Про розп'яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці. Плач Пресвятої Богородиці Акафісти Пресвятої Богородиці

Цариця Небесна – покров та надія людей. Якщо на серце боляче і сумно, на допомогу завжди закликають Заступницю Ретельну. Але у страшний день смерті Найсолодшого, Чистого Сина Її переживають та співчувають материнським стражданням, яке зрозуміє будь-яка мати.

У Страсну п'ятницю читається спеціальний канон, присвячений спогаду про хресні страждання Господа.

Молитва Плач Богородиці

Як і кому допомагає

Молитва "Плач Богородиці" необхідна:

для душі віруючої людини, щоб згадати хресні страждання Спасителя;
для очищення серця від ненависті та злості;
для подолання душевного болю тим, хто втратив рідних та близьких;
для віри у воскресіння кожної людини;
для співчуття за інших, співпереживання, допомоги;
для заспокоєння батьків у переживаннях дітей;
для зміцнення у віру в Бога і наповнення серця сподіванням і радістю, незважаючи на життєві обставини.

Правило читання

У Страсну П'ятницю згадують страждання та смерть Господа Ісуса Христа на хресті. У вечірній час після молитов пророчих, апостольських та євангельських читань про розп'яття Ісуса виноситься на середину храму Свята Плащаниця. Після співається канон про розп'яття Господнє і плач Пресвятої Богородиці.

У пристрасний день не просять Богородицю про допомогу. Приєднуються до Її стогнань і благань, які необхідні кожному християнина.

Текст молитви

До вашої уваги наводиться текст канону старослов'янською мовою, який займає особливе місце у християн і співається раз на рік. Разом співчуваємо Матері над тілом Сина, Розп'ятого та Померлого на Хресті.

Тлумачення та переклад

Для кращого розуміння тексту представлений переклад російською мовою, але правильно читати старослов'янською.

Пісні Канону містять звернення Богородиці до Сина, що страждає і вмирає на хресті. Пресвята Діва сама знала, чому Чадо терпить страшні муки, як розбійник. Господь зазнає страшних мук для спасіння від гріха всіх людей на землі. В останніх словах Божа Мати вже не плакала, а дякувала Ісусу за те, що приймає смерть і хоче врятувати народ. Вона вірить у Його Воскресіння і просить усіх помилувати.

Історія молитви

Історія створення

Канон складений святим Симеоном Логофетом на основі Євангелія та Дій Святих Апостолів про жорстоку смерть Ісуса Христа на хресті.

Господь наш був засуджений на розп'яття. Вороги били Ісуса, знущалися, плювали на обличчя, давали пити гіркоту. До місця розп'яття змусили нести хрест. Розіп'яли Христа поруч із двома розбійниками. Ісуса ображали і на хресті.

Один з розп'ятих розбійників, ліворуч від Спасителя, лихословив: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас». Інший сказав, що Людинолюбець поганого нічого не зробив, а їм дісталося у справах. Розбійник вибачився перед Ісусом і благав згадати про ньогоу Царстві Небесному. Святий пробачив грішника і сказав, що через віру в Нього він сьогодні буде в раю.

Ісус Христос побачив Свою Мати та апостола Іоанна, до якого ставився по-особливому. Стан Богородиці не можна передати словами. Меч пронизав її серце, коли вона бачила жахливі муки Сина. Спаситель передав до рук Івана Заступницю, щоб той дбав про неї до кінця життя, як син.

Вседержитель востаннє нагадував людям, що виповнилося Слово Боже: відбулося спасіння людського роду.

Значення

Плач Богородиці за хресного страждання Ісуса Христа - це ридання про втрату сенсу життя. Діва хоче зійти в пекло з Господомале в молитві знаходить втіху. Щоб довга й болісна смерть на хресті Сина не виявилася марною, вона з глибокою вірою та старанністю молиться.

Діва Марія плаче ще й про людей, гріхи яких є причиною смерті Христа. Тому всі повинні по-справжньому, з вірою, любов'ю, постійною молитвою покладатися на Бога і плакати про свої гріхи.

Відео

Подивіться відео, як співається у Храмі канон.

Плач Пресвятої Богородиці
(Канон про розп'яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці)

"Чудовим і невідомим Різдвом Твоїм, Сину Мій, я була звеличена перед усіма матерями. Але горе Мені! Тепер, побачивши Тебе на хресті, утроба Моя розпалюється... Бачу Народженого Мною і простягаю руки, щоб прийняти Його з хреста. Але ніхто , на жаль! Не дає Мені Його ..."

Цей канон складений у X столітті нашої ери святим Симеоном Метафрастом (Логофетом). Читаються з нього вірші після Страсної П'ятниці, коли Господь помер на Хресті. Читання відбувається у п'ятницю під час Служби.

Саме богослужіння є благоговійним чуванням перед труною Спасителя і похоронним гімном постраждалому за нас Господу, Безсмертному Царю слави.

Молитви Канону «Плач Пресвятої Богородиці» сповнені скорботи, смутку Діви Марії та учнів Ісуса. У розпачі Богородиця знаходить втіху молитвою до Господа. Ісус Христос висловлює зворушливу турботу про Ню. У кількох словах Сина Пресвята Діва знаходить вгамування скорботи.

Старослов'янською

1. Обішана як вид на хресті Сина і Господа, Діва Чиста, що терзаються, кричали горці, з іншими жінками стоячи промовляючи:
2. Бачу Тя нині, улюблене Моє Чадо і кохане, на хресті висить і вражена горцем серцем, промовила Чиста: але дай слово, Благий, рабе Твоєї.
3. Волею, Сину Мій і Творчий, терпиш на дереві люту смерть, Діва глаголаше, що стоять біля хреста з коханим учнем.
4. Нині Мого сподівання, радості та веселощів, Сина Мого та Господа позбавлена бих: на жаль Мені! хворобую серцем, Чиста плачучи глаголаші.
5. Страха заради юдейська Петро сховався, і всі відбігши вірні, і залишивши Христа, Діва ридаючі глаголаша.
6. Про страшне Твоє Різдво і дивне, Сину Мій, більше всіх матерів звеличена би Аз: але на жаль Мені! нині Тя, що бачить на дереві, розпалююся утробою.
7. Вижду Утробу Мою на руках, у яких немовляти тримаєш, з дерева прийняти, говорячи Чиста: але ніхто ж, на жаль Мені, цього дасть.
8. Це, світло Мій солодкий, надія і живіт Мій благий, Бог Мій згасе на хресті, розпалююся утробою, Діва стоячи і глаголаше.
9. Сонце не заходь, Боже Превічний і Творче всіх створінь, Господи, бо терпиш пристрасть на хресті, Чиста плачучи глаголаше.
10. Плачучи глаголаше браконепрофесійна до благообразного: поспіш, Йосипе, до Пілата приступити і попроси зняття з дерева Учителя твого.
11. Побачивши Пречисту горцю сльозну, Йосип смутись і плакаючись приступи до Пилата: дай мені, кричачи з плачем, тіло Бога мого.
12. Уразлена Тебе бачачи і без слави нага на дереві Чадо Моє, утробою розпалююся, ридучи як Мати, Діва провіщавши.
13. Роздершись і ридаючи і дивуючись разом з Никодимом, знято Йосипа, і вцілувавши чисте тіло риданню й стогнувши, і з'ївши Його як Бога.
14. Прийнявши Його з плачем Мати невимушена, поклади на коліна, молячи Його зі сльозами й поцілуючи, горце ж ридаючі та вигукуючі.
15. Єдину надію і живи, Владико Сину Мій і Боже, в очах світло раба Твоя мех, нині ж позбавлена би Тебе, солодке Моє Чадо і улюблене.
16. Хвороби й скорботи й зітхання знайшовши мене, на жаль Мені, Чиста горце ридає глаголаше, бачачи Тебе, Дитино Моє кохане, нага і відокремлена, і вонями помазана мерця.
17. Мертва Тя зрю, людинолюбець, що оживив мертві, і містить уся, уражуюсь лютою утробою: хотіла б з Тобою помрети, Пречиста глаголаше; не терплю бо без подиху мертва Тебе бачиш.
18. Дивуюся зрячи Тебе, преблагий Боже і премудрий Господи, без слави, і без дихання, і потворна, і плачу тримаючі Тебе, бо не сподівайся, на жаль Мені! Бачити Тебе, Сину Мій і Боже!
19. Чи не зголошуєш рабу Твого слова, Слове Божий? Чи не ущедриш, Владико, Тобі народжену? Говорячи Чиста, плакали й плакали, поцілували тіло Господа свого.
20. Думаю, Владико, бо хтось солодкого Твого не почую голосу; ні доброти лиця Твого побачу, як раніше раба Твоя: бо зайшов Ти, Сину Мій, від очей Моєї.
21. Нась задля Розп'ятого прийдіть усі заспіваємо. Того бо Маріа на дереві глаголаєш і розп'яття терпиш, Ти єси Син і Бог Мій.
22. Свого Ягнята ягня зрячи до заколення лекома, після Маріа простягненими власи з іншими жінками, ці кричущі: камо ідеши, Чадо? чесо заради швидку течію робиш? коли інший шлюб ще є в Кані, і там нині робиш ти, та від води їм вино сотвориш? Чи йду з Тобою, Чадо, чи більше зажду Тобі? Дай мені слово, Слово, не мовчки повз іди Мене, чисту дотримуйся Мене. Бо ти Син і Бог Мій.
23. Де, Сину Мій і Боже, благовіщення стародавнє, що Мій Гавриїл говорив? Царя Тя, Сина і Бога Вишнього нарікаше: нині ж бачу Тебе, Свєті Мій солодкий, нага і вражена мерця.
24. Визволяй хвороби, нині прийми Мене з Собою, Сину Мій і Боже, нехай зниду, Владико, в пекло з Тобою і Аз, не залиши Мене єдину, бо жити не терплю, не бачачи Тобі, солодкого Мого Світла.
25. З іншими жінками мироносицями плакаючі Невинна горце і носячи бачачі Христа, говорячи: На жаль Мені, що бачу? Камо йдеш нині, Сину Мій, а Мене єдино залишаєш?
26. Знемагаючі й ридаючі Непорочна мироносицям глаголаше: зридайте Мі й сплачитеся горце, се бо Світло Моє солодке і Вчитель ваш гробу віддається.
27. Діву ридаючу Йосип бачивши роздертись весь і кричав гірко: як Тебе, о Боже Мій, нині погребу раб Твій? Якими плащаницями обвію тіло Твоє?
28. Більше розуму перевершить дивне Твоє видіння, що носить тварюку всю Господа: цього заради Йосип як мертва Тебе на руку свою і з Никодимом носить і ховає.
29. Дивну бачу й преславну таємницю, Діва кричав Сину і Господеві: як у поганому гробі покладаєшся, мертві наказом поставляй у трунах.
30. Ні від гробу Твого повстану, Чадо Моє, ні сльози точать перестану раба Твоя, дондеже і Аз скину в пекло: не можу бо терпіти розлучення Твого, Сину Мій.
31. Радість Мені ніколи не буде торкнутися, ридучи глаголати Невинна: світло Моє і радість Моя в гроб зайде. Але не залишу Його єдиного: тут же помру і згрібу Йому.
32. Душевну Мою виразку нині зціли, Чадо Моє, Пречиста кричала сльози: воскресни та втамуй Мою хворобу і смуток; бо ти можеш, Владико, як хочеш, і творити, якщо й поховався волею.
33. О, як приховався Тобі є безодня щедрот, Матері в таємниці промовив Господь? Бо Мою твори хоч спасти, зволих помрети; але й воскресну і Тобі звеличу, бо Бог небеса та землі.
34. Заспіваю милосердя Твоє, Чоловеколюбче, і поклоняюся багатству милості Твоєї, Владико: бо творіння Твоє хоч спасти, смерть підняв Ти, рече Пречиста; але воскресінням Твоїм, Спасе, помилуй усіх нас!

Переклад на російську
(Для кращого розуміння тексту, що читається)

1. Діва Чиста, побачивши висить на хресті Сина і Господа (Свого), гірко стінячи, терзаючись і разом з іншими жінками кричачи, так говорила:
2. «Бачучи Тебе нині, кохане Чадо Моє, що висить на хресті, гірко уражаюсь у моєму серці», говорила чиста. «Вимов, Благий, слово рабе Твоєї».
3. «Син і Творець Мій! добровільно терпиш Ти люту смерть на дереві», - говорила Діва, стоячи біля хреста з коханим учнем.
4. «Нині Я втратила мою надію, радість і веселість - Сина мого і Господа: горе Мені! Болить Моє серце! говорила Чиста з плачем.
5. «Зі страху перед юдеями Петро втік і всі вірні розбіглися, залишивши Христа», говорила Діва ридаючи.
6. «Чудовим і невідомим Різдвом Твоїм, Сину Мій, я була звеличена перед усіма матерями. Але горе Мені! тепер, побачивши Тебе на хресті, утроба Моя розпалюється.
7. бачу народженого Мною і простягаю руки, щоб прийняти Його з хреста. Але ніхто, на жаль! Не дає Мені Його.
8. Ось світло Моє солодке, надія і життя Моє дороге, Бог Мій згас на хресті! Внутрішність Моя розпалюється!» говорила Діва стіна.
9. «Сонце незахідне, Боже Превічний, Творець і Господь усіх творінь! Як Ти терпиш страждання на хресті? говорила Чиста плачу.
10. Хто не пізнав шлюбу, говорила плачу благообразному: «Йосифе! Поспішай до Пілата і попроси дозволу зняти з дерева твого Учителя».
11. Йосип, бачачи Пречисту, що гірко плаче, зніяковів і плачучи прийшов до Пілата і зі сльозами сказав: Віддай мені тіло Бога мого.
12. Бачачи Тебе покритого виразками, знеславленого і оголеного на дереві, ридаючи як Мати - Діва говорила: «Диво Моє! Вогонь палить нутро Мою».
13. Роздираючись і дивуючись, Йосип разом з Никодимом ридаючи зняв пречисте тіло (Розп'ятого) і зі стогнанням заспівав Його як Бога.
14. З плачем прийняла Його Мати безмужня, поклала Його на коліна і зі сльозами та гіркими риданнями молила Його, обсипала лобзаннями та вигукувала:
15. «Тебе, Владико, Син і Бог Мій, Я, раба Твоя, мала єдиною надією, життям і світлом очей. Але тепер я втратила Тебе, Чадо моє найсолодше і улюблене!
16. На жаль! Печаль і скорбота і зітхання мучать Мене, - говорила Чиста, - гірко рида, коли бачу Тебе, Чадо Моє кохане, голим залишеним і помазаним ароматами мерцем.
17. Бачу мертвим Тебе, людинолюбець, що воскресив мертвих і все, що містить, і утроба Моя вражається лютою скорботою. Я хотіла б померти з Тобою, – говорила Пречиста, – бо нестерпно для Мене бачити Тебе бездиханим мерцем.
18. Дивуюсь, бачачи Тебе преблагий Боже і прещедрий Господи, без слави без дихання, без краси. Тримаю Тебе в обіймах і плачу, не сподіваючись, горе Мені! - побачити Тебе Більше, Сину Мій і Боже Мій!
19. Чи не вимовиш рабу Твого слова Ти, Слово Боже? Чи не ущедриш, Владико, що народила Тебе?» Говорила Чиста, плачучи, ридаючи та лобзаючи Господа Свого.
20. «Ви вже не чути більше Мені, рабе Твоєї, Владико, Твого солодкого голосу і не побачити, як раніше, краси обличчя Твого: бо Ти сховався, Сину Мій, від очей Моїх».
21. Прийдіть все, прославимо Розп'ятого за нас, Якого бачачи на дереві Марія казала: «Хоча Ти й терпиш розп'яття, але Ти – Син і Бог Мій».
22. Ідучи разом з іншими дружинами за своїм Агнцем, тягне заколення, розпустивши власи, ягня Марія, кричала: «Куди Ти йдеш, Чадо? навіщо поспішаєш так скоро? Або відбувається новий шлюб у Кані, і Ти поспішаєш туди, щоб перетворити для них воду у вино? Чи йти Мені з Тобою, Чадо, чи краще чекати на Тебе? О, Слово! промови Мені одне слово; не проходь повз Мене мовчки Ти, що Мене зберіг чистою: бо Ти Син і Бог Мій.
23. «Де ж Син і Бог Мій, колишня благовістя, яку говорив Мені Гавриїл? Він називав Тебе Царем, Сином Божим і Богом Вишнім: але ось тепер Я бачу Тебе, солодке Світло Моє, голого й мертвого.
24. Той, хто зцілює хвороби, нині візьми Мене з Собою, Сину Мій і Боже, щоб і Мені, Владико, зійти з Тобою в пекло. Не залишай Мене одну, бо Мені вже нестерпно жити, не бачачи Тебе, Мого солодкого Світла!»
25. Гірко ридаючи з іншими подружжям мироносицями і бачачи Христа несомим, Невинна казала: «Горе Мені! Що я бачу? Куди Ти йдеш тепер, Сину Мій, покидаючи Мене одну?
26. Знемагаючи від ридань, Невинна говорила мироносицям: «Родіть і плачте гірко разом зі Мною, бо Світло Моє солодке і вчитель ваш покладається в труну».
27. Йосип, бачачи ридаючу Діву, сам мучився і гірко кричав: «Як мені, рабу Твоєму, поховати Тебе, Боже мій? Якими плащаницями обвити тіло Твоє?
28. Перевищує розум дивовижне видовище: Господа, що носить усе творіння, Йосип з Никодимом несуть на руках своїх і ховають.
29. «Бачу подивну та преславну таємницю, - волала Діва до Сина і Господа: - Як вважають у просту труну Тебе, що викликало словом мертвих із трун?
30. Не відійду від гробу Твого, Чадо Моє, і не перестану лити сльози Я, раба Твоя, доки і Я не зійду в пекло, бо не можу перенести.
31. Відтепер радість ніколи не торкнеться Мене, говорила рида Непорочна: Світло Моє і радість Моя закотилася в труну. Але я не залишу Його одного: помру тут же і погрібу разом з Ним.
32. Зціли мою душевну рану, Чадо Моє! - вигукувала Пречиста зі сльозами. - Воскресни та вгамуй Мою скорботу і смуток: бо Ти можеш зробити, що захочеш, хоч і погрібся добровільно.
33. «О, як зникла від тебе безодня милосердя? – сказав Господь таємно Матері. - Бо, бажаючи врятувати Моє творіння, Я вподобав померти; але Я воскресну і звеличу Тебе, як Бог неба та землі».
34. «Оспівую милосердя Твоє, Чоловеколюбець, і поклоняюся багатству милості Твоєї, Владико! Бо, захотівши врятувати творіння Твоє, Ти прийняв смерть, сказала Пречиста. - Але воскресінням Твоїм, Спаситель, помилуй усіх нас!».

Повне зібрання і опис: молитва богородиці, що плаче, для духовного життя віруючої людини.

В останні дні страшні тижні,

У п'ятничний день,

У святому місті Єрусалимі

Плакала, ходила Свята Діва,

За неї були три мироносиць дружин.

У місті їм назустріч

Ідуть два жидовини.

«Де ви, жиди, були, куди прийдете?»

Що промовляють Діві два жидовини:

«Живемо ми теперича в Єрусалимі,

А ми були, мучили Ісуса Христа.

Бивши, мучивши, у в'язницю всадили,

О шостій годині в п'ятницю розіп'яли його,

Ноги та руки, прибивши цвяхами.

Вінець на голову його поклали,

Мук та ран його неможливо вирахувати;

Ісуса копієм у ребра прободали,

Земля обігрілася від його крові».

Почула слова їхня Свята Діва,

Вона була без пам'яті і більше години,

Вдарилася об землю, ледве жива.

Застогне, заплаче Пресвята Діва,

У прикрості говорить:

«На жаль, мати сира земля, візьми мене до себе

Молитва богородиці, що плаче

Плач Пресвятої Богородиці

Акафісти Пресвятої Богородиці

Ікони Пресвятої Богородиці

Канон «Плач Пресвятої Богородиці» має бути у кожному домі, написаний від руки. Він зберігається акуратним листочком.

До написання слід прочитати хоча б одне Євангеліє вголос всім членам сім'ї. Поститися тиждень (виключити продукти тваринного походження, солодощі, вино, тютюн), читаючи ранкові та вечірні молитви, потім прочитати канон для всіх членів сім'ї вголос і лише тоді можна розпочати написання молитви. Читання Канона дає заспокоєння батькам у від'їзді дітей, у душевних скорботах, печалі.

І слід пам'ятати завжди, що будь-який наш поганий вчинок – це рана Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа.

Ви поступово змінюєтеся на краще.

Плач Пресвятої Богородиці

Творіння Симеона Логофета

Старослов'янською

1. Обішана як вид на хресті Сина і Господа, Діва Чиста, що терзаються, кричали горці, з іншими жінками стоячи промовляючи:

Переклад на російську

1. Діва Чиста, побачивши висить на хресті Сина і Господа (Свого), гірко стінячи, терзаючись і разом з іншими жінками кричачи, так говорила:

22. Наслідуючи разом з іншими дружинами за своїм Ангцем, який тягне заклання, розпустивши власи, агня Марія, вигукувала: «Куди Ти йдеш, Чадо? навіщо поспішаєш так скоро? Або відбувається новий шлюб у Кані, і Ти поспішаєш туди, щоб перетворити для них воду у вино? Чи йти Мені з Тобою, Чадо, чи краще чекати на Тебе? О, Слово! промови Мені одне слово; не проходь повз Мене мовчки Ти, що Мене зберіг чистою: бо Ти Син і Бог Мій.

23. «Де ж Син і Бог Мій, колишня благовістя, яку говорив Мені Гавриїл? Він називав Тебе Царем, Сином Божим і Богом Вишнім: але ось тепер Я бачу Тебе, солодке Світло Моє, щоб і Мені, Владико, зійти з Тобою в пекло. Не залишай Мене одну, бо Мені вже нестерпно жити, не бачачи Тебе, Мого солодкого Світла!»

Плач Пресвятої Богородиці.

(Канон про розп'яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці)

2. Бачу Тя нині, улюблене Моє Чадо і кохане, на хресті висить і вражена горцем серцем, промовила Чиста: але дай слово, Благий, рабе Твоєї.

3. Волею, Сину Мій і Творчий, терпиш на дереві люту смерть, Діва глаголаше, що стоять біля хреста з коханим учнем.

4. Нині Мого сподівання, радості та веселощів, Сина Мого та Господа позбавлена бих: на жаль Мені! хворобую серцем, Чиста плачучи глаголаші.

5. Страха заради юдейська Петро сховався, і всі відбігши вірні, і залишивши Христа, Діва ридаючі глаголаша.

6. Про страшне Твоє Різдво і дивне, Сину Мій, більше всіх матерів звеличена би Аз: але на жаль Мені! нині Тя, що бачить на дереві, розпалююся утробою.

7. Вижду Утробу Мою на руках, у яких немовляти тримаєш, з дерева прийняти, говорячи Чиста: але ніхто ж, на жаль Мені, цього дасть.

8. Це, світло Мій солодкий, надія і живіт Мій благий, Бог Мій згасе на хресті, розпалююся утробою, Діва стоячи і глаголаше.

9. Сонце не заходь, Боже Превічний і Творче всіх створінь, Господи, бо терпиш пристрасть на хресті, Чиста плачучи глаголаше.

10. Плачучи глаголаше браконепрофесійна до благообразного: поспіш, Йосипе, до Пілата приступити і попроси зняття з дерева Учителя твого.

11. Побачивши Пречисту горцю сльозну, Йосип смутись і плакаючись приступи до Пилата: дай мені, кричачи з плачем, тіло Бога мого.

12. Уразлена Тебе бачачи і без слави нага на дереві Чадо Моє, утробою розпалююся, ридучи як Мати, Діва провіщавши.

13. Роздершись і ридаючи і дивуючись разом з Никодимом, знято Йосипа, і вцілувавши чисте тіло риданню й стогнувши, і з'ївши Його як Бога.

14. Прийнявши Його з плачем Мати невимушена, поклади на коліна, молячи Його зі сльозами й поцілуючи, горце ж ридаючі та вигукуючі.

15. Єдину надію і живи, Владико Сину Мій і Боже, в очах світло раба Твоя мех, нині ж позбавлена би Тебе, солодке Моє Чадо і улюблене.

16. Хвороби й скорботи й зітхання знайшовши мене, на жаль Мені, Чиста горце ридає глаголаше, бачачи Тебе, Дитино Моє кохане, нага і відокремлена, і вонями помазана мерця.

17. Мертва Тя зрю, людинолюбець, що оживив мертві, і містить уся, уражуюсь лютою утробою: хотіла б з Тобою помрети, Пречиста глаголаше; не терплю бо без подиху мертва Тебе бачиш.

18. Дивуюся зрячи Тебе, преблагий Боже і премудрий Господи, без слави, і без дихання, і потворна, і плачу тримаючі Тебе, бо не сподівайся, на жаль Мені! Бачити Тебе, Сину Мій і Боже!

19. Чи не зголошуєш рабу Твого слова, Слове Божий? Чи не ущедриш, Владико, Тобі народжену? Говорячи Чиста, плакали й плакали, поцілували тіло Господа свого.

20. Думаю, Владико, бо хтось солодкого Твого не почую голосу; ні доброти лиця Твого побачу, як раніше раба Твоя: бо зайшов Ти, Сину Мій, від очей Моєї.

21. Нась задля Розп'ятого прийдіть усі заспіваємо. Того бо Маріа на дереві глаголаєш і розп'яття терпиш, Ти єси Син і Бог Мій.

22. Свого Ягнята ягня зрячи до заколення лекома, після Маріа простягненими власи з іншими жінками, ці кричущі: камо ідеши, Чадо? чесо заради швидку течію робиш? коли інший шлюб ще є в Кані, і там нині робиш ти, та від води їм вино сотвориш? Чи йду з Тобою, Чадо, чи більше зажду Тобі? Дай мені слово, Слово, не мовчки повз іди Мене, чисту дотримуйся Мене. Бо ти Син і Бог Мій.

23. Де, Сину Мій і Боже, благовіщення стародавнє, що Мій Гавриїл говорив? Царя Тя, Сина і Бога Вишнього нарікаше: нині ж бачу Тебе, Свєті Мій солодкий, нага і вражена мерця.

24. Визволяй хвороби, нині прийми Мене з Собою, Сину Мій і Боже, нехай зниду, Владико, в пекло з Тобою і Аз, не залиши Мене єдину, бо жити не терплю, не бачачи Тобі, солодкого Мого Світла.

25. З іншими жінками мироносицями плакаючі Невинна горце і носячи бачачі Христа, говорячи: На жаль Мені, що бачу? Камо йдеш нині, Сину Мій, а Мене єдино залишаєш?

26. Знемагаючі й ридаючі Непорочна мироносицям глаголаше: зридайте Мі й сплачитеся горце, се бо Світло Моє солодке і Вчитель ваш гробу віддається.

27. Діву ридаючу Йосип бачивши роздертись весь і кричав гірко: як Тебе, о Боже Мій, нині погребу раб Твій? Якими плащаницями обвію тіло Твоє?

28. Більше розуму перевершить дивне Твоє видіння, що носить тварюку всю Господа: цього заради Йосип як мертва Тебе на руку свою і з Никодимом носить і ховає.

29. Дивну бачу й преславну таємницю, Діва кричав Сину і Господеві: як у поганому гробі покладаєшся, мертві наказом поставляй у трунах.

30. Ні від гробу Твого повстану, Чадо Моє, ні сльози точать перестану раба Твоя, дондеже і Аз скину в пекло: не можу бо терпіти розлучення Твого, Сину Мій.

31. Радість Мені ніколи не буде торкнутися, ридучи глаголати Невинна: світло Моє і радість Моя в гроб зайде. Але не залишу Його єдиного: тут же помру і згрібу Йому.

32. Душевну Мою виразку нині зціли, Чадо Моє, Пречиста кричала сльози: воскресни та втамуй Мою хворобу і смуток; бо ти можеш, Владико, як хочеш, і творити, якщо й поховався волею.

33. О, як приховався Тобі є безодня щедрот, Матері в таємниці промовив Господь? Бо Мою твори хоч спасти, зволих помрети; але й воскресну і Тобі звеличу, бо Бог небеса та землі.

34. Заспіваю милосердя Твоє, Чоловеколюбче, і поклоняюся багатству милості Твоєї, Владико: бо творіння Твоє хоч спасти, смерть підняв Ти, рече Пречиста; але воскресінням Твоїм, Спасе, помилуй усіх нас!

(Для кращого розуміння тексту, що читається)

2. «Бачучи Тебе нині, кохане Чадо Моє, що висить на хресті, гірко уражаюсь у моєму серці», говорила чиста. «Вимов, Благий, слово рабе Твоєї».

3. «Син і Творець Мій! добровільно терпиш Ти люту смерть на дереві», – говорила Діва, стоячи біля хреста з коханим учнем.

4. «Нині Я втратила мою надію, радість і веселість – Сина мого та Господа: горе Мені! Болить Моє серце! говорила Чиста з плачем.

5. «Зі страху перед юдеями Петро втік і всі вірні розбіглися, залишивши Христа», говорила Діва ридаючи.

6. «Чудовим і невідомим Різдвом Твоїм, Сину Мій, я була звеличена перед усіма матерями. Але горе Мені! тепер, побачивши Тебе на хресті, утроба Моя розпалюється.

7. бачу народженого Мною і простягаю руки, щоб прийняти Його з хреста. Але ніхто, на жаль! Не дає Мені Його.

8. Ось світло Моє солодке, надія і життя Моє дороге, Бог Мій згас на хресті! Внутрішність Моя розпалюється!» говорила Діва стіна.

9. «Сонце незахідне, Боже Превічний, Творець і Господь усіх творінь! Як Ти терпиш страждання на хресті? говорила Чиста плачу.

10. Хто не пізнав шлюбу, говорила плачу благообразному: «Йосифе! Поспішай до Пілата і попроси дозволу зняти з дерева твого Учителя».

11. Йосип, бачачи Пречисту, що гірко плаче, зніяковів і плачучи прийшов до Пілата і зі сльозами сказав: Віддай мені тіло Бога мого.

12. Бачачи Тебе покритого виразками, знеславленого і оголеного на дереві, ридаючи, як Мати, Діва казала: «Диво Моє! Вогонь палить нутро Мою».

13. Роздираючись і дивуючись, Йосип разом з Никодимом ридаючи зняв пречисте тіло (Розп'ятого) і зі стогнанням заспівав Його як Бога.

14. З плачем прийняла Його Мати безмужня, поклала Його на коліна і зі сльозами та гіркими риданнями молила Його, обсипала лобзаннями та вигукувала:

15. «Тебе, Владико, Син і Бог Мій, Я, раба Твоя, мала єдиною надією, життям і світлом очей. Але тепер я втратила Тебе, Чадо моє найсолодше і улюблене!

16. На жаль! Печаль і скорбота і зітхання мучать Мене, – говорила Чиста, – гірко рида, коли бачу Тебе, Чадо Моє кохане, голим залишеним і помазаним ароматами мерцем.

17. Бачу мертвим Тебе, людинолюбець, що воскресив мертвих і все, що містить, і утроба Моя вражається лютою скорботою. Я хотіла б померти з Тобою, – говорила Пречиста, – бо нестерпно для Мене бачити Тебе бездиханим мерцем.

18. Дивуюсь, бачачи Тебе преблагий Боже і прещедрий Господи, без слави без дихання, без краси. Тримаю Тебе в обіймах і плачу, не сподіваючись, горе Мені! – побачити Тебе Більше, Сину Мій і Боже Мій!

19. Чи не вимовиш рабу Твого слова Ти, Слово Боже? Чи не ущедриш, Владико, що народила Тебе?» Говорила Чиста, плачучи, ридаючи та лобзаючи Господа Свого.

20. «Ви вже не чути більше Мені, рабе Твоєї, Владико, Твого солодкого голосу і не побачити, як раніше, краси обличчя Твого: бо Ти сховався, Сину Мій, від очей Моїх».

21. Прийдіть все, прославимо Розп'ятого за нас, Якого бачачи на дереві Марія казала: «Хоча Ти й терпиш розп'яття, але Ти – Син і Бог Мій».

22. Ідучи разом з іншими дружинами за своїм Агнцем, тягне заколення, розпустивши власи, ягня Марія, кричала: «Куди Ти йдеш, Чадо? навіщо поспішаєш так скоро? Або відбувається новий шлюб у Кані, і Ти поспішаєш туди, щоб перетворити для них воду у вино? Чи йти Мені з Тобою, Чадо, чи краще чекати на Тебе? О, Слово! промови Мені одне слово; не проходь повз Мене мовчки Ти, що Мене зберіг чистою: бо Ти Син і Бог Мій.

23. «Де ж Син і Бог Мій, колишня благовістя, яку говорив Мені Гавриїл? Він називав Тебе Царем, Сином Божим і Богом Вишнім: але ось тепер Я бачу Тебе, солодке Світло Моє, голого й мертвого.

24. Той, хто зцілює хвороби, нині візьми Мене з Собою, Сину Мій і Боже, щоб і Мені, Владико, зійти з Тобою в пекло. Не залишай Мене одну, бо Мені вже нестерпно жити, не бачачи Тебе, Мого солодкого Світла!»

25. Гірко ридаючи з іншими подружжям мироносицями і бачачи Христа несомим, Невинна казала: «Горе Мені! Що я бачу? Куди Ти йдеш тепер, Сину Мій, покидаючи Мене одну?

26. Знемагаючи від ридань, Невинна говорила мироносицям: «Родіть і плачте гірко разом зі Мною, бо Світло Моє солодке і вчитель ваш покладається в труну».

27. Йосип, бачачи ридаючу Діву, сам мучився і гірко кричав: «Як мені, рабу Твоєму, поховати Тебе, Боже мій? Якими плащаницями обвити тіло Твоє?

28. Перевищує розум дивовижне видовище: Господа, що носить усе творіння, Йосип з Никодимом несуть на руках своїх і ховають.

29. «Бачу подивну та преславну таємницю,—зойкувала Діва до Сина і Господа:—Як вважають у просту труну Тебе, що викликало словом мертвих із трун?

30. Не відійду від гробу Твого, Чадо Моє, і не перестану лити сльози Я, раба Твоя, доки і Я не зійду в пекло, бо не можу перенести.

31. Відтепер радість ніколи не торкнеться Мене, говорила ридла Непорочная: Світло Моє і радість Моя закотилася в труну. Але я не залишу Його одного: помру тут же і погрібу разом з Ним.

32. Зціли мою душевну рану, Чадо Моє! – кричала Пречиста зі сльозами. – Воскресни та вгамуй Мою скорботу та смуток: бо Ти можеш зробити, що захочеш, хоч і погрібся добровільно.»

33. «О, як зникла від тебе безодня милосердя? – сказав Господь таємно Матері. – Бо, бажаючи врятувати Мої творіння, Я вподобав померти; але Я воскресну і звеличу Тебе, як Бог неба та землі».

34. «Оспівую милосердя Твоє, Чоловеколюбець, і поклоняюся багатству милості Твоєї, Владико! Бо, захотівши спасти творіння Твоє, Ти прийняв смерть, сказала Пречиста. – Але воскресінням Твоїм, Спаситель, помилуй усіх нас!».

Ікос:

Свого Агнця Агниця зрячи до заколення лекома, / згодом Марія простягненими власи з іншими жінками, ця кричущі: / камо ідеши, Чадо? / Що заради швидкої течії робиш? / Їжа другий шлюб ще є в Кані Галілейстей, / і там нині тхнеш, та від води їм вино сотвориш? / Чи йду з Тобою, Чадо, чи більше зажду Тобі? / Дай Мі слово, Слове, / не мовчки мімоїди Мене, Чисту дотримуйся Мене: / Ти бо є Син і Мій.

2. Російський переклад дияк. Сергія Цвєткова

У Велику П'ятницю

(Плач Пресвяті Богородиці при хресті).

Кондак, глас 8-й

Прийдіть все, заспіваймо Розп'ятого за нас; бо Марія бачила Його на дереві, і казала: «Хоч Ти терпиш і хрест, але Ти Син і мій».

Ікоси:

1) (Τ όν ἴδιον ) Агниця – Марія, бачачи Свого Ягня відомого на заклання, слідувала (за Ним) ридаючи, разом з іншими дружинами так волає: «Куди Ти йдеш Чадо? Навіщо Ти робиш швидку Свою течію? Чи не інший шлюб у Кані, чи не туди і Ти тепер поспішаєш, щоб для них зробити з води вино? Чи не йти Мені з тобою? Чадо, – чи краще Я тебе зажду? Дай мені слово, Слово, не пройди повз Мене мовчки, Ти, що зберіг Мене чистою, Сину і Боже Мій.

2) (Όυκ ἢλπιζον ) «Не думала Я, Чадо (Моє), побачити Тебе в такому (надзвичайно-сумному становищі); ніколи не вірила, щоб бачити Мені (цих) шалених беззаконників, що неправедно простягають на Тебе руки (свої). Бо ще (тепер) їхні діти вигукують: „Осанно! Благословенний! Бо встелений шляхами досі всім показує (надане) Тобі прославлення (навіть) від (самих) нечестивців. І від чого сталося (досконале інше), набагато гірше! На жаль! Я хочу дізнатися, як могло згаснути Світло Моє, як прибивається до хреста Син і Бог Мій».

3) ('Υπάγεις ) «Йдеш Ти, утроба Моя, на неправедне вбивство, і ніхто Тобі не співчуває. Не супроводжує Петро, який говорив до Тебе: «Я не зречуся Тебе ніколи, хоча б мені й померти» (Mт. 26:35). Залишив Тебе Хома: «З Тобою ми помремо всі» (). І де тепер усі інші, домашні та сини Твої, що мають судити дванадцять племен Твоїх (Ізраїлевих)? Нема нікого з усіх; за всіх же Єдиний тільки Ти вмираєш, Чадо (Моє); замість тих (згаданих вище) Ти всіх спас, тому що всіх облагодіяв Ти, Син і Бог Мій».

4) (Τοι ᾶυτα ) Коли Марія від тяжкого смутку й великої скорботи, так волаючи, плакала, то Народжений від Неї звернувся до Неї, так вигукнувши: «Що плачеш Ти, Мати? Навіщо з іншими дружинами Ти те саме робиш (συναποφέρη ) ()? Як я можу врятувати Адама, якщо не потерплю і не помру? Як залучу до (вічно-блаженного) життя тих, хто перебуває в пеклі, якщо (насамперед) не вселюся в труну? І ось чому, як Ти бачиш, Я розпинаюсь і вмираю. Тож плачеш Ти, Мати? Краще Ти вигукни так: з любов'ю (πόθ ῳ) і приймає пристрасть Син і Бог Мій».

5) (Ἀπόθου) «Отже відклади, Мати, відклади смуток Свою; бо непристойно плакати Тобі, яка названа облагодаткованою (κεχαριτωμένη ). Плачем (Твоїм) не приховуй (від інших) цього (великого) імені Твого; не уподібнюйся (через це іншим) неведучим, Ти, премудра Діво! Тн серед палацу Мого: не затьмаруй Свою душу скорботу як поза стоїть. Ти, навпроти, всіх скликай у чертог Мій, як рабів Своїх; бо кожен дуже скоро послухає Тебе, Непорочна, у той час, коли Ти говоритимеш: «Де Син і Бог Мій»?

6) (Πικρὰν ) «Не вважай скорботним для Себе день пристрасті Моїй; бо для цього (дня) Я, як Володар, зійшов з небес, подібно як (древле) манна, (але) не на гору Синайську, а в утробу Твою: бо всередині його Я усирився, як про це провіщав Давид. Зрозумій, Пречиста, що (означає) гора усирена. Бо це Я, як Сій Слово, у Тобі став плоттю. У ній (цій плоті) Я страждаю, в ній і вмираю. Тож не плачи, о Мати, а краще заволай: Добровільно приймає страждання Син і Бог Мій».

7) (Ἐν τοῦτοις τοῖς λόγοις ) Від цих слів Пречиста Мати, ще більше зневірившись душевно про Втілене і Народжене від Неї невимовно, так заволала: «Що Ти Мені кажеш, Чадо? Щоб не уподібнитись тим дружинам? Не як у утробі вони, носила Я в утробі Сина і сосцами моїми млеком питала: як же Ти хочеш тепер, щоб Я не плакала за Тебе, Чадо, що поспішає на не справедливу смерть, - (про Тебе), що воскрешав мертвих, - Син і Боже мій".

8) (Ἰδού ) «Ось», каже Вона, «Чадо моє, Ти, бажаючи відсторонити плач від очей Моїх, обурюєш серце Моє ще більше; бо не може замовкати (в Мені) помисл Моє. Що це Ти говориш Мені, утроба Моя: "Якщо не потерплю Я, - не повстане"? А тим часом Ти без (Свого) страждання зцілював багатьох. Бо, очистивши прокаженого, Ти анітрохи не хворів, а тільки захотів; щоб зцілити розслабленого, (для цього) не трудився. Знову Ти, Благо, дарувавши зір сліпому, Сам залишався (абсолютно) безболісним, – Син і Бог Мій».

9) (Νεκρούς ) «Ти, що воскресив мертвих, не вмирав, де повставав з труни; Як же Ти кажеш: Якщо Я не пострадаю, якщо не помру, то нещасний не буде здоровим? Ти (тільки) повели, - і він зараз же повстане, і міцно (тримаючи) понесе одр свій. І якби Адам лежав у гробі, то Ти воскресив би і його одним словом Своїм, як раніше Лазаря. Все служить Тобі як Творцю всіх. Тож навіщо Ти поспішаєш Син (Мій)? Не поспішай йти на вбивство, не бажай смерті, Ти, Син і Бог Мій».

10) (Οὐκ ο ἶδας ) – «Ти не знаєш, о Мати, не знаєш, що Я кажу. що я говорю. Справді, смиренний Адам, про який Ти перед цим сказала, послабшавши не одним тілом, а душею (своєю), захворів добровільно; бо Він не слухав Мене, і тому бідує. Ти розумієш (тепер), що говорю Я; не плач, о Мати, але краще так кричи: «Помилуй і змилуйся над Євою, Ти, Син і Бог Мій».

11) (Ὑπὸ ἀκράσιας ) «Адам, ставши немічним від непоміркованості та помірності, спав у пекло пекло, і там оплакує важке становище душі своєї. Нещасна Єва, побачивши його розлад, разом з ним зітхає; бо разом із ним вона боліє, щоб разом навчитися зберегти заповідь Лікаря. Ти зрозуміла, що говорю Я і, тепер дізнавшись, про що Ти плачеш, Мати (Моя)? Ти краще так вигукни, що добровільно постраждав Син і Бог Мій.

12) (Ῥημάτον ) Слова ці як тільки почула Агниця беззаганна, чиста, відповідала до Агнца: «Господь мій, якщо ще раз скажу Тобі, не прогнивайся на Мене; скажу Тобі те, що маю на серці, щоб істинно навчитися від Тебе того, чого бажаю. Якщо Ти постраждаєш, якщо помреш, то явишся Мені? Якщо підеш до Євви, то Я знову побачу Тебе? Бо одного цього боюся, Чадо, що Я, коли Ти з гробів підеш угору, шукаючи Тебе побачити, заплакаю, кричачи: „Де Ти був, Син і Бог Мій?“»

13) (Ὠς ἥχουσε ) Як почув ці (слова) Ведучи всіляка, перед буттям їх, то відповідав до Марії: «дерзай, Мати! Тому що Ти перша побачила Мене з трун (виходить). Я йду розповісти (апостолам), які труди потрібні, щоб звільнити Адама, які поти робив заради нього. Поясню це друзям, показавши на руках Моїх знаки. Коли, Мати, Ти побачиш Єву здоровою (спасенною – σωθήσαν ) як раніше, то будеш кричати з радістю: Моїх батьків спас Син і Бог Мій».

14) (Μικρὸν ) «Тож трохи потерпи, о Мати, і Ти побачиш, як Я, на кшталт лікаря, (спочатку) роздягнуся, поспішаючи (в ті місця), де лежать вони (прабатьки), огляну (потім) і виразки їх , копієм відсікаючи їх нарости та затверділості (тобто древню, застарілу гріховну виразку); прийму та оцет, яким загою (στύφω ) їх виразки; вістрям цвяхів дослідивши в'язнення, прикладу (до нього замість корпії) верхній одяг. А Свій хрест, маючи як цілющий посуд (ὡς νάρθηκα ), я вживу, Мати (Моя), для того, щоб Ти оспівувала від душі: Добровільно зруйнував пристрасть Син і Бог Мій».

15) (Ἀπόθου ) «Тож відклади, Мати, відклади ти скорботу (Свою), і йди з радістю; ось, Я поспішаю (на те діло), для якого Я прийшов, щоб виконати волю того, хто послав Мене. Бо це було зумовлено для Мене на початку (від вічності), і Батькові Моїм, і Духу Моїм, було тоді приємне, щоб Мені став людиною і постраждати заради занепалого (людства). Тому, Діво, Ти скоро йшли звести всім, що Той, Хто страждає, вражає ненависника Адамова, і Переможцем йде Син і Бог Мій».

16) (Νικῶμαι ) «Перемагаюся Мою любов'ю (до Тебе), перемагаюсь, про Чадо (Моє), і справді не терплю, щоб Я перебувала у Своїй оселі, а Ти на хресті; щоб Я була в домі, а Ти в труні. Тому дозволь Мені супроводжувати Тебе; бо споглядання Тебе зцілить Мене, не дивлячись на те, що Я бачитиму зухвалість (цих) шанувальників (закону) Мойсея. Бо насправді вони, як месники, прийшли умертвити Тебе. Мойсей про це пророкував Ізраїлю: «Ти побачиш (колись) життя на дереві» (). Хто ж це життя? Син і Бог Мій».

17) (Ὀυκοῦν ) «Отже, якщо Ти бажаєш супроводжувати Мені, то не плач (уже), як Мати, і знову не лякайся, коли побачиш стихії, що похитнулися. Бо цей надзвичайний вчинок Мій приведе в трепет усю тварюку: тоді затьмариться небо, і не буде зримо очима до тих пір, поки Я річку; у храмі роздерта завіса заволає на цих лиходіїв; тоді земля й море побіжать, гори повалиться, труни потрясуться. Коли Ти побачиш це, – якщо й побоишся як жінка, тоді вигукуй до Мене: „Пощади Мене, Ти, Син і Бог Мій“».

18) (Ὑιὲ ) Сину Діви, Боже Діви, Творчі світу! Твоє страждання – глибина премудрості; Ти знаєш, що ти був і чим ти зробився. Ти благоволив прийти (у світ) для того, щоб добровільно постраждати, захотівши врятувати нас, Ти підняв наші гріхи, як Агнець; Ти, що умертвив усі ці (гріхи), стражданням Своїм, як Спаситель, спаси всіх. Ти один у стражданні і не в стражданні. Ти один помираєш і рятуєш. Ти дарував відвагу Пречистій (Матері Своєї) волати до Тебе: «Син (Мій) і Бог Мій».

Джерело : Кондаки та ікоси св. Романа Сладкопєвця на деякі дні святим, деякі дні тижня, деякі тижні, на двонадесяті свята і на кожен день пристрасного тижня, і стихири його ж на передсвяткові та святкові дні перед Різдвом Христовим та Різдвом Христовим. / Переклад Диякона Сергія Цвєткова. - М.: Друкарня Л. Ф. Снєгірьова, 1881. - С. 124–129

3. Російський переклад П.І.Цветкова

ПЛАЧ БОГОМАТЕРІ

Пролог.

Прийдіть, заспіваймо

Заради нас Розп'ятого!

Виголосила Йому Мати,

На хресті Його побачив:

Ти єси, і хрест терплячи,

Син і Бог Мій!

Бачачи Агнця Свого,

Того, хто ведеться на смерть,

Агниця безневинна –

Всесвята Його Мати

З рештою дружин

І каже Йому так:

«Сину Мій! Куди прийдеш?

Навіщо швидке

Здійснюєш ходу?..

Чи на інший у Кані шлюб,

Щоб гостям на вечері

Воду перетворити на вино?

О, зволікай, Сину Мій!

Чи побажати краще Мені?..

Слово! Даруй мені слово!..

Не пройди в мовчанні

Повз Матерь Твою,

Зберіг істинно

Непорочним Мене,

Син і Бог Мій!

«Я ніяк не думала,

Сине, побачити тебе

І не вірила тому

Навіть коли бачила,

Що злодії в люті

І піднімають на Тебе

Ще чути голос їхніх чад,

Тих, хто прославляє Тебе:

«О, Благословенний Христос!»...

Ваіями покритий шлях

Вказує ще всім

Повага до Тебе

Неприборканих людей...

О, навіщо ж найгірше

Здійснилося тепер?..

Знати хочу Я, горе Мені!

Як на хрест підноситься

Син і Бог Мій!

«На неправедну смерть,

Сину Мій, Ти відводишся

І з Тобою немає нікого,

Хто б співчував Тобі!

Не йдуть із Тобою: ні Петро,

Хто проголосив колись:

«Я не зречуся Тебе,

Ні Хома, який говорив ніколи:

Всі інші близькі

І сини, які

Будуть ніколи судити

Де вони знаходяться?..

Нікого немає... Ти – Один.

Ти – Один, Народжений Мною

Вмираєш, чому

Всіх Один врятував та Один

Задовольнив усіх.

Син і Бог Мій!

І коли Марія так,

Скорботою розбита,

Виголошувала в прикрості,

До Неї Народжений від Неї

Навернувся і сказав:

«Що Ти плачеш, Мати Моя,

Що ти журишся

З рештою дружин?..

Якщо Сам не пострадаю

І Сам раніше не помру?

Якщо в труну Сам не вселюся,

Як Я до життя поверну

У пекло давно вселилися?

І ось, буду розп'ятий Я

І помру, як знаєш Ти,

Прибитий до хреста.

О, не плач і не плач!..

Краще ж вигукни тепер:

За коханням приймає смерть

Син і Бог Мій!

«Видали, Мати Моя,

Жаль і сум Свою!..

Не слід сльози лити

Тієї, яка була

Це ім'я не похмурі

Плачем і не зарахуй

До недомислених Себе,

Діва Наймудріша!..

Посеред палацу Ти

Не морочи ж душі Твоєї,

Як Твоїх рабів, скликай

У бігу швидкому, Чиста,

Усіх палацу жителів...

Кожен поспішить до Тебе,

За Тобою піде.

Коли скажеш: Де тепер,

Де тепер знаходиться

Син і Бог Мій?

«Не рахуй днем прикрості

День страждання Мого!

Я – Джерело солодощі –

Для цього воістину,

Як би манна, з неба зійшов,

Але в Твою утробу зійшов

І в ній усирення

Вникни, Чиста, що є

Усирена гора?

Це – Я воістину,

Слово Боже, у Тобі

У ній і страждаю Я тепер,

У ній же й сприймаю смерть...

Не плач же, Мати Моя!..

Краще вигукни тепер:

«Волю приймає смерть

Діва Всесвятіша

Після таких промов

Невимовно від Нея

Плоть Свою Приятого

І від Ней Народженого

Ще більше зніяковівши,

Сину Своєму рекла:

„О, навіщо Ти говориш,

Чадо Моє Солодке,

Що б я не робила,

Що інші жінки?

Хіба не подібно до них

В утробі Мого

Сина виносила Я?

Не годувала Його Я

Молоком сосків Моїх?

Як же сльози мені не лити,

Коли Ти поспішаєш тепер

Смерть неправу прийняти,

Мертвих Воскресаючий

Син і Бог Мій!

«Се, вилучаючи, Сину Мій,

Сльози з очей Моїх.

Ще більше Моє

Серце засмучуєш Ти

І не в силах більше Я

Думки Мої стримувати...

Як зрозуміти Твої слова:

Словом лише одним Своїм,

Чужий стомлення,

Знову: словом лише одним

Дав прозріння сліпому,

То побачу я Я знову Тебе?..

Син Мій! Страшно, страшно Мені,

Що не повернешся знову

Ти від труни Твоєї...

І ось Я, шукаючи Тебе,

Сльози проливатиму

І волати: «Де Він. де він -

Син і Бог Мій "!"

Чуючи те, все Ведучий

Насамперед скоєння

Виголошує Матері:

«О, мужися, Мати Моя!

Бо перша Мене

Побачиш Ти Ті, що залишили труну

Я прийду і покажу,

Від якої великої темряви

Я Адама викупив

І скільки багато праці

Переніс заради нього...

Я свідчення цього

На руках Моїх друзів

Єву бачитимеш Ти

У колишньому житті, якою

До гріха жила вона,

І вигукнеш у радості:

«Проотців Моїх Ти спас,

Син і Бог Мій "!"

«Матір! Кілька чекай

І побачиш, що, як лікар,

Скинувши шати,

Щоб вільно діяти,

Я піду з поспішністю,

Прямуючи туди,

Оглянувши їхні рани,

Затверділості їм Я

Прободу списом, потім

Стяну рани оцтом.

Незабаром вістрям цвяхів

Гнійні припухлості

Хрест, як ящик для ліків

У Мене служитиме...

Ним Я, Мати, користуюся,

Щоб Ти мудро покликала:

«Праотців страждання

Знищив, захотівши

Син і Бог Мій!

«Видали ж, видали,

Мати, сльози та смуток

І приходь із веселістю...

Я ж іду тепер

Волю зробити Того,

Навіщо і зійшов з небес...

Визначала Мною Самим

Було припущено –

І не будь то

Було Моєму Батькові

Разом із Духом Всесвятим.

Щоб я втілився,

Щоб Людиною став

І страждав за занепалого...

Поспішай же, поспішай,

Діва, сповісти в слух усіх:

«Вражає пристрасті

І прийде з веселістю

Син і Бог Мій»...

«Ах, любов до Тебе,

Перемагаюсь, Сину, Я

І не в силах винести,

Що в спокої перебуваю,

Ти ж на дереві простягнеш.

У домі – Я, у труні – Ти...

О, дозволь йти з Тобою!

Тебе бачити, Сину Мій,

Для Мене є ліки,

Якщо на Тебе побачу

Навіть зазіхання

Мойсея читачів...

Ось вони прийшли до Тебе

Умертвити, про Сина Мій,

Як його мстиві...

Тим часом провістив

Що він побачить колись

На огидному дереві життя...

Хто ж на дереві життя це?

Син і Бог Мій»...

«Якщо Ти підеш зі Мною,

Не журися, не плач, як Мати,

Не лякайся, коли стихій

Побачиш тремтіння...

У трепет приведе все творіння:

Небо потемніть своє обличчя

Доки Я скажу...

Храм завісу роздере

І обурення

Проти зухвалих висловить...

Земля з морем рушать

Для того, щоб піти геть...

Гори захитаються,

Труни ж відчиняться...

Якщо ж ти, як жінка,

Затремтіш від цього,

Виклич до Мене тоді:

«Пощади, о, пощади,

Син і Бог Мій!

Діви Син і Бог її,

Все Створив! Твоя пристрасть –

Відомо Тобі і те,

Захотівши страждати за нас,

Удостоїв до нас прийти,

Зійшовши з висоти небес.

І, як ягня, сприйняв,

Захотівши врятувати людей,

І потім їх умертвив

Вільною пристрастю Твоєю!

Ти всіх спас, Спаситель наш!

Ти – Єдиний Страждалий,

Як і Не страждаючий!

Ти Єдиний, приймаючи смерть,

І Єдин, рятуючи всіх,

Зухвалість вклав

Чистий виголошувати Тобі:

«Син і Бог Мій»!

До пісні „Плач Богоматері“.

Що пісня „Плач Богоматері” призначена була для вживання у п'ятницю Страсного тижня, видно з напису цієї пісні в туринському рукописі: κονδάκιον τῆ ἁγ ίᾳ καὶ μεγάλ ῃ ζ᾿, εἰς τὸ πάθος τοῦ κυρίου ἡμῶν Ἰ ησοῦ Χριστοῦ καὶ εἰς τούς θρήνους τῆς Θεοθόκου , φέρον ακροστιχίδα : τοῦ ταπεινοῦ Ῥωμανοῦ (Piträ An. s. t. I. p. 101).

Пісня містить розмову Пресвятої Діви з Сином Нею та Господом під час Його хресної ходи. Пресвята Діва висловлює свої скорботні здивування щодо страждань і майбутньої хресної смерті Господа, а Господь пояснює їй необхідність і значення Його смерті.

Джерело : Пісні св. Романа Сладкопєвця на Страсну Седмицю в російському перекладі. М.: 1900. - С. 1 70–1 82

4. Російський переклад ієром. Амвросія (Тімрота)

Кондак, глас 8

Прийдіть, Розіп'ятого за нас заспіваємо. / Бо Марія побачила Його на Дереві і вигукувала: / «Хоча Ти і розп'яття зазнаєш, / Ти – Син і Бог мій».

Ікос:

Агниця – Марія, / бачачи Агнця Свого, на заклання привабливого, / мучившись, слідувала за Ним з іншими жінками, так волаючи: / «Куди Ти йдеш, Дитя? / Чого заради шлях швидкий чиниш? / Чи не знову інший шлюб у Кані, / і Ти нині туди поспішаєш, / щоб із води вино їм створити? / Чи піти Мені з Тобою, Дитя, / чи краще зачекати на Тебе? / Скажи Мені слово, Слово Боже! / Не пройди мовчки повз Мене / Ти, що зберіг Мене чистою, / бо Ти – Син і Бог Мій!