фінансові інструменти, вбудовані у фінансові зобов'язання, не перебувають у тісному зв'язку з основним договором, підприємства повинні їх виділяти та враховувати окремо від основного договору.

Іноземні валюти – МСФЗ (IAS) 21, МСФЗ (IAS) 29

Багато підприємств мають відносини із закордонними постачальниками чи покупцями або ж ведуть діяльність на закордонних ринках. Це призводить до двох основних особливостей бухгалтерського обліку:

• Операції (угоди) самого підприємства виражені в іноземній валюті (наприклад, ті з них, які здійснюються спільно із закордонними постачальниками чи клієнтами). Для цілей подання у фінансовій звітності ці операції виражаються у валюті того економічного середовища, в якому підприємство здійснює свою діяльність («функціональна валюта»).
• Материнське підприємство може вести діяльність за кордоном, наприклад, через дочірні підприємства, філії або асоційовані підприємства. Функціональна валюта іноземних підрозділів може відрізнятиметься від функціональної валюти материнського підприємства, і тому облікові записи можуть бути в різних валютах. Оскільки було б неможливо підсумовувати показники, виражені в різних валютах, результати іноземної діяльності та показники фінансового стану переводяться в одну валюту – ту валюту, в якій подається консолідована фінансова звітність групи («валюта подання звітності»).

Процедури перерахунку, що застосовуються у кожній із зазначених ситуацій, коротко викладені нижче.

Перерахунок операцій в іноземній валюті у функціональну валюту підприємства

Операція в іноземній валюті перераховується до функціональної валюти за курсом на дату здійснення операції. Виражені в іноземній валюті активи та зобов'язання, що є грошовими коштами або сумами іноземної валюти, які мають бути одержані або сплатити (так звані грошові або монетарні статті балансу), перераховуються на кінець звітного періоду за курсом на цю дату. Курсова різниця, що виникає у такий спосіб за грошовими статтями, визнається як прибуток або збиток відповідного періоду. Немонетарні статті балансу, за якими не застосовується переоцінка за справедливою вартістю та виражені в іноземній валюті, вимірюються у функціональній валюті за курсом на дату здійснення відповідної операції. Якщо відбувалася переоцінка немонетарної статті балансу до справедливої ​​вартості, використовується обмінний курс на дату визначення справедливої ​​вартості.

Перерахунок показників фінансової звітності у функціональній валюті у валюту подання звітності

Вартість активів та зобов'язань перераховується з функціональної валюти у валюту подання звітності за обмінним курсом на дату складання звітності на кінець звітного періоду. Показники звіту про прибутки та збитки перераховуються за обмінним курсом станом на дату угод або за середнім обмінним курсом, якщо він наближений до фактичних обмінних курсів. Усі виниклі у своїй курсові різниці визнаються у складі іншого сукупного доходу.

Фінансова звітність іноземної компанії, функціональною валютою якої є валюта країни з гіперінфляційною економікою, спочатку перераховується з урахуванням зміни купівельної спроможності відповідно до МСФЗ (IAS) 29. Усі показники фінансової звітності потім переводять у валюту подання звітності групи з курсу на кінець звітного періоду.

Договори страхування – МСФЗ (IFRS) 4

Договори страхування – це договори, у яких компанія-страховик приймає він значний страховий ризик з іншого боку (страхувальника), погодившись виплатити останньому компенсацію, якщо настання страхового випадку негативно вплине страхувальника. Ризик, який передається за контрактом, повинен бути страховим ризиком, тобто будь-яким ризиком, крім фінансового.

Облік договорів страхування розглядається в МСФЗ (IFRS) 4, який застосовується до всіх компаній, які укладають договори страхування, незалежно від того, має компанія юридичний статус страхової компанії чи ні. Цей стандарт не застосовується до обліку договорів страхування страхувальниками.

МСФЗ 4 є проміжним стандартом, що діє до закінчення другої фази проекту КМСФЗ з обліку договорів страхування. Він дозволяє компаніям продовжувати застосовувати свою облікову політику щодо договорів страхування, якщо ця політика задовольняє певні мінімальні критерії. Один із таких критеріїв полягає в тому, що сума зобов'язання, визнаного у частині страхової відповідальності, підлягає тестуванню на адекватність суми зобов'язання. Цей тест розглядає поточні оцінки всіх визначених договором та супутніх йому потоків коштів. Якщо тест на адекватність суми зобов'язання вказує на те, що визнане зобов'язання неадекватне, то сума зобов'язання, що бракує, визнається у звіті про прибутки та збитки.

Вибір облікової політики, розробленої на основі МСФЗ (IAS) 37 «Резерви, умовні зобов'язання та умовні активи», доречний для компанії-страховика, яка не є страховою компанією, і в тих випадках, коли загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку (ОПБУ) країни не містять конкретних вимог щодо обліку договорів страхування (або відповідні вимоги ОПБО країни належать лише до страхових компаній).

Оскільки страховики мають право продовжувати використовувати для оцінки облікову політику згідно з ОПБУ своєї країни, розкриття інформації набуває особливої ​​важливості для подання діяльності, пов'язаної із укладанням договорів страхування. МСФЗ (IFRS) 4 передбачає два основні принципи подання інформації.

Страховики обов'язково повинні розкривати:

• інформацію, яка визначає та пояснює суми, відображені в їх фінансовій звітності та які випливають із договорів страхування;
• інформацію, яка дозволяє користувачам їх фінансової інформації зрозуміти природу та ступінь ризиків, що випливають із договорів страхування.

Виручка та договори на будівництво – МСФЗ (IAS) 18, МСФЗ (IAS) 11 та МСФЗ (IAS) 20

Виручка оцінюється за справедливою вартістю отриманої або очікуваної для отримання винагороди. Якщо з сутності операції випливає, що вона включає окремо ідентифіковані елементи, то виручка визначається по кожному елементу угоди, в цілому грунтуючись на справедливій вартості. Момент визнання виручки для кожного елемента визначається самостійно за дотримання ним критеріїв визнання, що розглядаються далі.

Наприклад, при продажу товару з наступною умовою його сервісного обслуговування сума виручки, що належить за договором, перш за все повинна бути розподілена між елементом продажу товару і елементом надання послуг з обслуговування. Після цього виторг від продажу товару визнається в момент дотримання критеріїв визнання виручки для продажу товару, а виручка від надання послуг визнається окремо за дотримання критеріїв визнання виручки для цього елемента.

Виторг – МСФЗ (IAS) 18

Виручка при продажу товару визнається тоді, коли компанія передала покупцеві значні ризики та вигоди, пов'язані з цим товаром, і не бере участі в управлінні активом (товаром) тією мірою, якою це зазвичай пов'язано з володінням та контролем, а також коли існує висока ймовірність надходження до компанії економічних вигод, очікуваних від угоди, та можливість надійного виміру виручки та витрат.

При наданні послуг виручка визнається, якщо результати угоди може бути надійно оцінені. І тому встановлюється стадія завершеності виконання договору звітну дату з допомогою принципів, аналогічних застосовуваним для договорів для будівництва. Вважається, що результати правочину можуть бути надійно оцінені, якщо: сума виручки може бути надійно виміряна; існує висока ймовірність вступу до компанії економічних вигод; є можливість надійного визначення стадії завершеності, де знаходиться виконання договору; понесені та очікувані для завершення угоди витрати можуть бути надійно виміряні.

• компанія несе відповідальність за незадовільні експлуатаційні характеристики проданого товару, і така відповідальність виходить за межі стандартного гарантійного зобов'язання;
• покупець має право за певних умов, обумовлених у договорі купівлі-продажу, відмовитися від купівлі (повернути товар), і компанія не має можливості оцінити ймовірність такої відмови;
• відвантажені товари підлягають установці, у своїй послуги зі встановлення є значною частиною договору.

Відсотковий дохід визнається відповідно до методу ефективної ставки відсотка. Дохід від роялті (сплачуються за користування нематеріальними активами) відображається методом нарахування згідно з умовами договору протягом часу його дії. Дивіденди визнаються у період, у якому встановлено право акціонера з їхньої отримання.

Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 13 «Програми лояльності клієнтів» вносить ясність у питання обліку заохочень, що надаються клієнтам при придбанні ними товарів чи послуг, наприклад, у рамках програм заохочення авіапасажирів, що часто здійснюють авіаперельоти, або програм лояльності клієнтів, що реалізуються в супермаркетах. Справедлива вартість одержаних платежів чи заборгованості від продажу розподіляється між заохочувальними балами та іншими компонентами продажу.

Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 18 "Облік активів, отриманих від покупців" вносить ясність у питання відображення в обліку об'єктів основних засобів, переданих підприємству покупцем в обмін на підключення покупця до своєї мережі або надання покупцю безперервного доступу до товарів і послуг, що постачаються. Роз'яснення IFRIC 18 найбільше застосовується до підприємств сфери надання комунальних послуг, але також може застосовуватися і до інших операцій, наприклад, коли клієнт передає право власності на об'єкти основних засобів у рамках виконання частини угоди про залучення зовнішніх підрядників.

Договори на будівництво – МСФЗ (IAS) 11

Договір на будівництво – це договір, укладений з метою будівництва об'єкта або комплексу об'єктів, включаючи договори на надання послуг, що безпосередньо пов'язані з будівництвом об'єкта (наприклад, здійснення нагляду інженерною організацією або проектні роботи архітектурного бюро). Зазвичай, це договори з фіксованою ціною або договори «витрати плюс». При визначенні суми виторгу та витрат за договорами на будівництво використовується метод відсотка завершеності робіт. Це означає, що виручка, витрати, отже, і прибуток відбиваються у міру виконання робіт за договором.

При неможливості надійної оцінки результату виконання договору виручка визнається лише тією мірою, як і очікується відшкодування понесених витрат; витрати за договором відносяться на витрати у міру їх виникнення. Якщо існує висока ймовірність того, що загальна сума витрат за договором перевищить загальну суму доходів за ним, очікуваний збиток відноситься до витрат негайно.

Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 15 "Угоди на будівництво об'єктів нерухомості" вносить ясність у питання про те, який стандарт - МСФЗ (IAS) 18 "Виручка" або МСФЗ (IAS)11 "Договори на будівництво" - повинен застосовуватися до конкретних операцій.

Державні субсидії – МСФЗ (IAS) 20

Державні субсидії відображаються у фінансовій звітності, коли існує обґрунтована впевненість у тому, що компанія зможе забезпечити повне дотримання всіх умов субсидування та субсидії будуть отримані. Державні субсидії на покриття збитків визнаються доходом та відображаються у складі прибутку або збитку того періоду, що й відповідні витрати, які вони мають компенсувати, залежно від виконання компанією умов надання державної субсидії. Вони або взаємно зменшуються у сумі відповідних витрат, або відбиваються окремим рядком. Період визнання у складі прибутку чи збитку залежатиме від виконання всіх умов та зобов'язань, передбачених субсидією.

Державні субсидії, що належать до активів, відображаються в бухгалтерський балансабо шляхом зменшення балансової вартості субсидованого активу, або як відстрочені доходи майбутніх періодів. На рахунку прибутків і збитків державна субсидія відображатиметься або у вигляді зменшених амортизаційних відрахувань, або як одержуваний на систематичній основі (протягом строку корисного використання субсидованого активу) доходу.

Операційні сегменти – МСФЗ (IFRS) 8

Відповідно до керівництва щодо сегментів, підприємства повинні розкривати інформацію, яка дозволить користувачам фінансової звітності оцінити характер та фінансові результати господарської діяльності, а також економічні умови з погляду керівництва.

Хоча багато підприємств керують своєю фінансово-господарською діяльністю з використанням певного рівня «сегментованих» даних, вимоги до розкриття інформації застосовні (a) до підприємств, що мають зареєстровані або котируються на біржі пайові або боргові інструменти, та (б) до підприємств, що знаходяться на етапі реєстрації або отримання допуску до котирування боргових чи пайових інструментів на публічному ринку. Якщо підприємство, яке не відповідає будь-яким із цих критеріїв, вирішує розкрити сегментовані дані у фінансовій звітності, інформація може бути визначена як «сегментна», лише якщо вона відповідає вимогам щодо сегментів, представлених у посібнику. Вказані вимоги викладені нижче.

Визначення операційних сегментів підприємства є ключовим фактором для оцінки рівня інформації, що розкривається по сегментах. Операційні сегменти – це компоненти підприємства, визначені на підставі аналізу інформації внутрішніх звітів, які регулярно використовуються керівником підприємства, який приймає операційні рішення для розподілу ресурсів та оцінки результатів діяльності.

Звітні сегменти – це окремі операційні сегменти чи група операційних сегментів, щодо яких потрібно окремо представляти (розкривати) сегментну інформацію. Об'єднання одного або більше операційних сегментів у єдиний звітний сегмент дозволяється (але не є обов'язковим) під час виконання певних умов. Основною умовою є наявність подібних економічних показників у операційних сегментів (наприклад, рентабельність, розкид цін, темпи зростання продажів і т. д.). Щоб встановити можливість об'єднання декількох операційних сегментів в один звітний сегмент, необхідно застосувати суттєве професійне судження.

По всіх сегментах, що розкриваються, від підприємства потрібно надавати інформацію про оцінку прибутку або збитків у форматі, аналізованому вищим органом оперативного управління, а також розкривати інформацію про оцінку активів і зобов'язань, якщо ці показники також регулярно аналізуються керівництвом. Інша інформація про сегменти включає в себе доходи, отримані від клієнтів по кожній групі однакових продуктів і послуг, доходи по географічних регіонах і за ступенем залежності від основних клієнтів. Підприємства повинні розкривати й інші, більш детальні показники діяльності та використання ресурсів у звітних сегментах, якщо ці показники аналізуються керівником підприємства, який приймає операційні рішення. Звірка підсумкових значень показників, що розкриваються по всіх сегментах, з даними в основних формах фінансової звітності обов'язкова для даних про виручку, прибуток і збиток та інші суттєві статті, перевірку яких виконує вищий орган оперативного управління.

Винагороди працівникам – МСФЗ (IAS) 19

Відображення в обліку винагород працівникам, зокрема пенсійних зобов'язань, є складним питанням. Найчастіше сума зобов'язань пенсійних планів із встановленими виплатами є суттєвою. Зобов'язання мають довгостроковий характер, і їх важко оцінити, тому визначення витрати протягом року також утруднено.

Винагороди працівникам включають всі форми виплат, здійснюваних або обіцяних компанією працівникові за його роботу. Виділяють такі види винагороди працівникам: заробітна плата (включає оклад, участь у прибутку, премії, а також оплачувану відсутність на роботі, наприклад щорічна оплачувана відпустка або додаткова відпустка за вислугу років); вихідна допомога, що є компенсаційними виплатами при звільненні або скороченні штату, та виплати після закінчення трудової діяльності (наприклад, пенсії). Винагороди працівникам у формі виплат, що ґрунтуються на акціях, розглядаються у МСФЗ (IFRS) 2 (глава 12).

Виплати після закінчення трудової діяльності включають пенсії, страхування життя і медичне обслуговування після закінчення періоду зайнятості. Пенсійні відрахування поділяються на пенсійні плани із встановленими внесками та пенсійні плани із встановленими виплатами.

Визнання та вимір сум короткострокових форм винагороди не викликають труднощів, оскільки застосування актуарних припущень не потрібно і дисконтування зобов'язань не здійснюється. Однак для довгострокових форм винагороди, особливо зобов'язань щодо виплат після закінчення трудової діяльності, вимір є більш складним завданням.

Пенсійні плани із встановленими внесками

Підхід до обліку пенсійних планів із встановленими внесками є досить простим: витратою визнається сума внесків, що підлягають сплаті роботодавцем за відповідний звітний період.

Пенсійні плани із встановленими виплатами

Відображення в обліку пенсійних планів із встановленими виплатами є складним процесом, оскільки для визначення поточної величини зобов'язання та нарахування витрати застосовуються актуарні припущення та розрахункові методи оцінки. Величина витрати, що відображається за період, не обов'язково дорівнює сумі внесків до пенсійних фондів, внесених протягом цього періоду.

Зобов'язання, визнане в бухгалтерському балансі щодо пенсійного плану з встановленими виплатами, є наведеною вартістю пенсійних зобов'язань за вирахуванням справедливої ​​вартості активів плану, скоригованої на величину невизнаних актуарних прибутків та збитків (див. далі опис «коридорного» принципу визнання).

Щоб розрахувати величину зобов'язання щодо планів із встановленими виплатами, моделі оцінки виплат задають оціночні показники (актуарні припущення) демографічних змінних (наприклад, плинність кадрів і рівень смертності) і фінансових змінних (таких як майбутнє підвищення зарплат і витрат на медичне обслуговування). Потім розрахункова сума виплат дисконтується до наведеної вартості з використанням методу прогнозованої умовної одиниці. Ці розрахунки зазвичай здійснюють професійні актуарії.

У компаніях, що здійснюють фондування пенсійних планів із встановленими виплатами, активи плану оцінюються за справедливою вартістю, яка за відсутності ринкових цінрозраховується шляхом дисконтованих грошових потоків. Активи плану жорстко обмежені, і лише ті активи, які відповідають визначенню активу плану, можуть бути зараховані проти зобов'язань пенсійного плану із встановленими виплатами, тобто у бухгалтерському балансі відображається чистий дефіцит (зобов'язання) чи профіцит (актив) пенсійного плану.

Активи плану та зобов'язання за пенсійним планом із встановленими виплатами переоцінюються на кожну звітну дату. У звіті про прибутки та збитки відображається зміна у сумі профіциту або дефіциту, за винятком інформації про внески до плану та виплат, зроблених у рамках плану, а також про об'єднання бізнесу та переоцінку прибутку та збитку. Переоцінка прибутку та збитків включає актуарні прибутки та збитки, доходи за активами плану (за вирахуванням сум, що входять до складу чистих відсотків за чистим зобов'язанням або активом у рамках плану із встановленими виплатами) та будь-яка зміна впливу граничної величини активів (за винятком сум у складі чистих відсотків за чистим зобов'язанням або активом у рамках плану із встановленими виплатами). Результати переоцінки визнаються у складі іншого сукупного доходу.

Величина пенсійної витрати (доходу), що підлягає визнанню у складі прибутку або збитку, складається з наступних компонентів (за винятком випадків, коли потрібне або дозволяється їх включення у вартість активів):

• вартість послуг (наведена вартість винагороди, заробленої діючими працівниками за поточний період);
• чисті витрати за відсотками (відновлення дисконту за зобов'язаннями встановлених виплат та очікуваний дохід від активів плану).

Вартість послуг включає «вартість поточних послуг», яка є збільшенням наведеної вартості зобов'язання за планом із встановленими виплатами в результаті послуг працівників у поточному періоді, «вартість минулих послуг» (відповідно до визначення нижче і включаючи будь-який прибуток або будь-який збиток внаслідок секвестру ), а також будь-який прибуток або будь-який збиток за розрахунками.

Чисті відсотки за чистим зобов'язанням (активом) у рамках плану із встановленими виплатами визначаються як «зміна чистого зобов'язання (активу) за планом із встановленими виплатами за період, що виникає з плином часу» (МСФЗ 19, п. 8). Чиста процентна витрата може розглядатися як сума очікуваних процентних доходів за активами плану, процентних витрат за зобов'язаннями в рамках плану з встановленими виплатами (що становлять відновлення дисконту за зобов'язаннями в рамках плану) та процентів, пов'язаних із впливом граничної величини активів (МСФЗ 19, п. 19). 124).

Чисті відсотки по чистому зобов'язанню (активу) у межах плану із встановленими виплатами розраховуються шляхом множення суми чистого зобов'язання (активу) у межах плану із встановленими виплатами на ставку дисконтування. При цьому будуть використовуватися ті значення, які були встановлені на початок річного звітного періоду, з урахуванням будь-яких змін у чистому зобов'язанні (активі) у рамках плану із встановленими виплатами, що відбулися протягом періоду внаслідок здійснених внесків та платежів (МСФЗ 19, п. 123). ).

Ставка дисконтування, яка застосовується до будь-якого фінансового року, є відповідною ставкою дохідності за високоякісними корпоративними облігаціями (або ставкою дохідності за державними облігаціями у відповідних випадках). Можна вважати, що чисті відсотки за чистим зобов'язанням (активом) у рамках плану із встановленими виплатами включають очікувані відсоткові доходи за активами плану.

Вартість минулих послуг є зміною наведеної вартості зобов'язання в рамках плану зі встановленими виплатами у зв'язку з послугами працівників, наданими в попередні періоди, що виникає в результаті змін у плані (введення, скасування або зміна плану зі встановленими виплатами) або секвестру (істотне скорочення числа працівників , включених у план). Як правило, вартість минулих послуг повинна відображатись у складі витрат у разі внесення поправок до плану або в результаті секвестру. Прибуток чи збиток за розрахунками визнається у звіті про прибутки та збитки під час проведення розрахунків.

Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 14 «МСФЗ (IAS) 19 «Гранична величина активу пенсійного плану з встановленими виплатами, мінімальні вимоги до фінансування та їх взаємозв'язок» містить посібник з оцінки суми, яка може бути відображена як актив, коли активи плану перевищують зобов'язання рамках плану із встановленими виплатами, у результаті виникає чистий профіцит. У Роз'ясненні також пояснюється, який вплив може вплинути на актив чи зобов'язання законодавчу чи договірну вимогу щодо мінімального розміру фінансування.

Виплати на основі акцій – МСФЗ (IFRS) 2

МСФЗ 2 застосовується до всіх договорів з виплат, що ґрунтуються на акціях. Договір з виплат, заснованих на акціях, має таке визначення: «договір між компанією (або іншою компанією групи, або будь-яким акціонером будь-якої компанії групи) та іншою стороною (у тому числі співробітником), який надає іншій стороні право отримувати:

• кошти або інші активи компанії в сумі, розмір якої встановлюється на основі ціни (або вартості) пайових інструментів (у тому числі акцій або опціонів на акції) компанії або іншої компанії групи, а також
• пайові інструменти (у тому числі акції або опціони на акції) компанії або іншої компанії групи».

Виплати, що ґрунтуються на акціях, найбільш широко застосовуються у програмах заохочення працівників, таких як опціони на акції. Крім того, компанії таким чином можуть оплачувати інші витрати (наприклад, послуги професійних консультантів) та придбання активів.

Принцип оцінки МСФЗ 2 заснований на справедливій вартості інструментів, що використовуються в операції. Як оцінка, так і облік винагород може представляти труднощі через необхідність застосовувати складні моделі розрахунку справедливої ​​вартості опціонів, а також різноманітність і складність планів виплат. Крім того, стандарт вимагає розкривати великий обсяг інформації. Сума чистого прибутку компанії зазвичай зменшується в результаті застосування стандарту, особливо у компаній, які широко застосовують виплати, засновані на акціях, як частину своєї стратегії винагороди працівників.

Виплати, засновані на акціях, визнаються як витрати (активи) протягом періоду, в якому мають бути виконані всі зазначені умови переходу за угодою про платеж, заснований на акціях (так званий період переходу). Виплати, засновані на акціях, з розрахунком пайовими інструментами вимірюються за справедливою вартістю на дату надання права на виплату для обліку винагороди працівників, а якщо сторони, які беруть участь у угоді, не є працівниками компанії, – за справедливою вартістю на дату визнання отриманих активів та послуг. Якщо справедлива вартість отриманих товарів або послуг не може бути надійно оцінена (наприклад, якщо йдеться про оплату послуг працівників або у разі обставин, що перешкоджають точної ідентифікації товарів та послуг), компанія відображає активи та послуги за справедливою вартістю наданих пайових інструментів. Додатково керівництво має враховувати, чи були отримані чи очікувані до отримання будь-які неідентифіковані товари та послуги, оскільки вони також повинні бути виміряні відповідно до МСФЗ (IFRS) 2. Виплати, засновані на акціях з розрахунком пайовими інструментами, не підлягають переоцінці після того , як визначено справедливу ціну на дату наділення правом.

Облік виплат, заснованих на акціях з розрахунком грошовими коштами, проводиться інакше: компанія повинна вимірювати таку винагороду за справедливою вартістю взятого він зобов'язання.

Зобов'язання переоцінюється за його поточною справедливою вартістю на кожну звітну дату та на дату виконання, при цьому зміни справедливої ​​вартості відображаються у звіті про прибутки та збитки.

Податки на прибуток - МСФЗ (IAS) 12

МСБО 12 розглядає лише питання, пов'язані з податком на прибуток, включаючи поточні податкові нарахування та відстрочений податок. Витрата за період з поточного податку на прибуток визначається оподатковуваним доходом і прийнятими у зменшення бази оподаткування витратами, які будуть відображені в податковій декларації за поточний рік. Компанія визнає у бухгалтерському балансі заборгованість щодо поточних витрат з податку на прибуток за поточний та попередній періоди в межах неоплаченої суми. Переплата поточного податку відбивається компанією у складі активів.

Поточні податкові активи та зобов'язання визначаються тією сумою, яку, за оцінкою керівництва, належить сплатити на адресу податкових органівабо відшкодувати з бюджету відповідно до чинних або по суті чинних податкових ставок та законодавчих норм. Податки до сплати, розраховані від бази оподаткування, рідко збігаються з витратами з податку на прибуток, розрахованими на основі бухгалтерського прибутку до оподаткування. Невідповідності виникають, наприклад, через те, що критерії визнання статей доходів та видатків, викладені в МСФЗ, відрізняються від підходу податкового законодавства до цих статей.

Облік відстрочених податків покликаний усунути дані невідповідності. Відкладені податки визначаються тимчасовими різницями між податковою базою активу чи зобов'язання та його балансовою вартістю у фінансовій звітності. Наприклад, якщо проведено позитивну переоцінку майна і цей актив не було продано, виникає тимчасова різниця (балансова вартість активу у фінансовій звітності перевищує вартість придбання, яка є податковою базою за даним активом), що є підставою для нарахування відкладеного податкового зобов'язання.

Відкладений податок визнається в повному обсязі за всіма тимчасовими різницями, що виникають між податковою базою активів та зобов'язань та їх балансовою вартістю, відображеною у фінансовій звітності, за винятком випадків, коли тимчасові різниці виникають унаслідок:

• первісного визнання гудвілу (тільки для відстрочених податкових зобов'язань);
• не впливає ні на бухгалтерський, ні на оподатковуваний прибуток початкового визнання активу (або зобов'язання) щодо операції, що не є об'єднанням бізнесу;
• інвестування в дочірні компанії, філії, асоційовані та спільні підприємства (за дотримання певних умов).

Відстрочені податкові активи та зобов'язання розраховуються згідно з податковими ставками, застосування яких очікується в період реалізації відповідного активу або погашення зобов'язання, на підставі податкових ставок (та податкового законодавства), що діяли на звітну дату або прийняті по суті на той момент. Дисконтування відстрочених податкових активів та зобов'язань не допускається.

Оцінка відстрочених податкових зобов'язань та відстрочених податкових активів, як правило, повинна відображати податкові наслідки, які виникли б залежно від способу, за допомогою якого підприємство передбачає відшкодувати або погасити балансову вартість цих активів та зобов'язань на кінець звітного періоду. Передбачуваним способом відшкодування вартості земельних ділянок із необмеженим строком корисного використання є операція продажу. За іншими активами спосіб, за допомогою якого підприємство передбачає відшкодування балансової вартості активу (шляхом використання, продажу або їх комбінації), розглядається на кожну звітну дату. Якщо відкладене податкове зобов'язання або відкладений податковий актив виникає в результаті інвестиційного майна, яке оцінюється з використанням моделі справедливої ​​вартості відповідно до МСФЗ (IAS) 40, існує спростуване припущення про те, що балансова вартість інвестиційного майна буде відшкодовуватися через продаж.

Керівництво визнає відстрочені податкові активи по віднімається тимчасових різницях лише тією мірою, як і існує висока ймовірність отримання у майбутньому оподатковуваного прибутку, яка може бути зменшена у сумі цих тимчасових різниць. Це ж правило застосовується до відстрочених податкових активів щодо перенесення на майбутнє податкових збитків.

Поточний та відкладений податок на прибуток визнаються у складі прибутку та збитку за період, крім випадків, коли податок виникає внаслідок придбання бізнесу чи операції, що враховується за межами прибутку чи збитку, у складі іншого сукупного доходу або безпосередньо у складі капіталу у поточному чи іншому звітному періоді . Нарахування податку, пов'язане, наприклад, зі зміною податкових ставок або податкового законодавства, переглядом ймовірності відшкодування відкладених податкових активів або змінами в очікуваному способі відшкодування активів, відноситься на рахунок прибутків та збитків, за винятком випадків, коли зазначене нарахування пов'язане з операціями минулих періодів, раніше відображеними на рахунках капіталу.

Прибуток на акцію – МСФЗ (IAS) 33

Прибуток на акцію – показник, який часто використовують фінансові аналітики, інвестори та інші особи для оцінки прибутковості компанії та вартості її акцій. Прибуток на акцію, як правило, розраховується стосовно звичайних акцій компанії. Таким чином, прибуток, що припадає на власників звичайних акцій, визначається шляхом віднімання з чистого прибутку її частини, що припадає на власників пайових інструментів вищого (привілейованого) рівня.

Компанія, звичайні акції якої вільно звертаються над ринком, повинна розкривати як базову, і розбавлений прибуток на акцію в індивідуальної фінансової звітності чи консолідованої фінансової звітності, якщо вона є материнської компанією. Крім того, юридичні особи, які подають або перебувають у процесі подання фінансової звітності на розгляд комісії з цінних паперівабо іншого регулюючого органу з метою емісії звичайних акцій (тобто не з метою закритого розміщення) також повинні дотримуватися вимог МСФЗ (IAS) 33.

Базовий прибуток на акцію розраховується шляхом поділу прибутку (збитку) за період, що припадає на акціонерів вищої материнської компанії, на середньозважену кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу (з урахуванням поправки на преміальний розподіл додаткових акцій між акціонерами та бонусну складову у випуску акцій на пільгових умовах ).

Розбавлений прибуток на акцію розраховується шляхом коригування прибутку (збитку) та середньозваженої кількості звичайних акцій на розбавляючий ефект від конвертації потенційних звичайних акцій. Потенційні звичайні акції – це фінансові інструменти та інші контрактні зобов'язання, які можуть призвести до випуску звичайних акцій, наприклад конвертовані облігації та опціони (включаючи опціони працівникам).

Показники базового та розбавленого прибутку на акцію як у цілому по компанії, так і окремо по діяльності, що продовжується, однаково розкриваються у звіті про сукупний доход (або у звіті про прибутки і збитки, якщо компанія представляє такий звіт окремо) для кожної категорії звичайних акцій. Прибуток на акцію з припиненої діяльності розкривається окремим рядком у тих самих формах звітів чи примітках.

Баланс із примітками

Нематеріальні активи – МСФЗ (IAS) 38

Нематеріальний актив – це немонетарний актив, що ідентифікується, не має фізичної форми. Вимога ідентифікованості дотримується, коли нематеріальний актив є відокремленим (тобто коли його можна продати, передати або захистити ліцензією) або коли він є наслідком договірних чи інших юридичних прав.

Окремо придбані нематеріальні активи

Окремо придбані нематеріальні активи спочатку визнаються за собівартістю. Собівартість є ціною купівлі активу, включаючи імпортні мита і невозмещаемые податки купівлю, і навіть будь-які прямі витрати на підготовку активу до використання за призначенням. Вважається, що ціна купівлі окремо придбаного нематеріального активу відображає очікування ринку щодо майбутніх економічних вигод, які можна отримати від активу.

Самостійно створені нематеріальні активи

Процес створення нематеріального активу включає стадію досліджень та стадію розробки. Стадія досліджень не призводить до визнання нематеріальних активів у фінансовій звітності. Нематеріальні активи, що виникають на стадії розробки, визнаються, коли компанія одночасно може продемонструвати таке:

• Технічну здійсненність розробки
• свій намір завершити розробку;
• здатність використовувати чи продати нематеріальний актив;
• те, яким чином нематеріальний актив створюватиме ймовірні майбутні економічні вигоди (наприклад, наявність ринку для продукції, що виробляється за допомогою нематеріального активу, або для самого нематеріального активу);
• наявність ресурсів для завершення розробок;
• свою здатність надійно оцінити видатки розробки.

Усі витрати, списані на витрати на стадії досліджень або стадії розробки, не можуть бути відновлені для включення у вартість нематеріального активу пізніше, коли проект відповідатиме критеріям визнання нематеріального активу. У багатьох випадках витрати не можуть бути віднесені на вартість будь-якого активу та підлягають списанню на витрати у міру виникнення. Не відповідають критеріям визнання активу витрати, пов'язані із запуском діяльності, та витрати на маркетинг. Витрати створення брендів, баз даних клієнтів, найменувань друкованих видань і рубрик у яких і власне гудвілу також підлягають прийняттю до обліку як нематеріального активу.

Нематеріальні активи, придбані внаслідок об'єднання бізнесу

Якщо нематеріальний актив купується в ході об'єднання бізнесу, вважається, що відповідність критеріям визнання, внаслідок чого нематеріальний актив буде визнаний при початковому обліку об'єднання бізнесу незалежно від того, був він раніше визнаний у фінансовій звітності компанії, що купується, чи ні.

Оцінка нематеріальних активів після первісного визнання

Нематеріальні активи амортизуються, крім активів з невизначеним терміном корисного використання. Амортизаційні відрахування нараховуються на систематичній основі протягом строку корисного використання активу. Термін корисного використання нематеріального активу є невизначеним, якщо аналіз усіх відповідних факторів вказує на відсутність доступних для огляду обмежень періоду, протягом якого, як очікується, цей актив створюватиме для підприємства чистий приплив коштів.

Нематеріальні активи з обмеженим терміном корисного використання тестуються щодо знецінення лише за наявності ознак можливого знецінення. Нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання та нематеріальні активи, що ще не доступні для використання, тестуються на предмет знецінення щонайменше щорічно, а також за наявності ознак можливого знецінення.

Основні засоби – МСФЗ (IAS) 16

Об'єкт основних засобів визнається активом, коли можна надійно виміряти його собівартість і можливість отримання компанією майбутніх економічних вигод, що з ним, висока. При первісному визнанні кошти вимірюються за собівартістю. Собівартість складається зі справедливої ​​вартості сплаченої за об'єкт винагороди, що купується (за вирахуванням будь-яких торгових знижок і відшкодувань) і будь-яких прямих витрат на приведення об'єкта в стан, придатний для експлуатації (включаючи імпортні мита та невідшкодовані податки на купівлю).

Прямі витрати, що стосуються придбання об'єкта основних засобів, включають витрати на підготовку майданчика, доставку, встановлення та складання, вартість технічного нагляду та юридичного супроводу угоди, а також розрахункову суму витрат на обов'язкові демонтаж та утилізацію об'єкта основних засобів та рекультивацію промислового майданчика (у тому ступеня, у якому під такі витрати створюється оцінний резерв). Основні кошти (послідовно в межах кожного класу) можуть враховуватися або за первісною вартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від знецінення (модель обліку за фактичними витратами), або за переоціненою вартістю за вирахуванням накопиченої в подальшому амортизації та збитків від знецінення (модель обліку переоцінці). Вартість основних засобів, що амортизується, що представляє первісну вартість об'єкта за вирахуванням розрахункової оцінки його ліквідаційної вартості, списується систематично протягом строку корисного використання.

Наступні витрати, пов'язані з об'єктом основних засобів, включаються до балансової вартості активу, якщо вони задовольняють загальні критерії визнання.

До складу об'єкта основних засобів можуть входити компоненти із різними термінами корисного використання. Амортизаційні відрахування розраховуються з урахуванням терміну корисного використання кожного компонента. У разі заміни одного з компонентів замінний компонент включається до балансової вартості активу в тій мірі, в якій він задовольняє критеріям визнання активу, і одночасно в межах балансової вартості компонентів, що замінюються, відображається часткове вибуття.

Витрати на технічне обслуговуваннята капітальний ремонт об'єктів основних засобів, який проводиться регулярно протягом усього терміну корисного використання об'єкта, включаються до балансової вартості об'єкта основних засобів (в тій мірі, якою вони задовольняють критеріям визнання) та амортизуються у проміжках між ними.

КРМФО опублікував Роз'яснення (IFRIC) 18 «Передача активів від клієнтів», яке вносить ясність до порядку обліку домовленостей із клієнтами щодо передачі об'єктів основних засобів виконавцю як умову безстрокового надання послуг.

Витрати на позики

Відповідно до МСФЗ (IAS) 23 «Витрати на позики» підприємства повинні капіталізувати витрати на позики, які безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу, що підлягає капіталізації.

Інвестиційне майно – МСФЗ (IAS) 40

Для цілей фінансової звітності певні об'єкти нерухомості класифікуються як інвестиційне майно відповідно до МСФЗ (IAS) 40 «Інвестиційне майно», оскільки характеристики такого майна значно відрізняються від характеристик майна, яке використовується власником. Для користувачів фінансової звітності важливою є поточна вартість такого майна та його зміни за період.

Інвестиційне майно – це нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або і те, й інше), що знаходиться у володінні з метою отримання орендних платежів та/або приросту вартості капіталу. Все інше майно враховується відповідно до:

• МСФЗ (IAS) 16 «Основні засоби» як основні засоби, якщо ці активи використовуються у виробництві товарів та послуг, або
• МСФЗ (IAS) 2 «Запаси» як запаси, якщо активи призначені для продажу в порядку звичайної діяльності компанії.

При первісному визнанні об'єкт інвестиційного майна оцінюється за фактичними витратами. Після початкового визнання інвестиційного майна, керівництво може вибрати в обліковій політиці модель обліку за справедливою вартістю або модель обліку за фактичними витратами. Обрана облікова політика застосовується послідовно до всіх об'єктів інвестиційного майна підприємства.

Якщо підприємство обирає облік за справедливою вартістю, то у процесі будівництва чи забудови інвестиційна власність оцінюється за справедливою вартістю, якщо така вартість може бути надійно визначена; в іншому випадку інвестиційна власність враховується за фактичними витратами.

Справедлива вартість – це ціна, яка була б отримана при продажу активу або сплачена при передачі зобов'язання в результаті угоди, що здійснюється на організованому ринку між учасниками ринку на дату оцінки. Посібник з оцінки справедливої ​​вартості наводиться у МСФЗ 13 «Оцінка справедливої ​​вартості».

Зміни справедливої ​​вартості відбиваються на рахунку прибутків та збитків того періоду, в якому вони виникли. Модель обліку за фактичними витратами передбачає облік інвестиційного майна за вартістю його придбання за вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від знецінення (якщо є), що відповідає правилам обліку основних засобів. Інформація про справедливу вартість такого майна розкривається у примітках.

Знецінення активів – МСФЗ (IAS) 36

Майже всі активи – оборотні та необоротні – підлягають тестуванню на можливе знецінення. Мета тестування полягає в тому, щоб переконатися, що їхня балансова вартість не завищена. Основний принцип визнання знецінення полягає в тому, що балансова вартість активу не може перевищувати його вартість, що відшкодовується.

Вартість, що відшкодовується, визначається як найбільша з двох величин: справедливої ​​вартості активу за вирахуванням витрат на продаж і цінності використання. Справедлива вартість за вирахуванням витрат на продаж - це ціна, яка була б отримана при продажу активу в результаті угоди між учасниками ринку, на дату оцінки за вирахуванням витрат на вибуття. Посібник з оцінки справедливої ​​вартості представлений у МСФЗ (IFRS) 13 «Оцінка справедливої ​​вартості». Для визначення цінності використання керівництву необхідно оцінити майбутні грошові потоки до оподаткування, очікувані від використання активу, та дисконтувати їх з використанням ставки дисконтування до оподаткування, яка повинна відображати поточні ринкові оцінки тимчасової вартості грошей та ризики, характерні для активу.

Усі активи підлягають тестуванню на можливе знецінення за ознак останнього. Деякі активи (гудвіл, нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання та нематеріальні активи, які ще не доступні для використання) підлягають обов'язковому щорічному тестуванню на знецінення навіть за відсутності його ознак.

При розгляді можливості знецінення активів аналізуються як зовнішні ознаки можливого знецінення (наприклад, значні несприятливі для компанії зміни у сфері технологій, в економічних умовах чи законодавстві або підвищення процентних ставок на фінансовому ринку), так і внутрішні (наприклад, ознаки морального старіння чи фізичних ушкоджень активу або дані управлінського обліку про наявне місце або очікуване погіршення економічних показників активу).

Вартість, що відшкодовується, повинна розраховуватися для окремих активів. Однак активи вкрай рідко генерують потоки коштів незалежно від інших активів, тому в більшості випадків тестування на знецінення проводиться щодо груп активів, які називаються одиницями, що генерують кошти. Одиниця, що генерує кошти, визначається як найменша ідентифікована група активів, яка генерує приплив коштів, значною мірою незалежний від грошових потоків, що генеруються іншими активами.

Балансова вартість активу порівнюється з відшкодовуваною вартістю. Актив або генерує кошти одиниця вважаються такими, що знецінилися, коли балансова вартість перевищує відшкодовувану вартість. Сума такого перевищення (сума знецінення) зменшує вартість активу або розподіляється між активами одиниці, що генерує кошти; збиток від знецінення визнається на рахунку прибутків та збитків.

Гудвіл, визнаний при початковому обліку об'єднання бізнесу, розподіляється між одиницями або їх групами, що генерують кошти, які, як очікується, можуть отримати вигоду від об'єднання. Однак найбільшою групою одиниць, що генерують кошти, щодо якої допускається тестування гудвілу на предмет знецінення, є операційний сегмент до об'єднання у звітні сегменти.

Оренда – МСФЗ (IAS) 17

Договір оренди надає одній стороні (орендареві) право користування активом протягом узгодженого періоду в обмін на орендну плату на користь орендодавця. Оренда є важливим джерелом середньострокового та довгострокового фінансування. Облік договорів оренди може вплинути на фінансову звітність як орендаря, і орендодавця.

Розрізняють фінансову та операційну оренду залежно від того, які ризики та вигоди переходять до орендаря. При фінансовій оренді до орендаря переходять усі значні ризики та вигоди, пов'язані з володінням об'єктом оренди. Оренда, яка не підпадає під критерії фінансової, є операційною орендою. Класифікація оренди визначається на момент первісного визнання її в обліку. У разі оренди будівель оренда земельної ділянки та оренда власне будівлі розглядаються у МСФЗ окремо.

При фінансовій оренді орендар визнає майно, що орендується, як свій актив і визнає відповідне зобов'язання з виплати орендних платежів. На майно, що орендується, нараховується амортизація.

Орендар визнає здане у фінансову оренду майно як дебіторську заборгованість. Дебіторська заборгованість визнається в сумі, що дорівнює величині чистих інвестицій в оренду, тобто в сумі очікуваних для отримання мінімальних орендних платежів, дисконтованих за внутрішньою ставкою прибутковості оренди, і негарантованої залишкової вартості об'єкта оренди, що належить орендодавцю.

При операційній оренді орендар не визнає активу (і зобов'язання) своєму балансі, а орендні платежі, зазвичай, відбиває на рахунку прибутків і збитків, розподіляючи їх рівномірно протягом терміну аренды. Орендодавець продовжує визнавати зданий в оренду актив та амортизувати його. Орендні надходження є доходом орендодавця й у випадку відбиваються з його рахунку прибутків і збитків поступово протягом терміну аренды. Пов'язані операції, мають юридичну форму оренди, враховуються з їх економічного змісту.

Наприклад, операції продажу зі зворотною орендою, коли продавець продовжує користуватися активом, не будуть орендою за своєю суттю, якщо продавець зберігає за собою значні ризики та вигоди, пов'язані з володінням активом, тобто по суті ті ж права, що і до проведення операції.

Сутність таких угод полягає у наданні фінансування продавцю-орендарю під гарантії права власності на актив.

І навпаки, деякі операції, які не мають юридичної форми оренди, є нею по суті, якщо (як говориться в Роз'ясненні КРМФО (IFRIC) 4) виконання договірних зобов'язань однієї зі сторін пов'язане з використанням цієї сторони конкретного активу, який контрагент може контролювати фізично чи економічно .

Запаси – МСФЗ (IAS) 2

Запаси спочатку визнаються за найменшою з двох величин: собівартістю та чистою ціною продажу. Собівартість запасів включає імпортне мито, невідшкодовані податки, витрати на транспортування, навантаження-розвантаження та інші витрати, що безпосередньо відносяться до придбання запасів, за винятком будь-яких торгових знижок та відшкодувань. Чиста ціна продажу - це розрахункова ціна продажу в ході звичайної діяльності за вирахуванням розрахункових витрат на завершення виробництва та розрахункових витрат з продажу.

Відповідно до МСБО 2 «Запаси» вартість запасів, що не є взаємозамінними, а також тих запасів, які були виділені на конкретне замовлення, повинна визначатися для кожної одиниці таких запасів. Вартість всіх інших запасів визначається за формулою ФІФО "перше надходження - перша відпустка" (first-in, first-out, FIFO) або за формулою середньозваженої вартості. Використання формули ЛІФО «останнє надходження – перша відпустка» (last-in, first-out, LIFO) не допускається. Компанія повинна використовувати одну й ту саму формулу розрахунку вартості для всіх однотипних за характером та сферою застосування запасів. Використання іншої формули розрахунку вартості може бути виправданим у тих випадках, коли запаси мають різну природу або застосовуються компанією у різних сферах діяльності. Вибрана формула розрахунку вартості застосовується послідовно від періоду до періоду.

Резерви, умовні зобов'язання та умовні активи – МСФЗ (IAS) 37

Зобов'язання (для цілей визнання у фінансовій звітності) – це «існуюче зобов'язання компанії, що виникає з минулих подій, врегулювання якого, як очікується, призведе до вибуття з компанії ресурсів, що містять економічні вигоди». Резерви входять у поняття зобов'язання та визначаються як «зобов'язання з невизначеним терміном виконання або зобов'язання невизначеної величини».

Визнання та початковий вимір

Резерв повинен визнаватись, коли компанія має існуюче зобов'язання щодо передачі економічних вигод, що виникло внаслідок якоїсь минулої події, та висока ймовірність вибуття ресурсів, що містять економічні вигоди (скоріше матиме місце, ніж ні), для врегулювання такого зобов'язання; у своїй його величина то, можливо надійно оцінена.

Сума, визнана як оцінний резерв, повинна бути найкращою розрахунковою оцінкою витрат, необхідних для врегулювання існуючого зобов'язання на звітну дату, у розмірі очікуваних обсягів коштів, необхідних для погашення зобов'язання та наведених (дисконтованих) з урахуванням впливу тимчасової вартості грошей.

Існуюче зобов'язання виникає в результаті настання так званої події, що зобов'язує, і може мати форму юридичного або добровільно прийнятого зобов'язання. Подія, що зобов'язує, ставить компанію в положення, коли вона не має іншого вибору, крім виконання зобов'язання, викликаного цією подією. Якщо компанія може уникнути майбутніх витрат у результаті своїх майбутніх дій, така компанія не має існуючих зобов'язань і нарахування резерву не вимагається. Також компанія не може визнавати оцінний резерв лише на підставі свого наміру зазнати витрат коли-небудь у майбутньому. Оціночні резерви не визнаються щодо очікуваних майбутніх операційних збитків, якщо тільки ці збитки не пов'язані з обтяжливим договором.

Для визнання оцінного резерву необов'язково чекати, коли зобов'язання компанії набудуть форми «юридичного» зобов'язання. Компанія може мати практику, що склалася в минулі роки, яка вказує іншим сторонам на те, що компанія приймає на себе певні обов'язки, і яка вже сформувала у цих сторін обґрунтоване очікування того, що компанія виконує прийняті зобов'язання (це означає, що компанія має добровільно прийняте на себе зобов'язання).

Якщо компанія відповідає за договором, який є для неї обтяжливим (неминучі витрати на виконання зобов'язань за договором перевищують очікувані від виконання договору економічні вигоди), існуюче зобов'язання за таким договором визнається як оцінний резерв. До створення окремого оцінного резерву компанія визнає збитки від знецінення будь-яких пов'язаних із обтяжливим договором активів.

Резерви на реструктуризацію

Спеціальні вимоги передбачені щодо створення оціночних резервів щодо витрат на реструктуризацію. Оціночний резерв створюється тільки в тому випадку, якщо: a) є докладний офіційно прийнятий план реструктуризації, що визначає основні параметри реструктуризації, і б) підприємство, розпочавши виконання плану реструктуризації або довівши його основні положення до всіх сторін, що ним зачіпаються, створило у них обґрунтовані очікування, що підприємство проведе реструктуризацію. План реструктуризації не створює існуючого зобов'язання на звітну дату, якщо його оголошено після цієї дати, навіть якщо оголошення відбулося до затвердження фінансової звітності. У компанії не виникає будь-якого зобов'язання з продажу частини бізнесу доти, поки компанія не буде зобов'язана зробити такий продаж, тобто до укладення угоди про продаж, що має обов'язкову силу.

У суму оцінного резерву включаються лише прямі витрати, неминуче пов'язані з реструктуризацією. Не підлягають резервуванню витрати, пов'язані з діяльністю компанії, що триває. Доходи від очікуваного вибуття активів під час вимірювання оцінного резерву на реструктуризацію не враховуються.

Відшкодування

Оціночний резерв та очікувана сума відображаються окремо як зобов'язання та актив відповідно. Однак актив визнається тільки в тому випадку, якщо вважається практично безперечним, що відшкодування буде отримано у разі виконання компанією свого обов'язку, при цьому сума відшкодування, що визнана, не повинна перевищувати суму оцінного резерву. Сума очікуваного відшкодування має бути розкрита. Подання цієї статті на зменшення відшкодованого зобов'язання дозволено лише у звіті про прибутки та збитки.

Подальша оцінка

На кожну звітну дату керівництво має переглядати величину оцінного резерву, ґрунтуючись на найкращій станом на звітну дату оцінці витрат, необхідних для врегулювання існуючого зобов'язання на звітну дату. Збільшення балансової вартості оцінного резерву, що відбиває протягом часу (як наслідок застосування ставки дисконтування), визнається витратою за відсотками.

Умовні зобов'язання

Умовні зобов'язання є можливими обов'язками, наявність яких буде підтверджено лише наступом або ненастанням невизначених майбутніх подій, що не під контролем компанії, або існуючі обов'язки, оціночні резерви за якими не визнаються, оскільки: a) не видається ймовірним, що для виконання цих обов'язків потрібно вибуття ресурсів, що містять економічні вигоди; або б) величина зобов'язання не може бути надійно виміряна.

Умовні зобов'язання не визнаються у фінансовій звітності. Інформація про умовні зобов'язання розкривається у примітках до фінансової звітності (включаючи розрахункову оцінку їхнього потенційного впливу на фінансові показники та ознаки невизначеності щодо величини або часу можливого вибуття ресурсів), за винятком випадків, коли можливість вибуття ресурсів дуже невелика.

Умовні активи

Умовні активи є можливими активами, наявність яких буде підтверджено лише настанням або ненастанням невизначених майбутніх подій, які не під контролем компанії. Умовні активи не визнаються у фінансовій звітності.

У разі коли отримання доходу є практично безперечним, відповідний актив не відноситься до умовних активів і його визнання доречне.

Інформація про умовні активи розкривається у примітках до фінансової звітності (включаючи розрахункову оцінку їхнього потенційного впливу на фінансові показники), якщо ймовірність припливу економічних вигод велика.

Події після закінчення звітного періоду – МСФЗ (IAS) 10

Для складання фінансової звітності компаніям, як правило, потрібен час, який складає проміжок між звітною датою та датою затвердження фінансової звітності до випуску. У зв'язку з цим виникає питання про те, якою мірою слід відображати у фінансовій звітності події, що відбулися в проміжку між звітною датою та датою затвердження фінансової звітності (тобто події після закінчення звітного періоду).

Події після закінчення звітного періоду є коригуючими подіями, або подіями, що не вимагають коригування. Так звані події, що коригують, надають додаткові докази щодо умов, що існували на звітну дату, наприклад визначення після закінчення звітного року суми винагороди за активи, продані до кінця цього року. Події, що не вимагають коригування, стосуються умов, що виникли після звітної дати, наприклад, оголошення про план припинення діяльності після закінчення звітного року.

Балансова вартість активів та зобов'язань на звітну дату формується з урахуванням коригуючих подій. З іншого боку, поправка має бути зроблено й у разі, коли події після звітної дати вказують на нездатність припущення про безперервність діяльності. У примітках до фінансової звітності повинна розкриватися інформація про значні події після звітної дати, що не потребують коригування, наприклад, таких як випуск акцій або велике придбання бізнесу.

Дивіденди, рекомендовані або оголошені після звітної дати, але до дати затвердження фінансової звітності до випуску, не визнаються зобов'язанням на дату. Інформація про такі дивіденди має розкриватися. Компанія розкриває дату затвердження фінансової звітності до випуску та осіб, які затверджують її випуск. Якщо після випуску звітності власники компанії або інші особи уповноважені вносити зміни до фінансової звітності, цей факт слід розкрити у звітності.

Акціонерний капітал та резерви

Капітал, поряд з активами та зобов'язаннями, є одним із трьох елементів фінансового становища компанії. У Концептуальній основі підготовки та подання фінансової звітності, прийнятої КМСФЗ, капітал визначається як залишкова частка в активах компанії після заліку всіх її зобов'язань. Термін «капітал» (equity) часто використовується як загальна категорія для пайових інструментів компанії та всіх її резервів. У фінансовій звітності капітал може позначатися по-різному: як власний капітал, інвестований акціонерами капітал, статутний капітал та резерви, кошти акціонерів, фонди тощо. Категорія капіталу поєднує компоненти з дуже різними характеристиками. Визначення пайових інструментів для цілей МСФЗ та порядок їх обліку входять до сфери застосування стандарту про фінансові інструменти МСФЗ (IAS) 32 «Фінансові інструменти: подання у фінансовій звітності».

Пайові інструменти (наприклад, звичайні акції, що не підлягають погашенню) зазвичай відображаються у розмірі отриманих ресурсів, що є справедливою вартістю отриманої винагороди за вирахуванням витрат за угодою. Після початкового визнання пайові інструменти не підлягають переоцінці.

До складу резервів включаються нерозподілений прибуток, а також резерви, пов'язані з урахуванням активів за справедливою вартістю, резерви хеджування, резерви переоцінки основних засобів та резерви курсових різниць, а також інші обумовлені нормативними вимогами резерви.

Власні акції, викуплені в акціонерів Викуплені власні акції віднімаються від загальної суми капіталу. Операції купівлі, продажу, випуску чи погашення власних інструментів капіталу компанії не відображаються на рахунку прибутків і збитків.

Неконтролююча частка

Неконтролююча частка (передусім визначувана як «частка меншості») подається у консолідованій фінансовій звітності як окремий компонент капіталу, відмінний від акціонерного капіталу та резервів, що припадають на частку акціонерів материнської компанії.

Розкриття інформації

Нова редакція МСФЗ (IAS) 1 «Подання фінансової звітності» вимагає розкриття різної інформації щодо капіталу. Сюди належить інформація про загальну величину випущеного акціонерного капіталу та резервів, подання звіту про зміни капіталу, інформацію про політику в галузі управління капіталом та інформацію про дивіденди.

Консолідована та окрема фінансова звітність

Консолідована та окрема фінансова звітність – МСФЗ (IAS) 27

Застосовується до компаній у країнах ЄС. Для компаній, що працюють за межами ЄС, див. «Консолідована та окрема фінансова звітність – МСФЗ (IFRS) 10».

МСФЗ (IAS) 27 «Консолідована та окрема фінансова звітність» вимагає складання консолідованої фінансової звітності щодо економічно відокремленої групи компаній (за рідкісним винятком). Консолідуються усі дочірні компанії. Під дочірньою компанією розуміється будь-яка компанія, яка контролюється іншою, материнською по відношенню до неї, компанією. Контроль – це повноваження щодо визначення фінансової та операційної політики компанії з метою отримання вигод від її діяльності. Наявність контролю передбачається, коли інвестор прямо чи опосередковано володіє понад половиною мають право голоси акцій (часткою) об'єкта інвестицій, причому це припущення оспоримо за наявності явних доказів зворотного. Контроль може існувати при володінні менш ніж половиною акцій (часткою) об'єкта інвестицій, що мають право голосу, якщо материнська компанія має повноваження щодо здійснення контролю, наприклад, за допомогою домінуючого положення в раді директорів.

Дочірня компанія включається до консолідованої звітності з дати її придбання, тобто з дати, на яку контроль над чистими активами та діяльністю придбаної компанії фактично переходить до покупця. Консолідована звітність складається таким чином, наче материнська компанія та всі її дочірні компанії були єдиним підприємством. Операції між компаніями групи (наприклад, продаж товарів однієї дочірньої компанії інший) при консолідації виключаються.

Материнська компанія, що має одну або більше дочірніх компаній, представляє консолідовану фінансову звітність, за винятком випадків і виконуються такі умови:

• вона сама є дочірньою компанією (за відсутності заперечень з боку будь-якого акціонера);
• її боргові чи пайові цінні папери не звертаються на відкритому ринку;
• компанія не перебуває у процесі випуску цінних паперів у відкрите звернення;
• материнська компанія сама є дочірньою компанією, а її кінцева чи проміжна материнська компанія публікує консолідовану фінансову звітність МСФЗ.

Не передбачено винятків для груп, частка дочірніх компаній у яких невелика, або у тих випадках, коли деякі дочірні компанії мають відмінний від інших компаній групи рід діяльності.

Починаючи з дня придбання, материнська компанія включає у свій консолідований звіт про сукупний дохід фінансові результати дочірньої компанії та відображає у консолідованому бухгалтерському балансі її активи та зобов'язання, включаючи гудвіл, визнаний при початковому обліку об'єднання бізнесу (див. розділ 25 «Об'єднання бізнесу – МСФЗ ( IFRS) 3»).

В окремій фінансовій звітності материнської компанії інвестиції в дочірні компанії, спільно контрольовані підприємства та залежні компанії повинні відображатися за вартістю придбання або як фінансові активи згідно з МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

Материнська компанія визнає дивіденди, отримані від своєї дочірньої компанії, як дохід в окремій фінансовій звітності, якщо вона має право на отримання дивідендів. Не потрібно встановлювати, чи були виплачені дивіденди з прибутку дочірньої компанії, отриманої до або після придбання. Отримання дивідендів від дочірньої компанії може бути індикатором того, що відповідна інвестиція може бути знецінена, якщо сума дивідендів перевищує загальний сукупний дохід дочірньої компанії за період, коли оголошено дивіденди.

Компанії спеціального призначення

Компанія спеціального призначення (special purpose entity, SPE) являє собою компанію, створену для виконання вузької, чітко визначеної задачі. Така компанія може здійснювати діяльність у заданому порядку таким чином, що після її формування жодна інша сторона не матиме конкретних повноважень щодо прийняття рішень щодо її діяльності.

Материнська компанія консолідує компанії спеціального призначення, якщо суть відносин між материнською компанією та компанією спеціального призначення свідчить про те, що материнська компанія контролює компанію спеціального призначення. Контроль може бути зумовлений порядком діяльності компанії спеціального призначення, заданим під час її створення, або забезпечуватись іншим чином. Вважається, що материнська компанія контролює компанію спеціального призначення, якщо вона піддається більшій частині ризиків і отримує більшу частину вигод, пов'язаних з діяльністю або активами компанії спеціального призначення.

Консолідована фінансова звітність – МСФЗ (IFRS) 10

Принципи консолідованої фінансової звітності викладено у МСФЗ (IFRS) 10 «Консолідована фінансова звітність». МСФЗ (IFRS) 10 визначає єдиний підхід до поняття контролю та замінює принципи контролю та консолідації, прописані в початковій редакції МСФЗ (IAS) 27 «Консолідована та індивідуальна фінансова звітність» та Роз'яснення ПКР (SIC) 12 «Консолідація підприємства спеціального призначення».

У МСФЗ 10 прописані вимоги щодо того, коли підприємство має складати консолідовану фінансову звітність, визначаються принципи контролю, пояснюється, як їх застосовувати, а також роз'яснюються вимоги до обліку та до складання консолідованої фінансової звітності [МСФЗ 10, п 2]. Основний принцип, що лежить в основі нового стандарту, полягає в тому, що контроль існує і консолідація необхідна тільки в тому випадку, якщо інвестор має повноваження щодо об'єкта інвестування, схильний до ризику зміни доходів від своєї участі в об'єкті і може використовувати свої повноваження, щоб вплинути на свої прибутки.

Відповідно до МСФЗ (IAS) 27 контроль визначався як повноваження з управління компанією, відповідно до Роз'яснення ПКР (SIC) 12 – як схильність до ризиків і можливість отримувати доходи. МСФЗ (IFRS) 10 зводить ці дві концепції воєдино в новому визначенні контролю та в концепції схильності до ризику коливань доходів. Основний принцип консолідації залишається без змін і полягає в тому, що консолідоване підприємство подає звітність таким чином, начебто материнська компанія та її дочірні товариства утворюють єдину компанію.

МСФЗ 10 містить посібник з наступних питань, що виникають при визначенні того, хто здійснює контроль над об'єктом інвестицій:

• оцінка мети та структура підприємства – об'єкта інвестицій;
• характер прав – чи є вони реальними правами чи правами захисту
• вплив ризику зміни доходів;
• оцінка прав голосу та потенційних прав голосу;
• чи виступає інвестор у ролі поручителя (принципалу) чи агента, коли реалізує своє право на контроль;
• взаємини між інвесторами і те, який вплив ці взаємини мають на контроль; і
• наявність прав та повноважень лише щодо певних активів.

На деякі компанії новий стандарт вплине, ніж на інші. Для підприємств із нескладною структурою групи процес консолідації не повинен змінитися. Однак зміни можуть торкнутися компаній із складною структурою групи чи структурованих підприємств. З найбільшою мірою ймовірності новий стандарт торкнеться наступних компаній:

• підприємства з домінуючим інвестором, який не володіє більшістю акцій, що голосують, а решта голосів розподілена серед великої кількостіінших акціонерів (фактичний контроль);
• структуровані підприємства, відомі також як компанії спеціального призначення;
• підприємства, які здійснюють емісію чи мають значну кількість потенційних прав голосу.

У складних ситуаціях вплив на аналіз на основі МСФЗ (IFRS) 10 надаватиме конкретні факти та обставини. МСФЗ 10 не містить однозначних критеріїв і при оцінці контролю передбачає розгляд багатьох факторів, таких як існування договірних угод та прав, що належать іншим сторонам. Новий стандарт можна було застосувати достроково, вимога щодо його обов'язкового застосування набула чинності з 1 січня 2013 року (з 1 січня 2014 року в країнах ЄС).

МСФЗ 10 не містить жодних вимог до розкриття інформації у звітності; такі вимоги містяться в МСФЗ (IFRS) 12: цей стандарт значно збільшив кількість необхідних розкриттів. Підприємства, які складають консолідовану звітність, мають спланувати та впровадити процеси та засоби контролю, необхідні в майбутньому для збору інформації. Це може спричинити необхідність попереднього розгляду питань, які стосуються МСФЗ 12, таких як ступінь необхідного розукрупнення.

У жовтні 2012 року Правління КМСФЗ внесло поправки до МСФЗ 10 (набувають чинності з 1 січня 2014 року; не схвалені на дату випуску цієї публікації), пов'язані з підходом інвестиційних компаній до обліку підконтрольних ними підприємств. Компанії, що належать до інвестиційних відповідно до застосовного визначення, звільняються від обов'язку консолідувати контрольовані ними підприємства. У свою чергу, вони повинні відображати ці дочірні товариства в обліку за справедливою вартістю за рахунок прибутків та збитків відповідно до МСФЗ 9

Об'єднання бізнесу – МСФЗ (IFRS) 3

Об'єднання бізнесу – це угода чи подія, під час якого підприємство («покупець») отримує контроль над одним і більше бізнесом. МСФЗ (IAS) 27 визначає контроль як «повноваження щодо визначення фінансової та операційної політики підприємства з метою отримання вигод від його діяльності». (Відповідно до МСФЗ 10, інвестор контролює об'єкт інвестицій, якщо інвестор схильний до ризику зміни доходів або має право на отримання таких змінних доходів від своєї участі в об'єкті інвестицій і може використовувати свої повноваження, щоб вплинути на свої доходи).

Визначаючи, яке з підприємств отримало контроль, слід врахувати низку факторів, таких як частка володіння, контроль за радою директорів та прямі угоди між власниками про розподіл контролюючих функцій. Передбачається, що контроль має місце, якщо підприємству належить понад 50% у капіталі іншого підприємства.

Об'єднання бізнесу може бути структуровано по-різному. Для цілей обліку МСФЗ основна увага приділяється суті операції, а не її юридичній формі. Якщо між залученими до операції сторонами здійснюється ряд угод, розглядається загальний результат серії взаємозалежних угод. Так, будь-яка угода, умови якої в залежності від завершення іншої угоди, може вважатися пов'язаною. Для визначення того, чи повинні операції розглядатися як пов'язані, потрібне професійне судження.

Об'єднання бізнесу, крім угод під загальним контролем, враховуються як придбання. У загальному вигляді облік придбання передбачає такі етапи:

• встановлення покупця (купівельної компанії);
• визначення дати придбання;
• визнання та вимірювання придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань, а також частки участі, що не забезпечує контролю;
• визнання та вимірювання винагороди, що виплачується за придбаний бізнес;
• визнання та вимірювання гудвілу або прибутку від покупки

Ідентифіковані активи (включаючи нематеріальні активи, які раніше не визнавалися), зобов'язання та умовні зобов'язання придбаного бізнесу в загальному випадку відображаються за їх справедливою вартістю. Справедлива вартість визначається на основі угод між незалежними сторонами, при цьому наміри покупця щодо подальшого використання придбаних активів не враховуються. У разі придбання менш як 100% капіталу компанії виділяється частка володіння, що не забезпечує контролю. Частка володіння, що не забезпечує контролю, являє собою частку в капіталі дочірньої компанії, яка не належить прямо або опосередковано материнської компанії консолідованої групи. Покупцеві надано вибір, чи вимірювати частку участі, яка не забезпечує контролю, за її справедливою вартістю або пропорційно вартості чистих активів, що ідентифікуються.

Загальна сума винагороди за угодою включає кошти, їх еквіваленти та справедливу вартість будь-якого іншого відшкодування, що передається. Будь-які фінансові інструменти, випущені як винагорода, оцінюються за справедливою вартістю. Якщо будь-який платіж був відкладений у часі, він дисконтується для відображення його поточної вартості станом на дату придбання, якщо результат дисконтування є суттєвим. Винагорода включає тільки ті суми, які були виплачені продавцю в обмін на контроль над підприємством. Оплата не включає суми, виплачені з метою врегулювання вже існуючих взаємин, платежі, які залежать від майбутніх послуг співробітників, та витрати на придбання.

Виплата відшкодування може частково залежати від будь-яких майбутніх подій або від майбутніх результатів діяльності придбаного бізнесу («умовна винагорода»). Умовна винагорода також відображається за справедливою вартістю на дату придбання бізнесу. Порядок обліку умовної винагороди після первісного відображення на дату придбання бізнесу залежить від його класифікації згідно з МСФЗ (IAS) 32 «Фінансові інструменти: подання інформації» – у складі зобов'язань (у більшості випадків вимірюватиметься за справедливою вартістю на звітну дату з віднесенням змін до справедливої ​​вартості) на рахунок прибутків та збитків) або у складі капіталу (після первісного визнання не підлягає подальшій переоцінці).

Гудвіл відображає майбутні економічні вигоди від тих активів, які не можуть бути індивідуально ідентифіковані та, отже, окремо визнані на балансі. Якщо частка володіння, що не забезпечує контролю, враховується за справедливою вартістю, балансова вартість гудвілу включає і ту його частину, яка відноситься до частки володіння, що не забезпечує контролю. Якщо ж частка володіння, що не забезпечує контролю, враховується пропорційно вартості чистих активів, що ідентифікуються, то балансова вартість гудвілу відображатиме лише частку материнської компанії.

Гудвіл відображається як актив, який тестується на предмет знецінення мінімум щорічно або частіше за наявності ознак можливого знецінення. У поодиноких випадках, наприклад, при купівлі заставного майна за вигідною для покупця ціною, гудвіл, можливо, не виникне, але буде відображено прибуток.

Вибуття дочірніх підприємств, бізнесів та окремих необоротних активів – МСФЗ (IFRS) 5

МСФЗ 5 «Довгострокові активи, призначені для продажу, та припинена діяльність» застосовується, якщо здійснюється або планується будь-який продаж, включаючи розподіл необоротних активів між акціонерами. Критерій «призначені для продажу» в МСФЗ 5 застосовується до необоротних активів (або груп, що вибувають), вартість яких буде відшкодована в основному за допомогою продажу, а не продовження використання в поточній діяльності. Він не застосовується до активів, що виводяться з експлуатації, перебувають у процесі ліквідації чи утилізації. МСФЗ 5 визначає вибувальну групу як групу активів, призначених для одночасного, в ході однієї операції, вибуття за допомогою продажу або інших дій, та зобов'язання, безпосередньо пов'язані з цими активами, які будуть передані в результаті цієї операції.

Довгостроковий актив (або вибувальна група) класифікується як призначений для продажу, якщо він доступний для негайного продажу у своєму поточному стані і такий продаж є найвищим можливим. Високий ступінь ймовірності продажу визначається виконанням наступних умов: є свідоцтва прийнятого на себе керівництвом зобов'язання продати актив, існує активна програма з пошуку покупця та реалізації плану продажу, проводиться активне експонування активу, виставленого на продаж за розумною ціною, завершення операції з продажу очікується протягом 12 місяців з дати класифікації та дії, необхідні для виконання плану, вказують на невисоку ймовірність того, що відбудуться значні зміни у плані або він буде відкладений.

Довгострокові активи (або групи, що вибувають), що класифікуються як призначені для продажу:

• вимірюються за найменшою із двох величин – їх балансовою вартістю та справедливою вартістю за вирахуванням витрат на продаж;
• не амортизуються;
• активи та зобов'язання групи, що вибуває, відображаються окремо в бухгалтерському балансі (не допускається залік між статтями активів та зобов'язань).

Припинена діяльність – це компонент підприємства, який з фінансової та операційної точки зору може бути відділений у фінансовій звітності від решти діяльності підприємства та:

• є окремим значним видом діяльності або географічним районом ведення операцій,
• є частиною єдиного скоординованого плану вибуття окремого значного виду діяльності або великого географічного району ведення операцій або
• є дочірнім підприємством, придбаним виключно з метою подальшого перепродажу.

p align="justify"> Діяльність класифікується як припинена з того моменту, коли досягнуто відповідність її активів критеріям класифікації як призначених для продажу або коли сталося вибуття цієї діяльності з підприємства. Хоча інформація, подана в балансі, не перераховується та не переоцінюється в частині припиненої діяльності, звіт про сукупний доход має бути перерахований за порівняльний період.

Припинена діяльність подається окремо у звіті про прибутки та збитки та у звіті про рух коштів. Додаткові вимоги щодо розкриття інформації про припинену діяльність передбачені для приміток до фінансової звітності.

Датою вибуття дочірньої компанії чи групи, що вибуває, є дата переходу контролю. До консолідованого звіту про прибутки та збитки включаються результати діяльності дочірньої компанії або групи, що вибуває, за весь період до дати вибуття; доходи або збитки від вибуття розраховуються як різниця між (а) сумою балансової вартості чистих активів і гудвілу, що відноситься до вибувної дочірньої компанії або групи, а також сум, накопичених в іншому сукупному доході (наприклад, курсових різниць і резерву під зміну справедливої ​​вартості фінансових активів, наявних для продажу); та (б) виручкою від реалізації активу.

Інвестиції в асоційовані підприємства – МСФЗ (IAS) 28

Відповідно до вимог МСФЗ (IAS) 28 «Інвестиції в асоційовані та спільні підприємства» частки участі в таких підприємствах мають відображатися в обліку за методом пайової участі. Асоційоване підприємство – це підприємство, на діяльність якого інвестор має значний вплив і яке не є ні дочірнім підприємством інвестора, ні його спільним підприємством. Значним впливом вважається право брати участь у ухваленні рішень з питань фінансової та операційної політики об'єкта інвестицій без здійснення контролю за зазначеною політикою.

Передбачається, що інвестор має значний вплив, якщо йому належить 20% прав голосу щодо об'єкта інвестицій. І навпаки, якщо інвестору належить менше ніж 20 відсотків прав голосу щодо об'єкта інвестицій, то передбачається, що інвестор не має значного впливу. Ці припущення можуть бути спростовані, якщо існують переконливі доказизворотного. Переглянутий МСФЗ (IAS) 28 був випущений після публікації МСФЗ (IFRS) 10 «Консолідована фінансова звітність», МСФЗ (IFRS) 11 «Спільна діяльність» та МСФЗ (IFRS) 12 «Розкриття інформації про участь в інших підприємствах» та містить вимогу про облік часткою в спільних підприємствах за методом пайової участі. Спільне підприємство – це спільна діяльність, у межах якої сторони, які здійснюють спільний контроль, мають права чисті активи у межах цієї діяльності. Зазначені поправки застосовуються з 1 січня 2013 р. (для компаній у країнах ЄС – з 1 січня 2014 р.).

Асоційовані та спільні підприємства враховуються за методом пайової участі, за винятком тих випадків, коли вони відповідають критеріям визнання як активи, призначені для продажу, відповідно до МСФЗ (IFRS) 5 «Довгострокові активи, призначені для продажу, та припинена діяльність». Згідно з методом пайової участі інвестиції в асоційоване підприємство спочатку відображаються за вартістю їх придбання. Надалі їх балансова вартість збільшується або знижується частку інвестора у прибутку чи збитку та інших змінах у чистих активах асоційованого підприємства за наступні періоди.

Інвестиції в асоційовані або спільні підприємства відносяться до необоротних активів і надаються одним рядком бухгалтерського балансу (включаючи гудвіл, що виникає при їх придбанні).

Інвестиції в кожне окреме асоційоване або спільне підприємство тестуються як єдиний актив щодо можливого знецінення відповідно до МСФЗ (IAS) 36 «Знецінення активів» за наявності ознак знецінення, наведених у МСФЗ (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

Якщо частка інвестора у збитках асоційованого чи спільного підприємства перевищує балансову вартість його інвестиції, балансова вартість інвестиції в асоційоване підприємство зменшується до нуля. Додаткові збитки не визнаються інвестором, за винятком тих випадків, коли інвестор має зобов'язання з фінансування асоційованого або спільного підприємства або їм було надано гарантію забезпечення асоційованого або спільного підприємства.

В окремій (неконсолідованій) фінансовій звітності інвестора інвестиції в асоційовані або спільні підприємства можуть відображатися за вартістю їх придбання або як фінансові активи згідно з МСБО 39.

Спільні підприємства – МСФЗ (IAS) 31

Для компаній за межами ЄС застосовується МСФЗ (IFRS) 11 «Спільна діяльність». Спільне підприємництво – це договірна угода між двома або більше сторонами, в рамках якої прийняття стратегічних фінансових та операційних рішень потребує одноголосного схвалення сторін, які здійснюють спільний контроль.

Компанія може укласти угоду з іншою стороною про спільне підприємництво (з утворенням або без утворення юридичної особи) з багатьох причин. У простій формі спільне підприємництво не призводить до створення окремого підприємства. Наприклад, «стратегічні спілки», у яких компанії погоджуються взаємодіяти для просування своєї продукції чи послуг, також можуть вважатися спільним підприємництвом. Для визначення наявності стратегічного підприємництва необхідно, передусім, визначити наявність договірних відносин, вкладених у встановлення контролю, між двома чи більше сторонами. Спільне підприємництво поділяється на три категорії:

• спільно контрольовані операції,
• спільно контрольовані активи,
• спільно контрольовані підприємства.

Підхід до бухгалтерського обліку спільного підприємства залежить від категорії, до якої належить.

Спільно контрольовані операції

Спільно контрольована операція передбачає використання активів та інших ресурсів учасників замість створення корпорації, товариства чи іншого підприємства. [МСФЗ (IAS) 31, п. 13].

Учасник спільно контрольованої операції має визнавати у своїй фінансовій звітності:

• активи, які він контролює, та прийняті на себе зобов'язання;
• витрати, що він несе, і частку доходів, що він отримує від продажу товарів чи послуг, вироблених у межах спільного підприємництва.

Спільно контрольовані активи

Деякі види спільного підприємництва передбачають спільний контроль його учасників над одним або декількома активами, внесеними або придбаними для цілей цієї спільної діяльності. Як і у випадку із спільно контрольованими операціями, ці види спільного підприємництва не передбачають установ корпорації, товариства або іншого підприємства. Кожен учасник спільного підприємництва отримує контроль за своєю частиною майбутніх економічних вигод через свою частку у спільно контрольованому активі. [МСФЗ (IAS) 31, пп. 18 та 19].

Щодо своєї частки участі у спільно контрольованих активах учасник діяльності, яка спільно контролює активи, повинен визнавати у своїй фінансовій звітності:

• свою частку спільно контрольованих активів, класифіковану відповідно до характеру цих активів;
• будь-які прийняті ним він зобов'язання;
• свою частку зобов'язань, прийнятих спільно з іншими учасниками спільного підприємництва щодо цього спільного підприємництва;
• будь-який дохід від продажу або використання своєї частки в продукції спільного підприємства, а також частку витрат, понесених спільним підприємством;
• будь-які витрати, понесені ним у зв'язку з наявною у нього часткою участі у цьому спільному підприємництві.

Спільно контрольовані підприємства

Спільно контрольоване підприємство - це вид спільного підприємництва, який передбачає створення окремого підприємства, наприклад, корпорації чи товариства. Учасники передають активи або капітал у спільно контрольоване підприємство в обмін на частку участі в ньому і, як правило, призначають членів правління або керуючого комітету для здійснення нагляду за операційною діяльністю. Рівень переданих активів чи капіталу чи отриманої частки участі який завжди відбиває наявність контролю над підприємством. Наприклад, якщо два учасники вносять 40% і 60% первісного капіталу з метою створення спільно контрольованого підприємства та погоджуються ділити прибуток пропорційно до їхніх внесків, спільне підприємство існуватиме за умови, що учасники уклали угоду про спільний контроль над економічною діяльністю підприємства.

Спільно контрольовані підприємства можуть відображатися в обліку або методом пропорційної консолідації, або методом пайової участі. У випадках, коли учасник передає негрошовий актив у спільно контрольоване підприємство в обмін на участь у ньому, застосовуються відповідні інструкції та вказівки.

Інші учасники спільного підприємництва

Деякі учасники договірної угоди можуть не належати до учасників, які здійснюють спільний контроль. Такі учасники є інвесторами, які відображають свої частки в бухгалтерському обліку відповідно до керівництва, що застосовується до їх вкладень.

Спільна діяльність – МСФЗ (IFRS) 11

Спільна діяльність – це діяльність на підставі угоди, яка надає двом або більше сторонам право спільного контролю за діяльністю. Спільний контроль має місце лише тоді, коли прийняття рішень щодо значущої діяльності потребує одностайного схвалення сторін, які здійснюють спільний контроль.

Спільна діяльність може класифікуватися як спільні операції чи спільні підприємства. Класифікація ґрунтується на принципах і залежить від ступеня впливу сторін на діяльність. Якщо сторони мають лише права на чисті активи діяльності, діяльність є спільним підприємством.

Учасники спільних операцій наділяються правами на активи та відповідальністю за зобов'язаннями. Спільні операції часто здійснюються над рамках структури окремої організації. Якщо спільна діяльність виділяється на окреме підприємство, воно може бути спільною операцією або спільним підприємством. У таких випадках необхідний подальший аналіз організаційно-правової форми підприємства, термінів та умов, включених до договірних угод, а іноді й інших факторів та обставин. Це відбувається тому, що на практиці інші факти та обставини можуть превалювати над принципами, які визначаються організаційно-правовою формою окремого підприємства.

Учасники спільних операцій визнають свої активи та відповідальність за зобов'язаннями. Учасники спільних підприємств визнають свою частку участі у спільному підприємстві за методом пайової участі.

Інші питання

Розкриття інформації про пов'язані сторони – МСФЗ (IAS) 24

Відповідно до МСФЗ (IAS) 24 компанії повинні розкривати інформацію про операції зі зв'язаними сторонами. До пов'язаних сторін компанії належать:

• материнські підприємства;
• дочірні підприємства;
• дочірні підприємства дочірніх підприємств;
• асоційовані підприємства та інші члени групи;
• спільні підприємства та інші члени групи;
• особи, які входять до складу ключового управлінського персоналу підприємства чи материнського підприємства (а також їхні близькі родичі);
• особи, які здійснюють контроль, спільний контроль або мають значний вплив на підприємство (а також їх близькі родичі);
• підприємства, управляючі планами винагороди працівників по закінченні праці.

Основний кредитор компанії, має вплив на організацію лише з своєї діяльності, перестав бути її пов'язаною стороною. Керівництво розкриває назву материнської компанії та кінцеву контролюючу сторону (яка може бути фізичною особою), якщо вона не є материнською компанією. Інформація про взаємини між материнським підприємством та її дочірніми підприємствами розкривається незалежно від того, проводилися між ними операції чи ні.

Якщо операції з пов'язаними сторонами проводились у звітному періоді, керівництво розкриває характер взаємовідносин, які роблять сторони пов'язаними, та інформацію про операції та суми залишків розрахунків за операціями, включаючи договірні зобов'язання, необхідну для розуміння їхнього впливу на фінансову звітність. Інформація розкривається сумарно за однорідними категоріями пов'язаних сторін та за однорідними типами операцій, крім випадків, коли для розуміння впливу операцій із пов'язаними сторонами на фінансову звітність компанії потрібне окреме розкриття будь-якої операції. Керівництво розкриває інформацію про те, що операції із пов'язаною стороною проводилися на умовах, ідентичних умовам, на яких проводяться операції між непов'язаними сторонами, лише у разі, якщо такі умови можна обґрунтувати.

Підприємство звільняється від виконання вимог щодо розкриття інформації щодо операцій із пов'язаними сторонами та залишками за такими операціями, якщо відносини між пов'язаними підприємствами зумовлені тим, що держава здійснює контроль або має значний вплив на підприємство; або існує інше підприємство, яке є пов'язаною стороною, тому що одні й ті самі державні органи здійснюють контроль або мають значний вплив на підприємство. Якщо підприємство застосовує звільнення від виконання подібних вимог, воно має розкрити назву державного органу та характер його взаємин із підприємством. Воно також розкриває інформацію про характер та суму кожної окремої значної операції, а також якісні чи кількісні показники масштабу інших операцій, які є значними не окремо, а в сукупності.

Звіт про рух коштів – МСФЗ (IAS) 7

Звіт про рух коштів є однією з основних форм фінансової звітності (поряд із звітом про сукупний дохід, бухгалтерським балансом та звітом про зміни у капіталі). У ньому відображається інформація про надходження та використання коштів та їх еквівалентів за видами діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова) протягом певного періоду часу. Звіт дозволяє користувачам оцінити здатність компанії генерувати грошові потоки та вміння їх використовувати.

Операційною діяльністю є діяльність підприємства, яка приносить їй основні доходи, виручку. Інвестиційна діяльність є придбання та продаж необоротних активів (включаючи об'єднання бізнесу) та фінансових вкладень, що не є грошовими еквівалентами. Під фінансовою діяльністю розуміються операції, що призводять до зміни структури власних та позикових коштів.

Керівництво може формувати дані про рух грошових коштів від операційної діяльності прямим методом (відбиваючи валові грошові потоки за однорідними групами надходжень) або непрямими (представляючи коригування чистого прибутку або збитків шляхом виключення впливу на них операцій, що не належать до операційної діяльності, негрошових операцій та змін до оборотному капіталі).

Для інвестиційної та фінансової діяльності грошові потоки відображаються розгорнуто (тобто окремо за групами однотипних операцій: валові грошові надходження та валові грошові платежі) за винятком кількох спеціально обумовлених умов. Потоки грошових коштів, пов'язані з отриманням та виплатою дивідендів та відсотків, розкриваються окремо та класифікуються послідовно з періоду у період як операційна, інвестиційна чи фінансова діяльність залежно від характеру платежу. Потоки грошових коштів з податку на прибуток показуються окремо у складі операційної діяльності, якщо тільки відповідний потік коштів не може бути віднесений до конкретної операції у рамках фінансової чи інвестиційної діяльності.

Сумарний підсумок руху коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності є зміною залишку за рахунками грошових коштів та їх еквівалентів за звітний період.

Окремо має бути подана інформація про суттєві негрошові операції, такі як, наприклад, випуск власних акцій для придбання дочірньої компанії, придбання активів за бартером, конвертація боргу в акції або придбання активів за допомогою фінансової оренди. Негрошові операції включають визнання чи сторнування збитків від знецінення; нарахування зносу та амортизації; прибутки/збитки від зміни справедливої ​​вартості; нарахування резервів за рахунок прибутків чи збитків.

Проміжна фінансова звітність – МСФЗ (IAS) 34

У МСФЗ немає вимог про публікацію проміжної фінансової звітності. Однак у низці країн публікація проміжної фінансової звітності або обов'язкова, або рекомендується, особливо громадським компаніям. Правила АІР не вимагають застосування МСФЗ (IAS) 34 під час підготовки звітності за шість місяців. Компанії, зареєстровані на АІР, можуть або готувати фінансову звітність за шість місяців відповідно до МСБО 34, або розкривати інформацію в мінімальному обсязі відповідно до правила 18 АІР.

У разі, коли компанія вирішує публікувати проміжну фінансову звітність відповідно до МСФЗ, застосовується МСФЗ (IAS) 34 «Проміжна фінансова звітність», в якому викладаються мінімальні вимоги до змісту проміжної фінансової звітності та принципи визнання та вимірювання включених до проміжної фінансової звітності господарських операцій та залишків за рахунками балансу.

Компанії можуть готувати повний комплект фінансової звітності за МСФЗ (відповідно до вимог МСФЗ (IAS) 1 «Подання фінансової звітності») або скорочену фінансову звітність. Підготовка скороченої фінансової звітності є найпоширенішим підходом. Скорочена фінансова звітність включає скорочений звіт про фінансове становище (бухгалтерський баланс), скорочений звіт або звіти про прибутки та збитки та про інший сукупний доход (звіт про прибутки та збитки та звіт про інший сукупний доход, якщо вони представлені окремо), скорочений звіт про рух коштів, скорочений звіт про зміни акціонерного капіталу та вибіркові примітки.

Як правило, компанія застосовує ту саму облікову політику для визнання та оцінки активів, зобов'язань, виручки, витрат, прибутків та збитків як для підготовки звітності на проміжні дати, так і для фінансової звітності за поточний рік.

Існують особливі вимоги до оцінки певних витрат, які можуть бути розраховані тільки на річній основі (наприклад, податки, що визначаються на підставі розрахункової ефективної ставки за повний рік), а також використання оціночних показників у проміжній фінансовій звітності. Збиток від знецінення, визнаний у попередньому проміжному періоді щодо гудвілу чи інвестицій у пайові інструменти чи фінансові активи, відображені за фактичною вартістю, не сторнується.

Як обов'язковий мінімум у проміжній фінансовій звітності розкривається інформація за наступні періоди (скорочені або повні):

• звіт про фінансове становище (бухгалтерський баланс) – станом на кінець поточного проміжного періоду та порівняльні дані на кінець попереднього фінансового року;
• звіт про прибутки та збитки та про інший сукупний доход (або, якщо вони подаються окремо, звіт про прибутки та збитки та звіт про інший сукупний доход) – дані за поточний проміжний період та за поточний фінансовий рік до звітної дати з поданням порівняльних даних за аналогічні періоди (проміжний та за рік до звітної дати);
• звіт про рух коштів та звіт про зміни капіталу – за поточний фінансовий період до звітної дати з поданням порівняльних даних за аналогічний період попереднього фінансового року;
• Примітки.

МСФЗ (IAS) 34 встановлює деякі критерії для визначення того, яка інформація підлягає розкриттю у проміжній фінансовій звітності. Вони включають:

• суттєвість стосовно проміжної фінансової звітності загалом;
• нестандартність та нерегулярність;
• мінливість порівняно з попередніми звітними періодами, що справила значний вплив на проміжну фінансову звітність;
• доречність розуміння оціночних показників, використаних у проміжної фінансової звітності.

Основною метою є забезпечення користувачів проміжної фінансової звітності повною інформацією, яка важлива для розуміння фінансового стану та фінансових результатів компанії за проміжний період.

Концесійні угоди на надання послуг - Роз'яснення ПКР (SIC) 29 та Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 12

На даний час немає окремого стандарту МСФЗ щодо договорів концесії у сфері громадських послуг, укладених державними органами з приватним сектором. У Роз'ясненні КРМФО (IFRIC) 12 "Концесійні угоди на надання послуг" інтерпретуються різні стандарти, що встановлюють вимоги до обліку концесійних угод на надання послуг; Роз'яснення ПКР (SIC) 29 "Розкриття інформації: концесійні угоди на надання послуг" містить вимоги до розкриття інформації.

Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 12 застосовується до договорів концесії у сфері громадських послуг, згідно з якими будь-який державний орган (правовласник) контролює та/або регулює послуги, які надає приватна компанія (оператор) з використанням інфраструктури, контрольованої правовласником.

Зазвичай у договорах концесії вказується, кому має надавати послуги оператор та за якою ціною. Крім того, правовласник має контролювати залишкову вартість усіх суттєвих об'єктів інфраструктури.

Оскільки об'єкти інфраструктури контролюються правовласником, оператор не відбиває інфраструктуру у складі основних засобів. Оператор також не визнає дебіторську заборгованість із фінансової оренди у зв'язку з передачею збудованих ним об'єктів інфраструктури під контроль державного органу. Оператор відображає фінансовий актив у випадку, якщо у нього є безумовне право на отримання коштів незалежно від інтенсивності користування інфраструктурою. Оператор відбиває нематеріальний у разі, якщо (ліцензію) на стягнення плати з користувачів громадських послуг.

Як у разі визнання фінансових активів, так і у разі визнання нематеріального активу, оператор враховує доходи та витрати, пов'язані з наданням правовласнику послуг з будівництва або модернізації об'єктів інфраструктури, відповідно до МСФЗ (IAS) 11. Оператор визнає доходи та витрати, пов'язані з надання їм послуг з використання інфраструктури відповідно до МСФЗ (IAS) 18. Договірні зобов'язання щодо підтримки робочого стану інфраструктури (за винятком послуг з модернізації) визнаються відповідно до МСФЗ (IAS) 37.

Облік та звітність щодо пенсійних планів - МСФЗ (IAS) 26

Фінансова звітність щодо пенсійного плану, складена відповідно до МСФЗ, повинна відповідати вимогам МСФЗ (IAS) 26 «Облік та звітність щодо пенсійних планів». Усі інші стандарти застосовуються до фінансової звітності щодо пенсійних планів у тій частині, де їх не замінює МСФЗ (IAS) 26 .

Відповідно до МСФЗ (IAS) 26 фінансова звітність пенсійного плану із встановленими внесками повинна включати:

• звіт про чисті активи пенсійного плану, які можуть бути використані для виплат;
• звіт про зміни у чистих активах пенсійного плану, які можуть бути використані для виплат;
• опис пенсійного плану та будь-яких змін у плані протягом даного періоду (включаючи їх вплив на звітні показники плану);
• опис політики фінансування пенсійного плану

Відповідно до МСФЗ (IAS) 26 фінансова звітність пенсійного плану із встановленими виплатами повинна включати:

• звіт, що представляє чисті активи пенсійного плану, які можуть бути використані для виплат, та актуарну наведену (дисконтовану) вартість належних пенсій, а також підсумковий профіцит/дефіцит пенсійного плану або посилання на цю інформацію у актуарному звіті, що додається до фінансової звітності;
• звіт про зміни у чистих активах, які можуть бути використані для виплат;
• звіт про рух коштів;
• основні положення облікової політики;
• опис плану та будь-яких змін у плані за період (включаючи їх вплив на звітні показники плану).

Крім того, фінансова звітність повинна включати пояснення взаємозв'язку між наведеною вартістю актуарної вартості належних пенсій і чистими активами пенсійного плану, які можуть бути використані для виплат, а також опис політики фінансування пенсійних зобов'язань. Інвестиції, що становлять активи будь-якого пенсійного плану (як із встановленими виплатами, так і із встановленими внесками), відображаються за справедливою вартістю.

Оцінка за справедливою вартістю - МСФЗ (IFRS) 13

МСФЗ (IFRS) 13 визначає справедливу вартість як «ціну, яка була б отримана при продажу активу або сплачена при передачі зобов'язання в умовах угоди, що здійснюється на організованому ринку, між учасниками ринку на дату оцінки» (МСФЗ (IFRS) 13, п. 9 ). Головне тут те, що справедлива вартість є вихідною ціною з погляду учасників ринку, які утримують актив або зобов'язані на дату оцінки. Такий підхід грунтується, швидше, на точці зору учасників ринку, ніж на точці зору самого підприємства, тому на справедливу вартість не впливають наміри підприємства щодо оцінюваного за справедливою вартістю активу, зобов'язання чи капіталу.

Для оцінки справедливої ​​вартості керівництво має визначитися за чотирма пунктами: конкретний актив або зобов'язання, які є об'єктом оцінки (які відповідають своїй одиниці обліку); найефективніше використання нефінансового активу; основний (чи найпривабливіший) ринок; метод оцінки.

На наш погляд, багато з вимог, викладених у МСФЗ (IFRS) 13, в основному відповідають практиці оцінки, яка вже застосовується на сьогоднішній день. Таким чином, МСФЗ (IFRS) 13 навряд чи призведе до численних значних змін.

Однак деякі зміни МСФЗ 13 все-таки вводить, а саме:

• ієрархія справедливої ​​вартості для нефінансових активів та зобов'язань, подібна до тієї, яку в даний час наказує МСФЗ (IFRS) 7 для фінансових інструментів;
• вимоги щодо визначення справедливої ​​вартості всіх зобов'язань, у тому числі похідних зобов'язань, на підставі припущення про те, що зобов'язання буде швидше передано іншій стороні, ніж врегульовано або погашено іншим чином;
• скасування вимог про використання ціни пропозиції та попиту для фінансових активів та фінансових зобов'язань відповідно, які активно котируються на біржі; натомість має використовуватися найбільш репрезентативна ціна в діапазоні спреду цін попиту та пропозиції;
• вимоги щодо розкриття додаткової інформації, пов'язаної зі справедливою вартістю.

У МСФЗ 13 розглядається питання про те, як оцінювати справедливу вартість, але не обговорюється, коли може або повинна застосовуватися справедлива вартість.

суми переоцінки програм із встановленими виплатами (див. МСФЗ (IAS) 19 );

прибутки та збитки, що виникають від перерахунку фінансової звітності іноземного підрозділу до іншої валюти (див. МСФЗ (IAS) 21 );

прибутки та збитки при переоцінці фінансових активів, наявних для продажу (див. МСФЗ (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»);

ефективна частина прибутків та збитків за інструментами хеджування при хеджуванні грошових потоків (див. МСФЗ (IAS) 39).

Власники- Утримувачі інструментів, класифікованих як власний капітал.

Прибуток чи збиток– загальна сума доходів з відрахуванням витрат, крім компонентів іншого сукупного доходу.

Рекласифікаційні коригування– суми, рекласифіковані до складу прибутку чи збитку у поточному періоді, які визнавались у складі іншого сукупного доходу у поточному чи попередніх періодах.

Загальний сукупний дохід – зміна у власному капіталі, що виникла у звітному періоді в результаті операцій та інших подій, відмінна від змін, які виникли внаслідок операцій із власниками, що діють у цій якості.

Загальний сукупний дохід включає всі компоненти «прибутку або збитку» і «іншого сукупного доходу».

Істотність та агрегування

29 Організація повинна представляти кожен суттєвий клас аналогічних статей окремо. Організація повинна окремо представляти статті, що відрізняються за характером чи призначенням, крім випадків, коли вони є несуттєвими.

30 Фінансова звітність є результатом обробки великої кількості операцій чи інших подій, які об'єднуються у класи з урахуванням їхнього характеру чи призначення. Завершальний етап процесу агрегування та класифікації полягає у поданні стислих та класифікованих даних, які формують статті фінансової звітності. Якщо будь-яка стаття звітності сама по собі не є суттєвою, вона поєднується з іншими статтями або безпосередньо у фінансових звітах, або у примітках. Стосовно статті, яка не є достатньо суттєвою для окремого подання безпосередньо у зазначених звітах, може бути виправданим її окреме подання у примітках до них.

31 Немає необхідності у розкритті організацією певної інформації, необхідної будь-яким МСФЗ, якщо ця інформація не є суттєвою.

Взаємозалік

32 Організація не повинна представляти на нетто-основі активи та зобов'язання або доходи та витрати, крім випадків, коли це вимагається чи дозволяється будь-яким МСФЗ.

33 Організація представляє окремо активи та зобов'язання, а також доходи та витрати. Здійснення взаємозаліку у звіті (звітах) про прибуток або збиток та інший сукупний дохід або про фінансове становище, крім випадків, коли взаємозалік відображає сутність операції або іншої події, ускладнює користувачам як розуміння скоєних операцій, інших подій та умов, що виникли, так і прогнозування майбутніх грошових потоків організації. Оцінка активів у нетто-величині за вирахуванням оціночних резервів – наприклад, оцінка запасів за вирахуванням оцінювального резерву на їхнє старіння або оцінка дебіторської заборгованості за вирахуванням оцінювального резерву за сумнівними боргами – не є взаємозаліком.

34 МСБО 18 «Виручка» дає визначення виручки і вимагає, щоб вона оцінювалася за справедливою вартістю одержаного або підлягає отриманню відшкодування з урахуванням суми будь-яких наданих організацією торгових знижок та поступок за викуплений обсяг. У ході своєї звичайної діяльності організація здійснює й інші операції, які не призводять до виникнення виручки, але є супутніми по відношенню до основної генеруючої виручки діяльності організації. Організація представляє результати таких операцій у нетто-величині доходів та пов'язаних з ними витрат, що виникають по одній і тій самій операції, коли таке уявлення відображає сутність відповідної операції чи іншої події. Наприклад:

організація представляє прибутки та збитки від вибуття необоротних активів, у тому числі інвестицій та операційних активів, за допомогою відрахування балансової вартості активу, що вибув, і пов'язаних з його продажем витрат з суми надходжень від його вибуття; і

організація може подати на нетто-основі витрати, що відносяться до оцінного зобов'язання, визнаного відповідно до МСФЗ (IAS) 37 «Оціночні зобов'язання, умовні зобов'язання та умовні активи», та суму компенсації, отриману щодо цього оцінного зобов'язання в рамках відповідної угоди з третьою особою (наприклад, угоди про гарантійні зобов'язання постачальника).

35 Крім того, організація представляє на нетто-основі прибутки та збитки, що виникають за групою аналогічних операцій, наприклад, позитивні та негативні курсові різниці або прибутки та збитки, що виникають за фінансовими інструментами, призначеними для торгівлі. Однак організація представляє такі прибутки та збитки окремо, якщо вони є суттєвими.

Періодичність подання звітності

36 Організація повинна представляти повний комплект фінансової звітності (включаючи порівняльну інформацію) щонайменше щорічно. У тому випадку, коли організація змінює дату закінчення свого звітного періоду та подає фінансову звітність за період, тривалістю більше або менше одного року, організація повинна розкрити на додаток до періоду, за який складено фінансову звітність:

основа для використання періоду більшої чи меншої тривалості, та

той факт, що суми, подані у фінансовій звітності, не є повною мірою порівнянними.

37 Зазвичай, організація послідовно складає фінансову звітність за річний період. Однак виходячи з практичних міркувань деякі організації вважають за краще звітувати, наприклад, за період, що становить 52 тижні. Цей стандарт не перешкоджає цій практиці.

Порівняльна інформація

Мінімально необхідна порівняльна інформація

38 За винятком випадків, коли інші МСФЗ допускають або вимагають іншого, організація повинна надавати порівняльну інформацію за попередній період за всіма сумами, відображеними у фінансовій звітності за поточний період. Організація повинна включати порівняльну інформацію щодо інформації описового та пояснювального характеру, якщо вона є доречною для розуміння фінансової звітності за поточний період.

38AОрганізація повинна подавати як мінімум два звіти про фінансове становище, два звіти про прибуток або збиток та інший сукупний доход, два окремі звіти про прибуток або збиток (якщо такі надаються), два звіти про рух грошових коштів та два звіти про зміни у власному капіталі, а також примітки, що відносяться до них.

38BУ деяких випадках інформація якісного характеру, подана у фінансовій звітності за попередній період (попередні періоди), продовжує бути доречною і для поточного періоду. Наприклад, організація розкриває в поточному періоді подробиці ще не врегульованого судового розгляду, результат якого на кінець попереднього періоду був невизначеним. Для користувачів може мати значення інформація про те, що на кінець попереднього періоду існувала невизначеність, а також інформація про заходи, вжиті організацією протягом періоду для вирішення цієї невизначеності.

Додаткова порівняльна інформація

38CОрганізація може надавати порівняльну інформацію на додаток до мінімально необхідної порівняльної фінансової звітності, необхідної МСФЗ, якщо ця інформація складена відповідно до МСФЗ. Така порівняльна інформація може складатися з одного або більше звітів, згаданих у пункті 10, однак не обов'язково має бути повним комплектом фінансової звітності. У разі подання зазначених додаткових звітів організація повинна представляти і примітки, що належать до них.

38DНаприклад, організація може подавати третій звіт про прибуток або збиток та інший сукупний доход (тем самим представляючи інформацію за поточний період, за попередній період та за один додатковий порівняльний період). Однак організація не зобов'язана подавати третій звіт про фінансове становище, третій звіт про рух коштів або третій звіт про зміни у власному капіталі (тобто додаткові порівняльні фінансові звіти). У примітках до своєї фінансової звітності організація повинна подати порівняльну інформацію, що стосується зазначеного додаткового звіту про прибуток або збиток та іншого сукупного доходу.

39–40 [Видалені]

Зміна облікової політики, ретроспективне виправлення чи рекласифікація

40AОрганізація повинна представляти третій звіт про фінансове становище станом на початок попереднього періоду на додаток до необхідного мінімуму порівняльної фінансової звітності згідно з пунктом 38A, якщо:

вона ретроспективно застосовує будь-яке положення облікової політики, здійснює ретроспективне виправлення статей у своїй фінансовій звітності або рекласифікує статті у своїй фінансовій звітності; і


вказане ретроспективне застосування, ретроспективне виправлення чи рекласифікація надають суттєвий впливна інформацію у звіті про фінансове становище на початок попереднього періоду.

40BВ обставинах, описаних у пункті 40A, організація повинна подавати три звіти про фінансове становище за станом:

наприкінці поточного періоду;

наприкінці попереднього періоду;

початку попереднього періоду.

40CЯкщо організація зобов'язана подати додатковий звіт про фінансове становище відповідно до пункту 40A, вона повинна розкрити інформацію, необхідну пунктами 41–44 та МСБО 8. Однак вона не зобов'язана подавати інші примітки до вступного звіту про фінансове становище станом початку попереднього періоду.

40DДатою, станом на яку складається зазначений вступний звіт про фінансове становище, має бути дата початку попереднього періоду незалежно від того, чи фінансова звітність організації містить порівняльну інформацію за більш ранні періоди (як допускається пунктом 38C).

41 Якщо організація змінює порядок подання або класифікації статей у своїй фінансовій звітності, вона також має рекласифікувати порівняльні суми, крім випадків, коли рекласифікація практично неможлива. Коли організація рекласифікує порівняльні суми, вона повинна розкрити (у тому числі станом на початок попереднього періоду):

характер рекласифікації;

суму кожної статті чи класу статей, що рекласифікуються;

причину рекласифікації.

42 У тому випадку, коли рекласифікація порівняльних сум практично неможлива, організація повинна розкрити таке:

причину, через яку ці суми не рекласифікуються; і

характер коригувань, які були зроблені, якби зазначені суми були рекласифіковані.

43 Підвищення сумісності інформації, що стосується різних періодів, допомагає користувачам приймати економічні рішення, особливо дозволяючи користувачам відстежувати тенденції у фінансовій інформації з метою прогнозування. За деяких обставин практично неможливо здійснити рекласифікацію порівняльної інформації за певний попередній період для досягнення сумісності з поточним періодом. Наприклад, у попередньому періоді (періодах) дані могли бути зібрані таким чином, що це не дозволяє організації провести рекласифікацію, при цьому відтворення необхідної інформації може бути практично неможливим.

44 МСБО 8 передбачає вимоги щодо коригування порівняльної інформації стосовно випадків, коли організація змінює будь-яке положення своєї облікової політики або виправляє помилку.

Послідовність уявлення

45 Організація повинна використовувати той самий порядок подання та класифікації статей у фінансовій звітності від періоду до періоду, крім випадків, коли:

значна зміна характеру операцій організації або перегляд її фінансової звітності не залишає сумнівів у тому, що інший порядок подання чи класифікації був би більш відповідним, враховуючи передбачені МСФЗ (IAS) 8 критерії вибору та застосування облікової політики; або

одним із МСФЗ потрібна зміна порядку подання.

46 Значне придбання чи вибуття чи перегляд порядку подання фінансової звітності могли б вказувати на необхідність іншого порядку подання інформації у фінансовій звітності.

Приклад 1

Організація змінює порядок подання своєї фінансової звітності тільки в тих випадках, коли новий порядок дозволяє подати інформацію, яка є надійною та доречнішою для користувачів фінансової звітності, і при цьому видається ймовірним, що переглянута структура буде використовуватись і надалі з метою збереження сумісності інформації.

При внесенні таких змін до порядку подання організація рекласифікує свою порівняльну інформацію відповідно до пунктів 41 та 42.

Структура та зміст

Вступ

47 Цей стандарт вимагає розкриття певної інформації у звіті про фінансове становище, або у звіті (звітах) про прибуток або збиток та іншому сукупному доході, або у звіті про зміни у власному капіталі, а також вимагає розкриття інших статей або безпосередньо у зазначених звітах, або у примітки. МСФЗ (IAS) 7 «Звіт про рух грошових коштів» встановлює вимоги щодо подання інформації про грошові потоки.

48 У цьому стандарті термін «розкриття інформації» іноді використовується у широкому значенні, що охоплює статті, які у фінансових звітах. В інших МСФЗ також містяться вимоги щодо розкриття інформації. Якщо інше не передбачено цим стандартом або іншим МСБО, то таке розкриття може здійснюватися у фінансових звітах.

Ідентифікація фінансової звітності

49 Організація повинна чітко позначати та виділяти фінансову звітність зі складу іншої інформації, опублікованої разом із нею в одному документі.

50 МСФЗ застосовуються тільки до фінансової звітності, і їх дія не обов'язково поширюється на іншу інформацію, подану в річному звіті, у звіті органу, що регулює, або в іншому документі. Тому важливо, щоб користувачі могли відрізнити інформацію, підготовлену відповідно до МСФЗ, від іншої інформації, яка може бути корисною для них, але не бути об'єктом вимог цих стандартів.

51 Організація повинна чітко визначити кожен фінансовий звіт та примітки. Крім того, організація повинна розмістити на видному місці такі дані та повторювати їх, коли це необхідно для правильного розуміння поданої інформації:

найменування організації, що звітує, або інші способи її ототожнення, а також будь-яка зміна в цих даних порівняно з попереднім звітним періодом;

чи ця фінансова звітність є звітністю окремої організації або групи організацій;

дату закінчення звітного періоду або період, до якого належить даний комплект фінансової звітності чи примітки;

валюту подання фінансової звітності, як цей термін визначено у МСФЗ (IAS) 21;

ступінь округлення сум, що подаються у фінансовій звітності.

52 Щоб виконати вимоги пункту 51, організація оформляє належними заголовками сторінки, звіти, примітки, стовпці тощо. Для визначення найкращого способу надання такої інформації потрібно застосувати судження.

Приклад 2

Коли організація представляє фінансову звітність у електронному вигляді, який завжди використовується розбивка деякі сторінки; тоді організація включає вищезгадані заголовки, щоб забезпечити правильне розуміння інформації, що міститься у фінансовій звітності.

53 Найчастіше організація представляє інформацію у тисячах чи мільйонах одиниць валюти подання фінансової звітності, щоб зробити фінансову звітність зрозумілішою. Такий підхід є допустимим, якщо організація розкриває використовувану ступінь заокруглення чисел і не спускає суттєвої інформації.

Звіт про фінансове становище

Інформація, яка подається у звіті про фінансове становище

54 Звіт про фінансове становище повинен включати, як мінімум, статті, що представляють наступні величини:

(a) основні засоби;

(b) інвестиційна нерухомість;

(c) нематеріальні активи;

(d) фінансові активи (за винятком величин, зазначених у підпунктах (e), (h) та (i));

(e) інвестиції, що враховуються з використанням методу пайової участі;

(f) біологічні активи;

(g) запаси;

(h) торговельна та інша дебіторська заборгованість;

(i) кошти та еквіваленти коштів;

(j) загальна сума активів, класифікованих як призначені для продажу, та активів, включених до вибувних груп, класифіковані як призначені для продажу відповідно до МСФЗ 5 «Необоротні активи, призначені для продажу, та припинена діяльність»;

(k) торговельна та інша кредиторська заборгованість;

(l) оціночні зобов'язання;

(m) фінансові зобов'язання (за винятком величин, зазначених у підпунктах (k) та (l));

(n) зобов'язання та активи з поточного податку, як визначено в МСБО 12 «Податок на прибуток»;

(o) відстрочені податкові зобов'язання та відстрочені податкові активи, як визначено в МСБО 12;

(p) зобов'язання, включені до груп, що вибувають, класифіковані як призначені для продажу відповідно до МСФЗ 5;

(q) неконтролюючі частини участі, представлені у складі власного капіталу;

(r) випущений капітал та резерви, що відносяться

55 Організація повинна представляти додаткові статті, заголовки та проміжні підсумки у звіті про фінансове становище, коли таке подання доречне для розуміння фінансового стану організації.

56 Коли організація представляє оборотні та позаоборотні активи та короткострокові та довгострокові зобов'язання як окремі класифікаційні групи у своєму звіті про фінансове становище, вона не класифікує відстрочені податкові активи (зобов'язання) як оборотні активи (короткострокові зобов'язання).

57 Цей стандарт не передбачає черговість чи формат, у яких організація представляє статті. Пункт 54 просто наводить перелік статей, які достатньо відрізняються за характером або призначенням, щоб їх слід подавати у звіті про фінансове становище окремо. Крім того:

необхідність включення статей звітності виникає у разі, коли розмір, характер чи призначення будь-якої статті чи сукупності аналогічних статей такі, що з розуміння фінансового стану організації доречно подати їх окремо; і

Найменування, що використовуються, і черговість статей або сукупності аналогічних статей можуть уточнюватися відповідно до характеру організації та її операцій, щоб забезпечити інформацію, яка доречна для розуміння фінансового стану цієї організації. Наприклад, фінансовий інститут може змінити зазначені вище назви, щоб надати інформацію, що відповідає діяльності фінансового інституту.

58 Організація виносить судження про те, чи слід окремо представляти додаткові статті, врахувавши:

характер та ліквідність активів;

призначення активів у межах організації; і

величину, характер та строки погашення зобов'язань.

59 Використання різних баз оцінки для різних класів активів передбачає, що характер чи функції активів у цих класах різняться і, отже, організація представляє їх як окремі статті. Наприклад, різні класи основних засобів можуть відображатися за первісною вартістю або переоціненою вартістю відповідно до МСБО 16.

Поділ активів та зобов'язань на короткострокові та довгострокові

60 У своєму звіті про фінансове становище організація повинна окремо представляти оборотні та позаоборотні активи, а також короткострокові та довгострокові зобов'язання відповідно до пунктів 66–76, за винятком випадків, коли спосіб подання за рівнем ліквідності забезпечує надійну та доречнішу інформацію. Якщо застосовується зазначений виняток, організація повинна представляти всі активи та зобов'язання у порядку їх ліквідності.

61 Який би спосіб подання організація не прийняла, вона повинна розкрити суму, відшкодування або погашення якої очікується через дванадцять місяців, стосовно кожної статті активів та зобов'язань, у складі якої об'єднані суми, відшкодування або погашення яких очікується:

в межах дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду, та

через дванадцять місяців після закінчення звітного періоду.

62 У випадках, коли організація здійснює поставку товарів або послуг в рамках операційного циклу, що чітко ідентифікується, роздільна класифікація активів та зобов'язань у звіті про фінансове становище на оборотні (короткострокові) і позаоборотні (довгострокові) дасть корисну інформацію, оскільки дозволяє таким чином розмежувати чисті активи, постійно звертаються як оборотний капітал, і чисті активи, які у довгостроковій діяльності організації. Це також дозволяє виділити активи, реалізація вартості яких передбачається в межах поточного операційного циклу, та зобов'язання, що підлягають погашенню в межах того самого періоду.

63 Для деяких організацій, таких як фінансові інститути, подання активів та зобов'язань у порядку зростання чи зменшення ліквідності забезпечує надійну та більш доречну інформацію порівняно з поданням їх з підрозділом на оборотні (короткострокові) та позаоборотні (довгострокові), оскільки така організація не здійснює постачання товарів або послуг у межах операційного циклу, що чітко ідентифікується.

64 Організації дозволяється при застосуванні пункту 60 представляти одну частину своїх активів та зобов'язань з підрозділом на оборотні (короткострокові) та позаоборотні (довгострокові), а іншу їх частину – у порядку ліквідності, якщо таким чином забезпечується подання надійної та більш доречної інформації. Необхідність використання змішаної основи подання може виникнути у випадках, коли організація здійснює різні види діяльності.

65 Інформація про передбачувані терміни реалізації активів та зобов'язань є корисною для оцінки ліквідності та платоспроможності організації. МСФЗ (IFRS) 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації» вимагає розкриття інформації про строки погашення фінансових активів та фінансових зобов'язань. Фінансові активи включають торгову та іншу дебіторську заборгованість, а фінансові зобов'язання включають торгову та іншу кредиторську заборгованість. Інформація про передбачувані терміни відшкодування немонетарних активів, таких як запаси, і про передбачувані терміни погашення зобов'язань, таких як оціночні зобов'язання, також корисна, незалежно від того, чи активи та зобов'язання класифікуються як оборотні (короткострокові) або позаоборотні (довгострокові). Наприклад, організація розкриває інформацію про величину запасів, відшкодування вартості яких очікується через дванадцять місяців після закінчення звітного періоду.

Оборотні активи

66 Організація повинна класифікувати актив як оборотний, коли:

вона передбачає реалізувати актив чи має намір продати чи спожити його у межах свого звичайного операційного циклу;

вона утримує цей актив головним чином з метою торгівлі;

вона передбачає реалізувати вартість цього активу у межах дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду; або

цей актив є грошовими коштами або еквівалентом грошових коштів (у значенні, визначеному в МСБО 7), крім випадків, коли існують обмеження на його обмін або використання для погашення зобов'язань, що діють протягом мінімум дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду.

Організація має класифікувати всі інші активи як необоротні.

67 У цьому стандарті термін "необоротні" використовується для позначення матеріальних, нематеріальних та фінансових активів довгострокового характеру. Стандарт не забороняє використовувати альтернативні позначення за умови, що їхній зміст є очевидним.

68 Операційний цикл організації є проміжок часу між придбанням активів для обробки та їх реалізацією у формі грошових коштів або їх еквівалентів.

Якщо звичайний операційний цикл організації не піддається чіткої ідентифікації, приймається припущення, що його тривалість становить дванадцять місяців.

До оборотних активів належать активи (такі як запаси та торгова дебіторська заборгованість), продаж, споживання чи реалізація яких здійснюється в межах звичайного операційного циклу, навіть якщо не передбачається, що їхня вартість буде реалізована протягом дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду.

До складу оборотних активів також включаються активи, головним чином призначені для цілей торгівлі (прикладами таких є деякі фінансові активи, класифіковані як призначені для торгівлі відповідно до МСБО 39), а також оборотна частина необоротних фінансових активів.

Короткострокові зобов'язання

69 Організація повинна класифікувати зобов'язання як короткострокове, коли:

вона передбачає врегулювати це зобов'язання у межах свого звичайного операційного циклу;

вона утримує це зобов'язання переважно з метою торгівлі;

це зобов'язання підлягає врегулюванню протягом дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду; або

вона не має безумовного права відстрочити врегулювання зобов'язання щонайменше на дванадцять місяців після закінчення звітного періоду (див. пункт 73). Умови зобов'язання, відповідно до яких воно може бути, на розсуд контрагента, врегульовано шляхом випуску та передачі інструментів капіталу, не впливають на класифікацію цього зобов'язання.

Організація повинна класифікувати всі інші зобов'язання як довгострокові.

70 Деякі короткострокові зобов'язання, такі як торговельна кредиторська заборгованість та деякі нарахування з витрат на персонал та інші операційні витрати, становлять частину оборотного капіталу, що використовується в рамках звичайного операційного циклу організації. Організація класифікує такі операційні статті як короткострокові зобов'язання, навіть якщо вони підлягають погашенню через дванадцять місяців після закінчення звітного періоду. Для цілей класифікації активів та зобов'язань організації застосовується той самий звичайний операційний цикл. Якщо звичайний операційний цикл організації не піддається чіткої ідентифікації, приймається припущення, що його тривалість становить дванадцять місяців.

71 Інші короткострокові зобов'язання не передбачають погашення в рамках звичайного операційного циклу, але підлягають погашенню в межах дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду або ці зобов'язання утримуються головним чином з метою торгівлі.

Прикладами таких є деякі фінансові зобов'язання, класифіковані як призначені для торгівлі відповідно до МСФЗ (IAS) 39, банківські овердрафти, а також короткострокова частина довгострокових фінансових зобов'язань, заборгованість із виплати дивідендів, податки на прибуток та інша неторговельна кредиторська заборгованість.

Фінансові зобов'язання, що забезпечують довгострокове фінансування (тобто не складають частину оборотного капіталу, що використовується в рамках звичайного операційного циклу організації) і не підлягає погашенню в межах дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду, є довгостроковими зобов'язаннями з урахуванням вимог пунктів 74 і 75.

72 Організація класифікує свої фінансові зобов'язання як короткострокові, коли вони підлягають погашенню в межах дванадцяти місяців після закінчення звітного періоду, навіть якщо:

початковий термін погашення становив понад дванадцять місяців; і

Угода про рефінансування або перегляд графіка платежів на довгостроковій основі була укладена після закінчення звітного періоду, але до моменту схвалення фінансової звітності до випуску.

73 Якщо в рамках існуючої кредитної угоди організація очікує і має право на свій розсуд рефінансувати зобов'язання або відстрочити його погашення на строк, що становить мінімум дванадцять місяців після закінчення звітного періоду, то вона класифікує це зобов'язання як довгострокове, навіть якщо б інакше це зобов'язання підлягало б погашенню у короткий термін. Однак у випадку, коли організація не має права на свій розсуд рефінансувати зобов'язання або відстрочити його погашення (наприклад, за відсутності угоди про рефінансування), організація не бере до уваги потенційну можливість рефінансування та класифікує це зобов'язання як короткострокове.

74 У тому випадку, коли організація порушує будь-яку умову довгострокової кредитної угоди на дату закінчення звітного періоду або до цієї дати, внаслідок чого зобов'язання стає погашеним на вимогу, організація класифікує це зобов'язання як короткострокове, навіть якщо кредитор погодився після закінчення звітного періоду, але до схвалення фінансової звітності до випуску не вимагати дострокової виплати кредиту, незважаючи на допущене порушення. Організація класифікує це зобов'язання як короткострокове, оскільки на дату закінчення звітного періоду організація не має безумовного права відстрочити його погашення щонайменше на дванадцять місяців після вказаної дати.

75 Проте організація класифікує це зобов'язання як довгострокове, якщо до закінчення звітного періоду кредитор погодився надати їй пільговий період, що закінчується не раніше ніж через дванадцять місяців після закінчення звітного періоду, протягом якого організація може виправити порушення, і при цьому кредитор не може вимагати негайного погашення. кредиту.

76 Стосовно позик, класифікованих як короткострокові зобов'язання, якщо в період між датою закінчення звітного періоду та датою схвалення фінансової звітності до випуску відбуваються наведені нижче події, ці події підлягають розкриттю як некоректуючі події відповідно до МСБО 10 «Події після звітного періоду» :

рефінансування на довгостроковій основі;

виправлення порушення умов довгострокової кредитної угоди; і

надання кредитором пільгового періоду для виправлення порушення умов довгострокової кредитної угоди, що закінчується не раніше ніж через дванадцять місяців після закінчення звітного періоду.

Інформація, що підлягає подання або у звіті про фінансове становище, або у примітках

77 Організація повинна розкрити – або у звіті про фінансове становище, або у примітках – розбивку поданих статей звітності на класифікаційні підкатегорії у порядку, що відповідає діяльності організації.

78 Деталізація даних, що наводяться у класифікаційних підкатегоріях, залежить від вимог МСФЗ, а також від розміру, характеру та призначення відповідних показників. При вирішенні питання про принцип розбивки на класифікаційні підкатегорії організація також бере до уваги фактори, викладені в пункті 58. Інформація, що розкривається за кожним показником, варіюється, наприклад:

статті основних засобів деталізуються за класами відповідно до МСБО 16;

дебіторська заборгованість деталізується за сумами заборгованості покупців та замовників, заборгованості пов'язаних сторін, передоплати та інші суми;

запаси деталізуються відповідно до МСФЗ (IAS) 2 «Запаси» за такими підкатегоріями, як товари, виробничі запаси, матеріали, незавершене виробництво та готова продукція;

оціночні зобов'язання деталізуються з виділенням тих, що визнані щодо винагород працівникам, та тих, що належать до інших статей; і

власний капітал та резерви деталізуються за різними класами, такими як оплачений капітал, емісійний дохід та резерви у складі капіталу.

79 Наступну інформацію організація повинна розкрити або у звіті про фінансове становище або у звіті про зміни капіталу, або у примітках:

стосовно кожного класу акціонерного капіталу:

• кількість акцій, дозволених до випуску;

кількість випущених та повністю оплачених акцій, а також кількість акцій, випущених, але не сплачених повністю;

номінальну вартість акції або вказівку на те, що акції не мають номінальної вартості;

звірку кількості акцій, що перебувають у зверненні на початок періоду та на дату його закінчення;

права, привілеї та обмеження, передбачені для даного класу, включаючи обмеження щодо розподілу дивідендів та повернення капіталу;

акції організації, які утримує сама організація чи її дочірні чи асоційовані організації; і

акції, зарезервовані для випуску на виконання опціонів та договорів продажу акцій, у тому числі умови випуску та суми;

опис характеру та призначення кожного резерву у складі власного капіталу.

80 Організація без акціонерного капіталу, така як партнерство або траст, повинна розкривати інформацію, еквівалентну тій, яка потрібна згідно з пунктом 79(a), із зазначенням змін за період за кожною категорією пайової участі у власному капіталі, а також інформацію про права, привілеї та обмеження , передбачених для кожної категорії часток у капіталі.

80AЯкщо організація здійснила рекласифікацію

фінансового інструменту з правом зворотного продажу, класифікованого як пайовий інструмент, або

інструмента, який зобов'язує організацію надати третій стороні пропорційну частку чистих активів організації лише за її ліквідації та класифікується як пайовий інструмент; між категоріями фінансових зобов'язань та власного капіталу вона має розкрити суму, рекласифіковану з однієї категорії до іншої (фінансових зобов'язань чи власного капіталу), а також строки та підстави для зазначеної рекласифікації.

Звіт про прибуток або збиток та інший сукупний дохід

81 [Вилучений]

81AУ звіті про прибуток або збиток та інший сукупний доход (звіт про сукупний доход) повинні бути представлені, крім розділів про прибуток або збиток та про інший сукупний доход, такі показники:

прибуток чи збиток;

разом інший сукупний дохід;

сукупний дохід у період як сумарна величина прибутку чи збитку та іншого сукупного доходу.

Якщо організація представляє окремий звіт про прибуток або збиток, вона не включає розділ про прибуток або збиток до звіту, що відображає сукупний дохід.

81BКрім розділів про прибуток або збиток та інший сукупний доход, організація також повинна представляти такі статті, що показують рознесення прибутку або збитку та іншого сукупного доходу за період:

прибуток або збиток за період, що відносяться:

• до неконтролюючих часток участі;

• до власників материнської організації

сукупний дохід за період, що належить:

• до неконтролюючих часток участі;

  до власників материнської організації

Якщо організація надає інформацію про прибуток або збиток в окремому звіті, то дані, потрібні підпунктом (a), вона повинна подати в цьому звіті.

Інформація, що підлягає представленню в розділі про прибуток або збиток або у звіті про прибуток або збиток

82 Крім статей, необхідних іншими МСФЗ, розділ про прибуток або збиток або звіт про прибуток або збиток повинен включати рядки, які подають такі показники за період:

• фінансові витрати;

  частку організації у прибутку чи збитку асоційованих організацій та спільних підприємств, що враховуються з використанням методу пайової участі;

  витрати з податку;

• єдину суму, що відбиває підсумкову величину припинених видів діяльності (див. МСФЗ (IFRS) 5).

Інформація, що підлягає поданню у розділі про інший сукупний дохід

82AУ розділі про інший сукупний доход мають бути подані статті звітності щодо сум іншого сукупного доходу за період, класифіковані за характером (включаючи частку в іншому сукупному доході асоційованих організацій та спільних підприємств, що враховуються з використанням методу пайової участі) та згруповані таким чином, щоб виділити ті статті, які відповідно до інших МСФЗ:

не будуть згодом рекласифіковані до складу прибутку чи збитку; і

ті, які згодом будуть рекласифіковані до складу прибутку чи збитку, коли будуть виконані певні умови.

83–84 [Видалені]

85 Організація повинна подати додаткові статті звітності, заголовки та проміжні підсумки у звіті або звітах, що надають інформацію про прибуток або збиток та інший сукупний доход, коли таке подання доречне для розуміння фінансових результатів організації.

86 Оскільки ефект від різних видів діяльності організації, її операцій та інших подій відрізняється за періодичністю, потенціалом виникнення прибутку або збитку та прогнозованістю, розкриття інформації про компоненти фінансових результатів допомагає користувачам зрозуміти отримані фінансові результати та будувати прогнози щодо майбутніх фінансових результатів.

Організація включає до звіту або звіти, що подають інформацію про прибуток або збиток та інший сукупний доход, додаткові статті та коригує найменування, що використовуються, і черговість подання статей, якщо це необхідно для пояснення елементів фінансових результатів.

Організація бере до уваги фактори, включаючи суттєвість, а також характер та призначення статей доходів та витрат.

приклад

Фінансовий інститут може змінити назву статей, щоб надати інформацію, відповідну діяльності фінансового інституту. Організація не провадить взаємозалік статей доходів та витрат, крім випадків, коли задовольняються критерії, передбачені пунктом 32.

87 Організація не може представляти будь-які статті доходів і витрат як надзвичайні ні у звіті або звітах, що подають інформацію про прибуток або збиток та інший сукупний доход, ні у примітках.

Прибуток чи збиток у період

88 Організація повинна визнавати всі статті доходів та витрат за період у складі прибутку чи збитку, крім випадків, коли будь-яким МСФЗ потрібне чи допускається інше.

89 У деяких МСФЗ зазначаються обставини, за яких організація визнає певні статті за межами прибутку або збитку за поточний період. У МСФЗ (IAS) 8 наводяться два види таких обставин: виправлення помилок та відображення наслідків зміни положень облікової політики. Інші МСФЗ вимагають або дозволяють виключати зі складу прибутку або збитку компоненти іншого сукупного доходу, які задовольняють визначення доходів або витрат згідно з Концепцією (див. пункт 7).

Інший сукупний дохід у період

90 Організація повинна розкрити суму податку на прибуток щодо кожної статті іншого сукупного доходу, включаючи рекласифікаційні коригування, або у звіті про прибуток або збиток та інше сукупний доход, або у примітках.

91 Організація може представляти статті іншого сукупного доходу:

• (а) або за вирахуванням відповідних податкових ефектів,
• (b) або до вирахування відповідних податкових ефектів, відобразивши єдиною сумою сукупну величину податку на прибуток за цими статтями.

Якщо організація обирає варіант (b), то вона повинна розподілити величину податку між тими статтями, які згодом можуть бути рекласифіковані до розділу про прибуток або збитки, та тими статтями, які згодом не будуть рекласифіковані до розділу про прибуток або збитки.

92 Організація повинна розкрити інформацію про рекласифікаційні коригування щодо компонентів іншого сукупного доходу.

93 В інших МСФЗ вказується, чи слід і в яких випадках слід рекласифікувати суми, які раніше визнані у складі іншого сукупного доходу, до складу прибутку або збитку. Такі види рекласифікації позначаються у цьому стандарті як рекласифікаційні коригування. Рекласифікаційне коригування включається до відповідного компонента іншого сукупного доходу в тому періоді, в якому сума зазначеного коригування була рекласифікована до складу прибутку або збитку. Наприклад, прибутки, реалізовані внаслідок вибуття фінансових активів, наявних на продаж, включаються до складу прибутку або збитку поточного періоду. Зазначені суми могли бути визнані у складі іншого сукупного доходу як нереалізовані прибутки у поточному чи попередньому періодах. Ці нереалізовані прибутки підлягають відрахуванню з іншого сукупного доходу у період, у якому реалізовані прибутку реклассифицируются до складу прибутку чи збитку, ніж запобігти їх включення до загального сукупного доходу двічі.

94 Організація може представляти рекласифікаційні коригування у звіті (звітах) про прибуток або збиток та інший сукупний дохід або у примітках. Організація, що представляє рекласифікаційні коригування у примітках, представляє статті іншого сукупного доходу після виконання всіх необхідних рекласифікаційних коригувань.

95 Рекласифікаційні коригування виникають, наприклад, при вибутті іноземного підрозділу (див. МСФЗ (IAS) 21), при припиненні визнання фінансових активів, наявних для продажу (див. МСФЗ (IAS) 39), а також коли прогнозована операція, що хеджується, впливає на величину прибутку або збитку (див. пункт 100 МСФЗ (IAS) 39 щодо хеджування грошових потоків).

96 Рекласифікаційні коригування не виникають при змінах величини приросту вартості в результаті переоцінки, що визнаються відповідно до МСФЗ (IAS) 16 або МСФЗ (IAS) 38, або при переоцінках програм із встановленими виплатами, що визнаються відповідно до МСФЗ (IAS) 19. Ці компоненти визнаються у складі іншого сукупного доходу та згодом не рекласифікуються до складу прибутку чи збитку. Зміни величини приросту вартості, визнаного в результаті переоцінки, можуть переноситися до складу нерозподіленого прибутку в наступних періодах у міру використання активу або в момент припинення його визнання (див. МСБО 16 та МСБО 38).

Інформація, що підлягає поданню у звіті (звітах) про прибуток або збиток та інший сукупний дохід або у примітках

97 У разі суттєвості тих чи інших статей доходів чи витрат організація повинна окремо розкривати інформацію про їх характер та величину.

98 Обставини, за яких інформація про статті доходів або витрат підлягає окремому розкриттю, включають такі:

часткове списання вартості запасів до чистої можливої ​​ціни продажу або часткове списання вартості основних засобів до їх відшкодовуваної величини, а також відновлення списаних таким чином сум;

реструктуризація діяльності організації та відновлення сум будь-яких оціночних зобов'язань щодо витрат на реструктуризацію;

вибуття об'єктів основних засобів;

вибуття інвестицій;

припинена діяльність;

врегулювання судових спорів; і

інші випадки відновлення сум оціночних зобов'язань.

99 Організація повинна представити аналіз витрат, визнаних у складі прибутку або збитку, з використанням класифікації, заснованої або на їх характері, або на їх призначенні в рамках організації, залежно від того, який підхід забезпечує надійну і доречнішу інформацію.

100 Заохочується, щоб аналіз, необхідний пунктом 99, організації представляли безпосередньо у звіті або звітах, що представляють показники прибутку або збитку та іншого сукупного доходу.

101 Класифікація витрат за підкатегоріями використовується для того, щоб виділити компоненти фінансових результатів, які можуть відрізнятися за періодичністю, потенціалом виникнення прибутку або збитку та прогнозованістю. Зазначений аналіз подається в одному з двох форматів.

102 Перший формат є аналіз з використанням методу «за характером витрат». Організація групує витрати, включені до складу прибутку чи збитку, за їх характером (наприклад, амортизація основних засобів, закупівлі матеріалів, транспортні витрати, винагороди працівникам та витрати на рекламу) та не перерозподіляє їх між функціональними напрямками в рамках організації. Цей метод може бути простий у застосуванні, оскільки немає потреби у перерозподілі витрат відповідно до їх призначення в рамках організації. Приклад класифікації з використанням методу "за характером витрат" виглядає наступним чином:

103 Другий формат являє собою аналіз з використанням методу "за призначенням витрат" або "за собівартістю продажів", в рамках якого витрати класифікуються в залежності від їх призначення як частина собівартості продажів або, наприклад, як витрати на дистрибуцію або адміністративну діяльність. Організація як мінімум розкриває у межах даного методу собівартість своїх продажів окремо від інших витрат. Даний метод може надати користувачам більш доречну інформацію порівняно з методом класифікації витрат за їх характером, однак розподіл витрат за їх призначенням може вимагати довільного розподілу і значною мірою пов'язаний з судженням. Приклад класифікації з використанням методу «за призначенням витрат» має такий вигляд:

104 Організація, що класифікує витрати за їх призначенням, повинна розкривати додаткову інформацію про характер витрат, у тому числі про витрати у частині амортизації основних засобів та нематеріальних активів та про витрати у частині винагород працівникам.

105 Вибір між методом "за призначенням витрат" і методом "за характером витрат" залежить від історичних та галузевих факторів, а також від характеру організації. Обидва методи дозволяють отримати уявлення про витрати, які можуть змінюватися, прямо чи опосередковано, залежно від зміни рівня продажу чи виробництва організації. Оскільки кожен із методів подання має свої переваги для організацій різних типів, цей стандарт вимагає, щоб керівництво вибрало той порядок подання, який є надійним та найбільш доречним. Однак у зв'язку з тим, що інформація про характер витрат допомагає прогнозувати майбутні грошові потоки, потрібно розкриття додаткової інформації, коли використовується метод класифікації витрат за призначенням витрат. У пункті 104 термін «винагороди працівникам» вживається у тому значенні, що у МСФЗ (IAS) 19.

Звіт про зміни у власному капіталі

Інформація, що підлягає поданню у звіті про зміни у власному капіталі

106 Організація повинна подавати звіт про зміни у власному капіталі, як цього вимагає пункт 10. Звіт про зміни у власному капіталі включає таку інформацію:

загальний сукупний дохід у період, з роздільним поданням підсумкових сум, які відносяться до власників материнської організації та до неконтролюючим часткам участі;

по кожному компоненту власного капіталу – наслідки ретроспективного застосування або ретроспективного виправлення, визнані відповідно до МСБО 8; і

• по кожному компоненту власного капіталу – звіряння балансової вартості початку періоду і дату його закінчення, з роздільним розкриттям змін, які є наслідком:

  • прибутку чи збитку;

  іншого сукупного доходу;

  операцій із власниками, що діють у цій якості, з роздільним поданням вкладів власників та розподілів власникам, а також змін у частках участі у дочірніх організаціях, які не призводять до втрати контролю.

Інформація, що підлягає поданню у звіті про зміни у власному капіталі або у примітках

106AПо кожному компоненту власного капіталу організація повинна подати або у звіті про зміни у власному капіталі, або у примітках постатейний аналіз іншого сукупного доходу (див. пункт 106(d)(ii)).

107 Організація має подати – або у звіті про зміни у власному капіталі, або у примітках – суму дивідендів, визнаних протягом періоду як розподілу власникам, а також відповідну суму дивідендів у розрахунку на акцію.

108 У пункті 106 до компонентів власного капіталу відносяться, наприклад, кожен клас вкладів у власний капітал, накопичене сальдо за кожним класом іншого сукупного доходу та нерозподілений прибуток.

109 Зміни, що відбулися у власному капіталі організації між датами початку та закінчення звітного періоду, відображають збільшення чи зменшення чистих активів організації за цей період. За винятком змін, що є наслідком операцій з власниками, що діють у цій якості (таких як вклади в капітал, викуп власних пайових інструментів організації та дивіденди), та витрат по угоді, безпосередньо пов'язаних з такими операціями, загальна зміна величини власного капіталу за період є загальну суму доходів та витрат, у тому числі прибутків та збитків, згенерованих діяльністю організації протягом цього періоду.

110 МСФЗ (IAS) 8 вимагає ретроспективних коригувань для відображення змін в обліковій політиці тією мірою, якою це практично здійснено, за винятком випадків, коли правилами переходу іншого МСФЗ передбачено інше. МСФЗ (IAS) 8 також вимагає, щоб перерахунок для виправлення помилок здійснювався ретроспективно тією мірою, як це практично здійсненно. Ретроспективні коригування та ретроспективні виправлення не є змінами власного капіталу, але вони коригують вступне сальдо нерозподіленого прибутку, крім випадків, коли будь-який МСФЗ вимагає ретроспективного коригування іншого компонента власного капіталу. Пункт 106(b) вимагає, щоб у звіті про зміни у власному капіталі було розкрито інформацію про підсумкові суми коригувань щодо кожного компонента власного капіталу, викликаних змінами в обліковій політиці та, окремо, спричинених виправленнями помилок. Такі коригування підлягають розкриттю за кожний попередній період та на початок цього періоду.

Звіт про рух коштів

111 Інформація про грошові потоки дає користувачам фінансової звітності основу для оцінки здатності організації генерувати кошти та еквіваленти коштів, а також її потреб у використанні цих грошових потоків. МСФЗ (IAS) 7 встановлює вимоги щодо подання та розкриття інформації про грошові потоки.

Примітки

Структура

112 Примітки повинні:

подавати інформацію про основу підготовки фінансової звітності та конкретні положення використовуваної облікової політики відповідно до пунктів 117–124;

розкривати інформацію, необхідну МСФЗ, яка не представлена ​​в жодному з фінансових звітів; і

забезпечувати інформацію, яка не надається в жодному з фінансових звітів, але доречна для розуміння будь-якого з них.

113 Організація повинна представляти примітки в упорядкованому вигляді, наскільки це практично можливо. За кожною статтею, поданою у звітах про фінансове становище та у звіті (звітах) про прибуток або збиток та інший сукупний доход, а також у звітах про зміни у власному капіталі та про рух грошових коштів, організація повинна давати перехресне посилання на будь-яке пов'язане з ним інформацію, розкриту у примітках.

114 Організація зазвичай представляє примітки у такому порядку, щоб допомогти користувачам зрозуміти фінансову звітність та порівняти її з фінансовою звітністю інших організацій:

заяву про відповідність Міжнародним стандартам фінансової звітності (див. пункт 16);

короткий огляд основних положень облікової політики, що застосовується (див. пункт 117);

допоміжна інформація щодо об'єктів обліку, представлених у звітах про фінансове становище та у звіті (звітах) про прибуток або збиток та інший сукупний доход, а також у звітах про зміни власного капіталу та про рух коштів, у тій же черговості, в якій представлені кожен звіт та кожна стаття; і

інша інформація, що розкривається, в тому числі:

• про умовні зобов'язання (див. МСФЗ (IAS) 37) та не визнані договірні зобов'язання щодо майбутніх операцій;

інформація нефінансового характеру, наприклад, про цілі та політику організації з управління фінансовими ризиками (див. МСФЗ (IFRS) 7).

115 У деяких випадках може виникнути потреба або прагнення змінити черговість подання певних статей у примітках. Наприклад, організація може об'єднувати інформацію про зміни справедливої ​​вартості, визнані у складі прибутку або збитку, з інформацією про терміни погашення фінансових інструментів, незважаючи на те, що перше розкриття інформації відноситься до звіту (звітів), що представляє (що представляє) показники прибутку або збитку та іншого сукупного доходу, а останнє розкриття інформації – до звіту про фінансове становище. Проте організація дотримується впорядкованої структури подання приміток тією мірою, як і це практично здійснимо.

116 Організація може виділити у самостійний розділ фінансової звітності примітки, що містять інформацію про основу підготовки фінансової звітності та про конкретні положення облікової політики.

Розкриття інформації про облікову політику

117 У короткому огляді основних положень облікової політики організація має розкрити:

базу (бази) оцінки, використану (використані) для підготовки фінансової звітності; і

інші положення облікової політики, що застосовуються, які є доречними для розуміння фінансової звітності.

118 Важливо, щоб організація поінформувала користувачів про базу або бази оцінки, використані при підготовці фінансової звітності (наприклад, історична вартість, поточна вартість, чиста можлива ціна продажу, справедлива вартість або величина, що відшкодовується), оскільки база, що використовується організацією для складання фінансової звітності, у значній мірою впливає аналітичні висновки користувачів. Коли організація використовує більше однієї бази оцінки у фінансовій звітності, наприклад коли певні класи активів переоцінюються, достатньо вказати ті категорії активів і зобов'язань, до яких застосовується кожна з баз оцінки.

119 При вирішенні питання про те, чи слід розкривати те чи інше положення облікової політики, керівництво оцінює, чи розкриття цієї інформації сприятиме розуміння користувачами того, яким чином операції, інші події та умови відображаються у звітних показниках фінансових результатів та фінансового становища. Розкриття конкретних положень облікової політики є особливо корисним для користувачів, коли ця інформація відображає обрані організацією варіанти обліку з дозволених МСФЗ альтернатив.

Прикладом може бути розкриття інформації про те, чи застосовує організація для оцінки своєї інвестиційної нерухомості модель за справедливою вартістю або модель за первісною вартістю (див. МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість»).

Деякі МСФЗ містять пряму вимогу про розкриття конкретних положень облікової політики, у тому числі інформацію про порядок обліку, обраний керівництвом з числа передбачених МСФЗ альтернатив. Наприклад, МСФЗ (IAS) 16 вимагає розкриття інформації про бази оцінки, використаних для основних засобів різних класів.

120 Кожна організація бере до уваги характер своєї діяльності та ті положення облікової політики, які, за очікуваннями користувачів її фінансової звітності, були б розкриті щодо організації такого виду. Наприклад, користувачі очікували б, що організація, що оподатковується на прибуток, розкриє положення своєї облікової політики щодо податків на прибуток, у тому числі ті, що застосовуються щодо відстрочених податкових зобов'язань та активів. Коли організація має значні іноземні підрозділи або операції в іноземній валюті, користувачі чекали б на розкриття інформації про положення облікової політики щодо визнання прибутків та збитків від зміни обмінних курсів іноземних валют.

121 Положення облікової політики може бути значущим через характер діяльності організації, навіть якщо суми за поточний та попередній періоди не є суттєвими. Також доцільно розкривати кожне значуще положення облікової політики, щодо якого відсутні прямі вимоги МСФЗ, проте воно було обрано та застосовується організацією відповідно до МСФЗ (IAS) 8.

122 Організація повинна розкрити – в короткому огляді значущих положень облікової політики або у складі інших приміток – інформацію про судження, крім тих, що пов'язані з розрахунковими оцінками (див. пункт 125), які були сформовані керівництвом у процесі застосування облікової політики цієї організації та надали найбільше значний вплив на суми, визнані у фінансовій звітності.

123 У процесі застосування облікової політики організації керівництво формує різні міркування, окрім тих, що пов'язані з розрахунковими оцінками, які можуть значною мірою впливати на суми, які визнаються у фінансовій звітності. Наприклад, керівництво формує судження при вирішенні наступних питань:

чи відносити фінансові активи до інвестицій, які утримуються до погашення;

в який час практично всі значні ризики та вигоди, пов'язані з правом власності на фінансові активи та активи в рамках оренди, передаються іншим організаціям;

чи є певні операції продажу товарів по суті угоди про фінансування і, отже, чи не призводять до виникнення виручки.

124 Розкриття деякої інформації, передбаченої пунктом 122, потрібне іншими МСФЗ. Наприклад, МСФЗ 12 «Розкриття інформації про участь в інших організаціях» вимагає, щоб організація розкривала інформацію про судження, які вона сформувала при вирішенні питання про те, чи вона контролює іншу організацію. МСФЗ (IAS) 40 «Інвестиційна нерухомість» вимагає розкриття інформації про критерії, вироблені організацією для розмежування інвестиційної нерухомості та нерухомості, яку займає власник, а також нерухомості, що утримується для продажу в ході звичайної діяльності, у випадках, коли класифікація нерухомості викликає труднощі.

Джерела невизначеності, пов'язаної з розрахунковими оцінками

125 Організація повинна розкрити інформацію про припущення, зроблені нею щодо майбутнього, а також про інші основні джерела невизначеності, пов'язані з розрахунковими оцінками станом на дату закінчення звітного періоду, які несуть у собі значний ризик того, що наступного фінансового року буде потрібне суттєве коригування балансового. вартості активів та зобов'язань. Щодо даних активів та зобов'язань примітки повинні містити детальний опис:

їх характер;

їх балансову вартість на дату закінчення звітного періоду.

126 При визначенні балансової вартості деяких активів та зобов'язань потрібна розрахункова оцінка, на дату закінчення звітного періоду, впливу на ці активи та зобов'язання майбутніх подій, у яких немає впевненості. Наприклад, за відсутності інформації про спостерігаються ринкові ціни недавніх угод потрібно використовувати розрахункові оцінки з орієнтацією на майбутнє, щоб оцінити відшкодовувану величину класів основних засобів, наслідки технологічного старіння для запасів, величину оціночних зобов'язань, яка залежить від майбутнього результату судового розгляду, що триває, і величину довгострокових зобов'язань щодо винагород працівникам, таких як пенсійні зобов'язання. Дані розрахункові оцінки передбачають використання припущень щодо таких аспектів, як коригування величини грошових потоків або ставок дисконтування з урахуванням ризику, майбутніх змін у розмірі заробітної плати та майбутніх змін цін, які впливають на інші витрати.

127 Допущення та інші джерела невизначеності, пов'язані з розрахунковими оцінками, які розкриваються відповідно до пункту 125, стосуються розрахункових оцінок, що вимагають від керівництва найскладніших, суб'єктивних чи комплексних суджень. Зі збільшенням кількості змінних та припущень, що впливають на можливе майбутнє вирішення невизначеності, ці судження стають все більш суб'єктивними та складними, і, як наслідок, зазвичай зростає ризик того, що згодом балансову величину активів та зобов'язань доведеться суттєво скоригувати.

128 Стосовно активів та зобов'язань, які схильні до значного ризику можливої ​​істотної зміни їх балансової вартості протягом наступного фінансового року, не потрібно розкривати інформацію, передбачену пунктом 125, якщо на дату закінчення звітного періоду вони оцінюються за справедливою вартістю, виходячи з котирування активного ринку щодо ідентичного активу чи зобов'язання. Визначена таким чином справедлива вартість може суттєво змінитись у наступному фінансовому році, проте ці зміни не будуть наслідком припущень чи інших джерел оцінки невизначеності на дату закінчення звітного періоду.

129 Організація представляє необхідну пунктом 125 інформацію таким чином, щоб користувачам фінансової звітності стали зрозумілі міркування, сформовані керівництвом щодо майбутнього та щодо інших джерел невизначеності, пов'язаної з розрахунковими оцінками. Характер та обсяг такої інформації варіюється залежно від характеру відповідного припущення та інших обставин. Приклади інформації, яку розкриває організація, такі:

характер відповідного припущення чи іншої невизначеності, пов'язаної з розрахунковою оцінкою;

чутливість балансових величин до методів, припущень та розрахункових оцінок, на яких ґрунтується їх розрахунок, у тому числі причини такої чутливості;

очікуваний результат вирішення невизначеності та діапазон обґрунтовано можливих значень балансової вартості відповідних активів та зобов'язань у наступному фінансовому році;

пояснення змін, що відбулися, порівняно з минулими припущеннями щодо цих активів та зобов'язань, якщо невизначеність залишається недозволеною.

130 Цей стандарт не вимагає, щоб під час розкриття інформації, передбаченої пунктом 125, організація розкривала бюджетну інформацію чи прогнози.

131 Іноді розкриття інформації про ступінь можливого впливу будь-якого припущення або іншого джерела невизначеності, пов'язаної з розрахунковими оцінками, станом на дату закінчення звітного періоду практично неможливе. У таких випадках організація вказує, що вона має підстави очікувати, виходячи з наявних відомостей, що у разі, якщо фактичний результат наступного фінансового року відрізнятиметься від передбачуваного, може знадобитися істотне коригування балансової вартості відповідного активу або зобов'язання. У всіх випадках організація розкриває характер і балансову вартість конкретного активу або зобов'язання (або класу активів або зобов'язань), яких стосується це припущення.

132 Інформація, що розкривається відповідно до пункту 122 про конкретні судження, сформовані керівництвом у процесі застосування облікової політики організації, не пов'язана з інформацією про джерела невизначеності, пов'язаною з розрахунковими оцінками, що розкривається відповідно до пункту 125.

133 Інші МСФЗ вимагають розкриття інформації про деякі з припущень, які в іншому випадку потрібно було б розкрити відповідно до пункту 125. Наприклад, МСФЗ (IAS) 37 вимагає розкриття, за певних обставин, інформації про основні припущення щодо майбутніх подій, які стосуються класів оціночних зобов'язань . МСФЗ 13 «Оцінка справедливої ​​вартості» вимагає розкриття інформації про значні припущення (включаючи метод (методи) оцінки та вихідні параметри), що використовуються організацією при оцінці справедливої ​​вартості активів та зобов'язань, що відображаються за справедливою вартістю.

Капітал

134 Організація повинна розкривати інформацію, що дозволяє користувачам її фінансової звітності оцінювати прийняті організацією цілі, політику та процеси управління капіталом.

135 На виконання пункту 134 організація розкриває таке:

(a) інформацію якісного характеру про свої цілі, політику та процеси управління капіталом, у тому числі:

що керується нею як капітал;

у разі, коли на організацію поширюються зовнішні вимоги щодо капіталу, характер зазначених вимог та те, яким чином ці вимоги вбудовуються у процес управління капіталом;

яким чином організація виконує свої цілі з управління капіталом;

(b) узагальнені кількісні дані щодо того, що керується нею як капітал. Деякі організації належать до капіталу певні фінансові зобов'язання (наприклад, деякі форми субординованого боргу). Інші організації виключають із складу капіталу деякі компоненти власного капіталу (наприклад, компоненти, що виникають у результаті хеджування грошових потоків);

(c) будь-які зміни в підпунктах (a) та (b) порівняно з попереднім періодом;

(d) чи виконувала організація у звітному періоді зовнішні вимоги до капіталу, які вона зобов'язана виконувати;

(e) у разі невиконання організацією таких зовнішніх вимог до капіталу наслідки таких порушень.

Організація розкриває ці відомості, виходячи з внутрішньої інформації, яка надається ключовому управлінському персоналу.

136 Організація може здійснювати управління капіталом у різний спосіб, і до неї можуть пред'являтися різні вимоги щодо капіталу. Наприклад, до складу конгломерату можуть входити організації, які здійснюють страхову діяльність та банківську діяльність і при цьому працюють у кількох юрисдикціях. У випадках, коли агреговане розкриття даних про вимоги до капіталу та про прийняті підходи до управління капіталом не забезпечує корисну інформацію або це дає користувачам фінансової звітності спотворене уявлення про ресурси капіталу, що є в організації, організація повинна розкрити інформацію окремо на кожну вимогу в частині капіталу, яка вона має виконувати.

Фінансові інструменти з правом зворотного продажу, що класифікуються як частина власного капіталу

136AЩодо фінансових інструментів з правом зворотного продажу, що класифікуються як пайові інструменти, організація повинна розкрити таку інформацію (у частині, не розкритій в інших розділах):

узагальнені кількісні дані про величину, класифіковану як власний капітал;

цілі, політику та процеси з управління своїм обов'язком здійснити зворотну купівлю або погашення цих інструментів на вимогу їх власників, у тому числі будь-які зміни порівняно з попереднім періодом;

очікуваний відтік коштів при погашенні чи зворотній купівлі фінансових інструментів цього класу; і

інформацію про те, яким чином було визначено величину відтоку коштів, очікуваного при погашенні чи зворотній купівлі.

Розкриття іншої інформації

137 Організація повинна розкрити у примітках таку інформацію:

(a) суму дивідендів, запропонованих або оголошених до дати схвалення фінансової звітності до випуску, але не визнаних у звітному періоді як розподіл власникам, а також відповідну суму з розрахунку на акцію; і

(b) суму будь-яких невизнаних дивідендів за кумулятивними привілейованими акціями.

138 Організація повинна розкрити такі відомості, якщо вони вже не розкриті у складі іншої інформації, що публікується разом із фінансовою звітністю:

місцезнаходження та організаційно-правову форму організації, країну її юридичної реєстрації та юридичну адресу (або основне місце ведення бізнесу, якщо відрізняється від юридичної адреси);

опис характеру операцій організації та основних напрямів її діяльності;

найменування материнської організації та кінцевої материнської організації цієї групи; і

стосовно організаціям, створеним на обмежений термін, інформацію про тривалість існування організації.

Перехідні положення та дата набрання чинності

139 Організація повинна застосовувати цей стандарт щодо річних періодів, що розпочинаються 1 січня 2009 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація розпочне застосування цього стандарту щодо більш раннього періоду, вона має розкрити цей факт.

139AМСФЗ (IAS) 27 (з урахуванням поправок 2008 року) внесено поправки до пункту 106. Організація повинна застосовувати зазначену поправку щодо річних періодів, що починаються 1 липня 2009 року або після цієї дати. Якщо організація застосує МСБО 27 (з урахуванням поправок 2008 року) щодо більш раннього періоду, ця поправка повинна застосовуватися щодо цього раннього періоду. Поправка має застосовуватися ретроспективно.

139BДокументом «Фінансові інструменти з правом зворотного продажу та обов'язки, що виникають при ліквідації» (поправки до МСФЗ (IAS) 32 та МСФЗ (IAS) 1), випущеним у лютому 2008 року, змінено пункт 138 та додано пункти 8A, 80A та 1. Організація повинна застосовувати ці зміни щодо річних періодів, що починаються 1 січня 2009 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація застосує ці поправки щодо більш раннього періоду, вона повинна розкрити цей факт і одночасно з ними повинна почати застосування поправок до МСФЗ (IAS) 32, МСФЗ (IAS) 39, МСФЗ (IFRS) 7 та Роз'яснення КРМФО (IFRIC) 2 «Долі учасників у кооперативних організаціях та аналогічні інструменти».

139CПункти 68 та 71 змінено документом «Покращення МСФЗ», випущеним у травні 2008 року. Організація повинна застосовувати ці поправки щодо річних періодів, що розпочинаються 1 січня 2009 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація застосує ці зміни щодо більш раннього періоду, вона має розкрити цей факт.

139DПункт 69 змінено документом "Покращення МСФЗ", випущеним у квітні 2009 року. Організація повинна застосовувати цю поправку для річних періодів, що розпочинаються 1 січня 2010 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація застосує цю зміну щодо більш раннього періоду, вона має розкрити цей факт.

139E

139FДокументом «Покращення МСФЗ», випущеним у травні 2010 року, внесено поправки до пунктів 106 та 107 та додано пункт 106A. Організація повинна застосовувати ці поправки щодо річних періодів, що розпочинаються 1 січня 2011 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування.

139G[Цей пункт стосується поправок, які ще не набули чинності, і тому не включені до цієї редакції.]

139HМСФЗ 10 та МСФЗ 12, випущених у травні 2011 року, внесені поправки до пунктів 4, 119, 123 та 124. Організація повинна застосувати ці поправки одночасно із застосуванням МСФЗ 10 та МСФЗ 10 .

139IМСФЗ (IFRS) 13, випущеним у травні 2011 року, внесено поправки до пунктів 128 та 133. Організація повинна застосувати ці поправки одночасно із застосуванням МСФЗ (IFRS) 13.

139JДокументом «Подання статей іншого сукупного доходу» (поправки до МСФЗ (IAS) 1), випущеним у червні 2011 року, внесені поправки до пунктів 7, 10, 82, 85–87, 90, 91, 94, 100 та 1 10A, 81A, 81B, 82A та видалені пункти 12, 81, 83, 84. Організація повинна застосовувати зазначені поправки щодо річних періодів, що починаються 1 липня 2012 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація застосує ці зміни щодо більш раннього періоду, вона повинна розкрити цей факт.

139KМСФЗ (IAS) 19 «Винагороди працівникам» (з урахуванням поправок, випущених у червні 2011 року) внесено поправки до пункту 7 та пункту 96 щодо визначення «інший сукупний дохід». Організація повинна застосувати ці поправки одночасно із застосуванням МСФЗ (IAS) 19 (з урахуванням поправок, випущених у червні 2011 року).

139LДокументом «Щорічні удосконалення МСФЗ, період 2009–2011 рр.», випущеним у травні 2012 року, внесено зміни до пунктів 10, 38 та 41, видалено пункти 39–40 та додано пункти 38A–38D та 40A–40D. Організація має застосувати цю поправку ретроспективно відповідно до МСФЗ (IAS) 8 «Облікова політика, зміни в бухгалтерських оцінках та помилки» щодо річних періодів, що починаються 1 січня 2013 року або після цієї дати. Дозволяється дострокове застосування. Якщо організація застосує цю поправку щодо більш раннього періоду, вона має розкрити цей факт.

139M -139O[Ці пункти стосуються поправок, які ще не набули чинності, і тому не включені до цієї редакції.]

Припинення дії МСФЗ (IAS) 1 (переглянутого у 2003 році)

140 Цей стандарт замінює МСФЗ (IAS) 1 «Подання фінансової звітності», переглянутий у 2003 році та з урахуванням поправок 2005 року.

Даною статтею ми відкриваємо серію публікацій, в яких будуть наведені назви стандартів, їх зміст та опис основних термінів та процедур.

Пролог

Повний текст МСФЗ є книгою обсягом близько 1000 сторінок тексту і таблиць 1
Міжнародні стандарти фінансової звітності М., Аскері. 1999. (Видання російською мовою.)

З лякаючою регулярністю до стандартів вносяться зміни та доповнення (далеко не маленькі за обсягом), приймаються нові стандарти. При цьому основи та принципи, закладені в стандарти, є постійними.
Офіційно багато стандартів та зміни російською мовою не публікувалися, хоча потреба в цьому, безумовно, існує. Мета цієї та наступних статей циклу - дати основну інформацію з МСФЗ.
Міжнародні стандарти в контексті відносяться до звітності і не регулюють облік як такий. Однак вони визначають і дають тлумачення базових понять, і у разі використання в бухгалтерському обліку понять, відмінних від наведених у стандартах, навіть шляхом численних коригувань створення звіту майже неможливо.
Отже, ведення обліку з принципів і понять, закладених у МСФЗ, як бажано, а й у часто обов'язково. МСФЗ мають власний словник термінів і визначень, що застосовуються лише тому вигляді, що у них закладено, т. е. інша інтерпретація, наприклад, залежно від держави, виключена.

Трішки історії

Розробляються стандарти Комітетом Міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФЗ). Штаб-квартира Комітету знаходиться у Лондоні. Web-сайт - http://www.iasc.org.uk Діяльністю КМСФЗ керує Правління, яке призначається Міжнародною асоціацією бухгалтерів. До 2001 р. Комітет було зареєстровано як приватна організація, нині діє як незалежна організація. Йому належать авторські права тексти стандартів.

Стандарти видаються з 1973 р. За час існування Комітету було прийнято 41 стандарт. Одним із органів КМСФЗ є Постійний комітет з інтерпретації (Інтерпретація міжнародних стандартів фінансової звітності). Він створений у 1997 р. та видає роз'яснення щодо застосування стандартів (ПКІ). ПКІ обов'язкові для застосування.

Навіщо потрібні стандарти?

Із запровадженням МСФЗ має підвищитись прозорість діяльності компаній (транспарентність, за новомовою), з'явиться можливість порівняння (як однієї компанії за періодами, так і різних компаній між собою). В результаті зацікавлені сторони (інвестори, учасники, акціонери, контрагенти) з меншим страхом вкладатимуть свої гроші в компанію.

Незалежно від бажання власників компаній, перехід на МСФЗ буде в обов'язковому порядку. Найімовірніше, першими перейдуть на МСФЗ банки. Вони зосереджено найбільш підготовлений бухгалтерський апарат, вони давно готують звіти, що трансформують дані обліку в наближену до МСФЗ звітність, відповідно до Інструкцій № 17 Банку Росії. Інші компанії теж здійснять перехід у найближчому майбутньому. Про це йдеться у постанові Уряду РФ від 6 березня 1998 р. № 283 «Про затвердження програми реформування бухгалтерського обліку відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності».

До переходу на МСФЗ примикає і питання, пов'язане з обов'язковою атестацією бухгалтерів та керівників у світлі застосування МСФЗ на практиці.

Наведемо весь перелік чинних стандартів (табл. 1).

№ МСФЗ	Найменування	Примітка
1	Подання фінансової звітності
2	Запаси
4	Облік амортизації
7
8	Чистий прибуток або збиток за період, фундаментальні помилки та зміни в обліковій політиці
10	Події після звітної дати
11	Договори підряду
12	Податки на прибуток
14	Звітність за сегментами
15	Інформація, що відображає вплив зміни цін
16	Основні засоби
17	Оренда
18	Виторг
19	Винагороди працівникам
20	Облік урядових субсидій та розкриття інформації про державну допомогу
21	Вплив змін валютних курсів
22	Об'єднання компаній
23	Витрати на позики
24	Розкриття інформації про пов'язані сторони
25	Облік інвестицій
26	Облік та звітність щодо програм пенсійних планів
27	Зведена фінансова звітність та облік інвестицій у дочірні компанії
28	Облік інвестицій в асоційовані компанії
29	Фінансова звітність за умов гіперінфляції
30	Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та подібних фінансових інститутів
31	Фінансова звітність про участь у спільній діяльності
32	Фінансові інструменти: розкриття та подання інформації
33	Прибуток на акцію
34	Проміжна фінансова звітність
35	Припинення діяльності
36	Визнання зниження вартості активів
37	Резерви, умовні зобов'язання та умовні активи
38	Нематеріальні активи
39	Фінансові інструменти: визнання та оцінка
40	Інвестиції
41	Сільське господарство

У чому відмінності МСФЗ від російських ПБО?

Чим же відрізняються Міжнародні стандарти від ПБУ, що нині діють у Росії?

Насамперед застосуванням принципу нарахування. Слід також врахувати, що деякі поняття та терміни, які використовуються в даний час у ПБО, відрізняються від тлумачень, що зустрічаються в МСФЗ, що буде видно далі з текстів. Крім того, для оцінок застосовуються різні вартості. Так, наприклад, основні засоби можуть відображатись за справедливою вартістю, тобто оцінюється те, скільки вони коштують зараз, за ​​скільки можуть бути куплені або обмінені. Відповідно, і амортизація розраховується виходячи з планово-реальних термінів експлуатації, а не з термінів, встановлених відповідно до постанов Уряду.

Але є і більше суттєві відмінності, пов'язані з поділом функцій обліку та контролю, необхідністю здійснення внутрішнього контролю, іншою системою управління.

Поки що нам не дуже звично, що весь баланс ділиться на активи, зобов'язання та капітал. Зобов'язання та капітал і становлять те, що зараз ми називаємо пасивом.

Активомвідповідно до стандартів та міжнародної практики вважається лише те, що є джерелом майбутніх економічних вигод. При визначенні активу право власності на нього не є основним. Так, наприклад, орендоване майно – це актив, якщо компанія отримуватиме вигоду від його використання.

Зобов'язання – це заборгованість, погашення якої призведе до зменшення активів компанії. Розглянемо окремі стандарти.

МСФЗ 1 «Подання фінансової звітності»

Зміст стандарту
Ціль
Сфера використання

• Призначення фінансової звітності
• Відповідальність за фінансову звітність
• Компоненти фінансової звітності

Загальні міркування

• Об'єктивне подання та відповідність вимогам Міжнародних стандартів фінансової звітності
• Облікова політика
• Припущення про безперервність діяльності компанії
• Метод нарахування
• Послідовність уявлення
• Істотність та агрегування
• Взаємозалік
• Порівняльна інформація

Структура та зміст

• Вступ
• Визначення фінансової звітності
• Звітний період
• Своєчасність
• Бухгалтерський баланс
• Поділ на короткострокові/довгострокові статті
• Оборотні активи
• Короткострокові зобов'язання
• Інформація, яка надається в самому бухгалтерському балансі
• Інформація, яка надається або в самому бухгалтерському балансі, або у примітках
• Звіт про прибутки і збитки
• Інформація, яка подається в самому звіті про прибутки та збитки
• Інформація, яка подається або в самому звіті про прибутки та збитки, або у примітках
• Зміни у капіталі
• Звіт про рух коштів
• Пояснювальна записка до фінансової звітності
• Структура
• Подання облікової політики
• Інші вимоги до розкриття інформації

Дата вступу в силу
Додаток – ілюстративна структура форм фінансової звітності

Призначенням звітності є подання її акціонерам, інвесторам, контрагентам та державним органам та, що важливо, керівництву для прийняття управлінських рішень.

Звітність підписується Радою директорів чи іншим керівним органом компанії.

У цьому стандарті закладаються основні принципи, методи, припущення та вимоги.

Основні принципи

Основними принципами МСФЗ є:

Принцип припущення безперервності діяльності

Для цілей обліку та звітності видається, що компанія продовжуватиме свою роботу і далі, тобто мається на увазі, що компанія не ліквідується (спосіб неважливий) і керівництво компанії не бачить можливості припинення її діяльності.

Принцип нарахування

Доходи та витрати приймаються у тому періоді, до якого вони належать, а не тоді, коли пройшли виплати. Це дає можливість отримати інформацію про дійсний фінансовий стан компанії на даний момент. Можливе недоотримання коштів компенсується своєчасним створенням резервів.

Нараховані доходи можуть виникати у зв'язку з тим, що доходи розтягнуті у часі та існує розрив між періодом нарахування та моментом виплати (наприклад, відсотки чи оренда), або у разі надання послуг, за які не було виставлено рахунки або за рахунками не отримано коштів .

Справедливе і таке саме ставлення до витрат.

По податковому обліку, слід зазначити, ми знайомі з аналогом цього принципу, застосовуваного з метою оподаткування прибутку.

Основні поняття

Наведемо основні поняття, що використовуються в МСФЗ:

• доречність та зрозумілість інформації;
• суттєвість інформації та її достовірність;
• переважання економічної сутності юридичної формою;
• невизначеність та обачність;
• співвідношення корисності та витрат;
• сумісність даних.

Під зрозумілістю мається на увазі, що будь-яка кваліфікована особа може розібратися та однозначно зрозуміти звітність. Для цього необхідно, щоб у звітності відображалася вся доречна інформація.

Достовірність інформації досягається при дотриманні наступних моментів:

• інформація має прийматися з її економічної сутності, а чи не юридичного оформлення;
• інформація має бути нейтральна, тобто не спрямована на якусь групу осіб;
• обов'язкова повнота інформації;
• при поданні інформації має бути дотримана обачність, тобто активи не повинні бути переоцінені, а зобов'язання занижені (на практиці треба виходити з мінімальної вартості активів і максимальної зобов'язань, а також з того, що ви віддасте борги, а вам, швидше за все , Ні);
• слід зважати на положення про те, що вироблені витрати повинні співвідноситися з досягнутими результатами (доходами).

Істотність передбачає, що у разі, якщо якісь показники впливають економічний результат, всі вони показуються розгорнуто. Кількісне визначення суттєвості відсутнє. Звітність має бути «засмічена», а й має бути неправильно понята. Відповідно до припущення періодичності господарську діяльність підприємства можна поділити певні періоди. Періодами, зазвичай, є місяць, квартал чи рік. У обсязі подається річна звітність.

МСФЗ визначає облікову політику як сукупність конкретних принципів, припущень, правил та підходів, прийнятих компанією для підготовки та подання фінансової звітності. У документі слід описати всі прийняті рішення та припущення, а також варіанти за наявності альтернатив. У звітності, в якій заявляється про її відповідність МСФЗ, має бути застосований кожен стандарт МСФЗ, під який підпадає компанія, яка складає звітність, включаючи всі вимоги щодо розкриття інформації.

Усі відступи від вимог МСФЗ, якщо такі є, повинні обмежуватися випадками - винятками, коли застосування стандарту спотворює реальну ситуацію, і обов'язково відображатиметься у звітності.

Що стосується заліку статей, слід зазначити, що заліки активів і зобов'язань стандартами забороняються, крім спеціально обумовлених випадків.

Технічний аспект

Для підготовки звітів використовується оборотна відомість. Якщо облік розходиться з МСФЗ, то готуються та проводяться коригувальні проводки (коригування). Після проведення проводок та перенесення даних до Головної книги складається відкоригована оборотна відомість. У такій оборотній відомості відображаються сальдо за всіма рахунками на кінець звітного періоду з урахуванням коригувань. Звітність складається з обов'язкових форм та рекомендованих оглядів.

До обов'язкових форм, що включаються до складу звітності, належать:

• баланс;
• звіт про прибутки і збитки;
• звіт про зміни у капіталі;
• звіт про рух коштів;
• облікова політика;
• примітки та розшифровки до звітності.

Всі форми звітів повинні містити найменування компанії, що звітує, вказівка ​​на вигляд звітності (консолідована чи ні), звітний період, в якій валюті представлена ​​звітність і розрядність цифр.

До складу статей балансу повинні включатися як мінімум ті, що наведені в табл. 2.

Компанія в балансі або примітках до балансу розшифровує зазначені статті, виходячи зі своєї діяльності. Так, основні засоби розшифровуються виходячи з МСФЗ 16, а фінансові активи - з МСФЗ 32; капітал — з кількості випущених акцій із розбивкою на оплачені, неоплачені, частково оплачені тощо.

Розподіл статей на короткострокові та довгострокові провадиться виходячи з того, що активи, які очікуються до отримання або беруть участь у нормальному циклі виробництва, а також зобов'язання строком до 12 місяців вважаються короткостроковими. До короткострокових активів відносяться також кошти та їх еквіваленти.

Звіти

Звіт про прибутки і збитки

Звіт про прибутки та збитки (ОПУ) складається з наступних статей:

• Виторг;
• Результат операційної діяльності;
• Витрати на фінансування;
• Прибуток/збиток від спільної діяльності та участі;
• Прибуток/збиток;
• Надзвичайні витрати;
• Частка малих акціонерів (учасників);
• Податки;
• Чистий прибуток (збиток.

ОПУ будується за одним із методів:

1) класифікації витрат за економічним змістом або
2) собівартості продажів.

Результат застосування будь-якого методу виходить однаковий, але дані групуються по-різному.

Звіт про рух коштів

Складається касовим методом і подається відповідно до вимоги МСФЗ 7.

Звіт про зміни у капіталі

У звіті показується чистий прибуток/збиток, розшифровуються статті про прибутки/збитки у частині статей, що належать до капіталу. Це важливо у зв'язку з тим, що деякі витрати та доходи відносяться не на рахунки доходів та витрат, а безпосередньо на капітал. Крім того, показуються операції капітального характеру, рух нерозподіленого прибутку та інші, що змінюють чисті активи (капітал).

Бажані звітамиє огляди та форми, що розкривають:

• фактори, що впливають на фінансові результати, як зовнішні, так і внутрішні, у тому числі структура управління та якість управління компанією;
• фінансове положення;
• компенсаційні заходи щодо подолання негативних факторів;
• роз'яснення щодо дивідендної політики;
• джерела фінансування; державні субсидії;
• залучені засоби;
• ресурси;
• інші необхідні.

МСФЗ 34 «Проміжна фінансова звітність»

Міжнародний стандарт фінансової звітності МСФЗ 34 (редакція 1998 р.)
Зміст стандарту
Ціль
Сфера використання
Визначення
Зміст проміжної фінансової звітності

• Мінімальні компоненти проміжної фінансової звітності
• Форма та зміст проміжних фінансових звітів
• Вибіркові пояснення
• Розкриття факту відповідності МСФЗ
• Періоди, для яких потрібне подання проміжної фінансової звітності
• Істотність

Розкриття у річних фінансових звітах
Визнання та оцінка

• Елементи облікової політики як частина річної політики
• Виручка, одержувана сезонно, циклічно чи випадково
• Витрати, понесені нерівномірно протягом фінансового року
• Застосування принципів визнання та оцінки
• Використання оцінок

Перерахунок раніше поданих у звітностях проміжних періодів
Дата вступу в силу

Програми

Стандарт розглядає проміжну звітність у вигляді пакета скорочених форм фінансових звітів. Проміжна звітність складається за більш короткий термін, ніж рік, наприклад, квартал. У звітах відображають суттєві події, що відбулися з дати останньої річної звітності.

Якщо після звітної дати відбулися зміни в обліковій політиці, то це має бути відображено у проміжній звітності. У компаніях, схильних до сезонної діяльності рекомендується наводити дані аналогічного періоду минулого року і показувати явище сезонності в проміжних звітах.

МСФЗ 1 «Подання фінансової звітності»

Про те, що розуміється під Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) і хто їх зобов'язаний застосовувати у нашій країні, ми розповідали у нашій .

МСФЗ 1, крім його п. 15-35, не поширюється на структуру та зміст скороченої проміжної фінансової звітності, яка готується відповідно до МСФЗ 34 «Проміжна фінансова звітність» (п. 4 МСФЗ 1).

Призначення та склад фінансової звітності

Мета фінансової звітності - це подання інформації про фінансове становище, фінансові результати та грошові потоки організації, яка буде корисна широкому колу користувачів при прийнятті ними економічних рішень (п. 9 МСФЗ 1).

У загальному випадку повний комплект фінансової звітності включає (п. 10 МСФЗ 1):

• звіт про фінансове становище;
• звіт про прибуток або збиток та інший сукупний доход;
• звіт про зміни у власному капіталі;
• звіт про рух коштів у період;
• примітки (короткий огляд значних положень облікової політики та інші пояснювальні дані).

Стосовно кожної форми звітності МСФЗ 1 описує їх структуру та зміст.

Загальні аспекти фінансової звітності

МСФЗ 1 передбачає такі особливості та вимоги до складання фінансової звітності:

• достовірне подання та відповідність МСФЗ;
• безперервність діяльності;
• облік методом нарахування;
• суттєвість та агрегування;
• взаємозалік;
• періодичність подання звітності;
• порівняльна інформація;
• послідовність уявлення.

Кожен із зазначених аспектів МСФЗ 1 розкривається докладно.

Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) – це набір міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, в яких вказується, як конкретні види операцій та інші події мають відображатися у фінансовій звітності. МСФЗ публікуються Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності, і вони точно визначають, як бухгалтери мають вести та презентувати рахунки. МСФЗ були створені для того, щоб мати «спільну мову» бухгалтерського обліку, тому що стандарти бізнесу та ведення обліку можуть відрізнятись як від компанії до компанії, так і від країни до країни.

Метою МСФЗ є підтримання стабільності та прозорості у фінансовому світі. Це дозволяє підприємствам та індивідуальним інвесторам приймати кваліфіковані фінансові рішення, оскільки вони можуть точно бачити, що відбувається з компанією, яку вони хочуть інвестувати.

МСФЗ є стандартними у багатьох частинах світу, включаючи Європейський Союз та багато країн Азії та Південної Америки, але не у Сполучених Штатах. Комісія з цінних паперів та бірж (SEC) знаходиться в процесі прийняття рішення про прийняття стандартів в Америці. Країни, які найбільше виграють від стандартів, - це ті, що ведуть міжнародний бізнес та інвестують у нього. Експерти припускають, що глобальне впровадження МСФЗ дозволить заощадити гроші на альтернативних порівняльних витратах, а також більш вільно передавати інформацію.

У країнах, які прийняли МСФЗ як компаніям, так і інвесторам, вигідно використовувати цю систему, оскільки інвестори з більшою ймовірністю вкладають гроші в компанію, якщо ділова практика компанії є прозорою. Крім того, вартість інвестицій при цьому зазвичай нижча. Компанії, які ведуть міжнародний бізнес, найбільше виграють від МСФЗ.

Стандарти МСФЗ

Нижче наведено список чинних стандартів МСФЗ:

	Концептуальні засади фінансової звітності
МСФЗ/IAS 1	Подання фінансової звітності
МСФЗ/IAS 2	Запаси
МСФЗ/IAS 7
МСФЗ/IAS 8	Облікова політика, зміни в бухгалтерських оцінках та помилки
МСФЗ/IAS 10	Події після закінчення звітного періоду
МСФЗ/IAS 12	Податки на прибуток
МСФЗ/IAS 16	Основні засоби
МСФЗ/IAS 17	Оренда
МСФЗ/IAS 19	Винагороди працівникам
МСФЗ/IAS 20	Облік державних субсидій, розкриття інформації про державну допомогу
МСФЗ/IAS 21	Вплив змін обмінних курсів валют
МСФЗ/IAS 23	Витрати на позики
МСФЗ/IAS 24	Розкриття інформації про пов'язані сторони
МСФЗ/IAS 26	Облік та звітність щодо пенсійних планів
МСФЗ/IAS 27	Окрема фінансова звітність
МСФЗ/IAS 28	Інвестиції в асоційовані та спільні підприємства
МСФЗ/IAS 29	Фінансова звітність у гіперінфляційній економіці
МСФЗ/IAS 32	Фінансові інструменти: подання інформації
МСФЗ/IAS 33	Прибуток на акцію
МСФЗ/IAS 34	Проміжна фінансова звітність
МСФЗ/IAS 36	Знецінення активів
МСФЗ/IAS 37	Резерви, умовні зобов'язання та умовні активи
МСФЗ/IAS 38	Нематеріальні активи
МСФЗ/IAS 40	Інвестиційне майно
МСФЗ/IAS 41	Сільське господарство
МСФЗ/IFRS 1	Перше застосування МСФЗ
МСФЗ/IFRS 2	Платіж, що базується на акціях
МСФЗ/IFRS 3	Об'єднання бізнесу
МСФЗ/IFRS 4	Договори страхування
МСФЗ/IFRS 5	Довгострокові активи, призначені для продажу, та припинена діяльність
МСФЗ/IFRS 6	Розвідка та оцінка запасів корисних копалин
МСФЗ/IFRS 7	Фінансові інструменти: розкриття інформації
МСФЗ/IFRS 8	Операційні сегменти
МСФЗ/IFRS 9	Фінансові інструменти
МСФЗ/IFRS 10	Консолідована фінансова звітність
МСФЗ/IFRS 11	Спільна діяльність
МСФЗ/IFRS 12	Розкриття інформації щодо участі в інших підприємствах
МСФЗ/IFRS 13	Оцінка справедливої ​​вартості
МСФЗ/IFRS 14	Рахунки відкладених тарифних різниць
МСФЗ/IFRS 15	Виторг за договорами з покупцями
SICs/IFRICs	Постанови про інтерпретацію стандартів
	МСФЗ для малих та середніх підприємств

Подання фінансової звітності відповідно до МСФЗ

МСФЗ охоплюють широкий спектроблікових операцій. Існують певні аспекти ділової практики, котрим МСФЗ встановлюють обов'язкові правила. Основи МСФЗ – це елементи фінансової звітності, принципи МСФЗ та види основних звітів.

Елементи фінансової звітності відповідно до МСФЗ: активи, зобов'язання, капітал, доходи та витрати.

Принципи МСФЗ

Основні принципи МСФЗ:

• принцип нарахування. Відповідно до цього принципу події відбиваються у тому періоді, що вони відбулися, незалежно від руху коштів.
• принцип безперервності діяльності, який передбачає, що компанія продовжить роботу в найближчому майбутньому, і керівництво не має ні планів, ні необхідності згортати діяльність.

Звітність відповідно до МСФЗ має містити 4 звіти:

Звіт про фінансове становище: він також називається балансом МСФЗ впливають те що, як взаємопов'язані між собою компоненти балансу.

Звіт про сукупний дохід: це може бути одна форма, або її можна поділити на звіт про прибутки та збитки мсфо та звіт про інші доходи, включаючи майно та обладнання.

Звіт про зміни капіталу: також відомий як звіт про нерозподілений прибуток. Він відображає зміни у прибутку за цей фінансовий період.

Звіт про рух коштів: у цьому звіті підсумовуються фінансові транзакції компанії за цей період, при цьому грошові потоки поділяються на потоки з операційної діяльності, інвестицій та фінансування. Рекомендації щодо цього звіту містяться в МСБО 7.

На додаток до цих базових звітів, компанія також має надати додатки зі зведенням своєї облікової політики. Повний звіт часто розглядається порівняно з попереднім звітом, щоб показати зміни у прибутках та збитках. Материнська компанія має створювати окремі звіти для кожної зі своїх дочірніх компаній, а також консолідовану фінансову звітність МСФЗ.

Порівняння стандартів МСФЗ та американських стандартів (GAAP)

Існують відмінності між МСФЗ та загальноприйнятими стандартами бухгалтерського обліку інших країн, що впливають на розрахунок фінансового співвідношення. Наприклад, МСФЗ не настільки суворі щодо виручки і дозволяють компаніям швидше повідомляти про доходи, тому, отже, баланс у межах цієї системи може показувати більш високий потік доходів. МСФЗ також мають інші вимоги до витрат: наприклад, якщо компанія витрачає гроші на розробку або інвестиції на майбутнє, вона не обов'язково має показувати їх як витрату (тобто їх можна капіталізувати).

Ще одна різниця між МСФЗ та ДААП полягає у визначенні порядку обліку запасів. Є два способи відстежувати запаси: FIFO та LIFO. FIFO означає, що остання одиниця запасів залишається непроданою до продажу попередніх запасів. LIFO означає, що остання одиниця запасів буде продана першою. МСФЗ забороняють LIFO, тоді як американські та інші стандарти дозволяють учасникам вільно їх використовувати.

Історія МСФЗ

МСФЗ виникли у Європейському Союзі з наміром поширити їх на всьому континенті. Ідея швидко поширилася в усьому світі, оскільки «спільна мова» фінансової звітності дозволила розширити зв'язки в усьому світі. Сполучені Штати ще не прийняли МСФЗ, оскільки багато хто розглядає американські ОПБУ як «золотий стандарт». Однак, оскільки МСФЗ стають глобальнішою нормою, ситуація може змінитися, якщо SEC прийме рішення про те, що МСФЗ підходять для американської інвестиційної практики.

В даний час близько 120 країн використовують МСФЗ, і 90 з них вимагають, щоб звітність компаній була повністю представлена ​​відповідно до вимог МСФЗ.

МСФЗ підтримуються Фондом МСФЗ. Місія Фонду МСФЗ (IFRS) – «забезпечити прозорість, підзвітність та ефективність на фінансових ринках по всьому світу». Фонд МСФЗ (IFRS) не тільки забезпечує та контролює стандарти фінансової звітності, але також робить різні пропозиції та рекомендації тим, хто відхиляється від практичних рекомендацій.

Метою переходу на МСФЗ є максимальне спрощення міжнародних зіставлень. Це складно, тому що кожна країна має власний набір правил. Наприклад, US GAAP відрізняються від канадських GAAP. Синхронізація стандартів бухгалтерського обліку у всьому світі є безперервним процесом у міжнародному співтоваристві бухгалтерського обліку.

Трансформація фінансової звітності відповідно до МСФЗ

Один із основних методів підготовки фінансової звітності відповідно до вимог МСФЗ – це трансформація.

Основні етапи трансформації фінансової звітності відповідно до МСФЗ:

• Розробка облікової політики;
• Вибір функціональної валюти та валюти подання;
• Розрахунок початкових балансів;
• Розробка моделі трансформації;
• Оцінка корпоративної структури компанії з метою визначення дочірніх, асоційованих, афілійованих та спільних підприємств, включених до бухгалтерського обліку;
• Визначення особливостей бізнесу компанії та збирання інформації, необхідної для розрахунку коригувань трансформації;
• Перегрупування та рекласифікація фінансових звітів за національними стандартами до МСФЗ.

Автоматизація МСФЗ

Трансформацію фінансової звітності МСФЗ практично складно уявити без її автоматизації. Існують різні програми на платформі 1С, які дозволяють автоматизувати цей процес. Одним із таких рішень є «WA:Фінансист». У нашому рішенні існує можливість транслювати дані бухгалтерського обліку, здійснювати меппінг на рахунки плану рахунків МСФЗ, робити різні коригування та рекласифікації, здійснювати елімінацію внутрішньогрупових оборотів під час консолідації звітності. Крім того, налаштовано 4 основні звіти МСФЗ:

Фрагмент Звіту про фінансове становище МСФЗ у «WA: Фінансист»: закладка мсфо «Основні кошти».